Петриківський район відзначив 70-річчя визволення

Більше двох років тривала окупація району. За цей час більше 3 тисяч жителів Петриківського району вивезли до Німеччини, ще більше 200 петриківчан були закатовані. Такою була ціна Великої Перемоги для Петриківського району.

«Дніпропетровщина крок за кроком йде шляхом визвольних боїв Великої Вітчизняної війни містами та районами регіону. 70 років тому після важких боїв та довготривалої окупації було звільнено Петриківський район. Сьогодні ми зберігаємо священну пам'ять про подвиг героїв-визволителів, передаємо її з покоління до покоління, в повазі та любові до правдивої славної історії нашого народу виховуємо молодь Дніпропетровщини. За підтримки нашого губернатора Дмитра Колєснікова в регіоні проводяться «Зірниці», в школах створюються музеї, а незабаром їх експозиції будуть доступні і всім користувачам мережі Інтернет», - зазначив Олексій Бурік.

У день 70-річчя визволення Петриківщини жителі району зібралися вшанувати пам'ять про героїчні бої Великої Вітчизняної війни: поклали квіти до пам’ятника воїнам-визволителям, почтили їх пам'ять хвилиною мовчання.

Згадали і страшний день - 21 вересня 1941 року – коли розпочалась окупація району. Першою на території Петриківського району була окупована Миколаївка: ранком 21 вересня 1941 року радянські частини залишили цей населений пункт, а о 16-й годині, практично без бою, село зайняли німецькі окупанти. 25 вересня 1941 року німці вступили до районного центру – Петриківки. 28 вересня 1941 року о 14–й годині окуповано Гречане, о 15-й годині – Проданівку, о 17-й годині – Галушківку та інші населені пункти району. Останньою на території Петриківщини була окупована Лобойківка: о15-й годині 29 вересня 1941 року. Італійські війська, які рухалися з боку Дніпропетровська, зайняли сільраду і школу № 2. До ранку наступного дня бійці 273- ї стрілецької девізії намагалися утримати цей населений пункт і під натиском переважаючих сил супротивника відступили.

29 вересня 1941 року Петрикіський район був повністю окупований німецько – фашистськими загарбниками. Край охопила перша танкова група під командуванням генерала Е. фон Клейста. Територія краю ввійшла до генерального округу «Дніпропетровськ» рейхскомісаріату «Україна». З перших днів окупації розпочалися пограбування населення, арешти активістів і членів партії, яких утримували у створеному в с. Червонопартизанське концентраційному таборі.

Навіть в умовах окупації жителі району не покладали рук. На території Петриківського району діяв партизанський загін імені Котовського, у якому налічувалося більше 60 підпільників. Командиром загону був Білокінь Афанасій Андрійович (1900-жовтень 1942 р.), секретар Петриківського РККПУ. В умовах степового ландшафту загін був рухливий, створений з окремих партизанських груп по 5 – 20 партизан, які при потребі об’єднувалися. Така побудова загону була ефективною. Cміливі дії партизан завдавали суттєвих втрат окупантам, стримуючи просування німецької армії, сприяли подальшому поширенню народної боротьби в тилу ворога. Комісаром партизанського загону був Коноваленко Петро Олексійович ( 1905 р. н.), до війни працював редактором газети «Червона зоря». Партизани створили 2 продовольчо-збройні склади в Дубині (поблизу с. Сотницьке) і в Радселі. У партизанському загоні діяла розвідка, винищувальний загін та загін зв’язку. Мужньо боролися партизани, проте більшість членів партизанського загону були розстріляні, повішені гестапо або поліцією. 23 жовтня 1941 року партизанський загін припинив свою діяльність.

3 листопада 1941 року по грудень 1942 року в районі діяла підпільна молодіжна група «Винищувач». Керівник групи Нежумиря Віталій Степанович (1923 р. н.). Цей молодіжний партизанський рух зробив вагомий внесок у справу Великої Перемоги. Ще зовсім юні, проте відважні хлопці та дівчата проводили колосальну роботу, яка щодня наближувала визволення.

В серпні – вересні 1943 року радянські війська підійшли до Дніпра. Ворог вже стрімко відступав. 25 вересня 1943 року частини 353-ї стрілецької дивізії звільнили село від фашистів. Під час визволення Петриківки загинув розвідник С. Пузирьов, якому посмертно було надано звання Героя Радянського Союзу.