У історичних будинків Дніпра – немає майбутнього?

Відомий дніпровський юрист та адвокат поділився своєю думкою про те, чому пам'ятникам історії та архітектори нашого міста навіть із поверненням благополучних часів «не світить» реконструкція та збереження для історії.

Десятиліттями у Дніпрі точаться суперечки про те, чи необхідно місту зберігати свою архітектурно-історичну спадщину та як саме це робити.

З одного боку, до Великої війни у ​​цьому напрямі робилося чимало. Пам'ятні будинки бралися на облік та під захист закону. Окремі об'єкти вдавалося навіть реконструювати чи хоча б відремонтувати їхні фасади.

Але тепер уже складно навіть підрахувати, скільки старовинних будівель у Дніпрі за роки незалежності України було зруйновано, знесено чи доведено до такого стану, в якому говорити про реконструкцію недоречно. Побудовані за проектом видатного архітектора Олександра Красносільського «Аптека Пріцкера», «Палац профілактики», а також багато інших унікальних будівель – тому сумні приклади.

Про долю багатьох таких будівель Міський сайт розповідав у рубриці «Заброшки Дніпра».

Як вважає відомий дніпровський юрист та адвокат Станіслав Ліфлянчик, нічого доброго історико-архітектурній спадщині нашого міста не світить:

«Чому не роблять реконструкції історичних будинків?..

Це питання підіймається кожного разу, коли зносять заброшку, полузаброшку або не заброшку, але вкрай в поганому стані будівлю, що є історичною пам'яткою.

Давайте розберемо по пунктах, чому у нас так відбувається.

1. Будинок, що є пам'ятником архітектури, не можна ремонтувати так само, як і хрущовку чи панельку. Для того, щоб його ремонтувати, потрібен дорогущий проект та будівельна компанія з ліцензією на виконання реставраційних робіт. Вартість послуг таких компаній дорожче в півтора-два рази ніж найвища ринкова ціна будівельних робіт.

2. Інвесторам реставрувати такі будівлі не вигідно, бо вкладені кошти ніколи не окупляться. Відтак треба шукати виключно меценатів чи гранти якісь, а де їх знайти, особливо в такі часи, як зараз.

3. Мешканці! Мешканці будинку зі старою радянською звичкою чекають на друге пришестя святого жеку, який прийде і все відремонтує. А оскільки святий жек все ніяк не з'являється, то вони навіть перестають оплачувати його послуги. Ходять такі обіжулі, дують губки, корчать жертву.

Хоча вже років 10 всі багатоквартирні будинки вважаються власністю власників квартир, що в них знаходяться. А відтак обов'язок утримувати будинок (в тому числі історичну пам'ятку) лежить на них.

Способів утримувати багато, але вони ніякий не обирають. А нашо? Краще свічку поставити святому жеку.

Але ж все, що не отримує достатнього догляду з часом руйнується.

Виходячи з вищенаведеного, у дніпровських пам'яток архітектури немає майбутнього.

Це догма. Схоже, з цим доведеться змиритись».

А що із цього приводу думають читачі Міського сайту?

Ілюстрації зі сторінки групи «Історія у фотографіях. Катеринослав-Дніпропетровськ-Дніпро».