Я свою думку не змінюю: Борис Філатов про евакуацію з Дніпра і дії під час тривоги

Після чергової ракетної атаки, коли ворог влучив у цех ЮМЗ та густонаселені вулиці, Борис Філатов написав гнівний пост, звертаючись до дніпрян, які ігнорують повітряну тривогу.

Про мету такої емоційної публікації, про відношення до евакуації та про те, що сам мер робить, коли чує сирену, Борис Філатов розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналістам«Наше місто».

– Це особливість психології. Вона властива не лише дніпрянам, а й усім мешканцям нашої країни. Люди завжди відкидають найгірші сценарії. Всі ми в душі сподіваємося на краще, не хочемо припускати думки про трагічні наслідки. Багато хто критикував мій пост, але це теж був прийом. Знаєте, треба було пробити емоції людей.

Якби я написав нудною канцелярською мовою – «шановні громадяни, дотримуйтесь, йдіть у укриття…» і т.п. – це не справило б ефекту. А так це справило враження, змусило замислитись. Я нікого не хотів образити – хотів, щоб замислились.

Розумію, що вимагають від влади, але не можна вимагати неможливого. На масиві Парусі чи Перемозі неможливо викопати бомбосховище – там на глибині 1,5 м вода. Я народився і виріс на Перемозі та бачив, як будували масив. Де там будувати бомбосховища – під водою?

Ніхто не розуміє, наскільки це складно технічно. Які мають бути документи, дозволи…. Навіть якщо завтра почнемо копати – викопаємо за рік чи за два. Це складна технічна споруда. Зрозуміло, що народ перегрітий, але багатьом здається, що раз і все має з’явитися.

– Про ваші рекомендації жінкам, дітям та літнім людям виїжджати. Вони залишаються чинними?

– Я свою думку не змінюю. У кого є можливість – варто їхати, у кого немає… Це рішення – особистий вибір. Мер міста не може нічого порадити. Благаю Бога, щоб все було добре і стабільно.

Бо у Харкові була така історія. Спочатку, коли росіян відігнали від міста, народ повернувся, а противник почав знову обстрілювати місто. Тепер народ проклинає владу: «Як так, нам сказали, що можна повернутися, ми приїхали – а тепер нас закидають ракетами та бомбами». І їхати, і повертатись – це не так просто… Ситуація змінюється, і немає гарантій, скільки разів нас і коли будуть бомбити.

– Що робите, коли чуєте сирену, чи йдете в укриття?

– Залежить від того, де я перебуваю. Як правило, зараз сирени звучать ночами. Чесно скажу – вночі я сплю у підвалі – є така можливість.

Є й така історія: під час одного з ракетних обстрілів Дніпра прямо у двір приватного будинку, де мешкає секретар міськради Олександр Санжара, впав уламок ворожої ракети – просто між ґанком та авто. Такий уламок міг би просто його поховати.

Я завжди виїжджаю на місце кожного обстрілу та можу розповісти багато містичних історій. Наприклад, чоловік сів на мопед і поїхав, а буквально через 30 секунд на це місце прилетів уламок. Історій багато. Тому правил безпеки зараз потрібно дотримуватися.

Мер Дніпра розповів, чи повернуться діти за парти з 1 вересня

– Це найскладніший вибір. Найскладніше управлінське рішення. Хочу попередити мешканців міста. Ми всі схиляємось до того, що навчання у школах буде дистанційним. Бо якщо не дай Бог щось прилетить у районі школи… Не можу брати на себе таку моральну відповідальність – перед дітьми, батьками та Господом Богом.

Зрозуміло, що можна обладнати цокольні поверхи, біля шкіл можна покласти мішки, поставити щити, вжити інших заходів. Але ми не забезпечимо всіма бомбосховищами.

А якщо кілька повітряних тривог? А як у ситуації постійних повітряних тривог ми водитимемо дітей – із класів у бомбосховище і назад? Тобто все одно навчального процесу не буде. А якщо по дорозі хтось загубиться, заблукає, ще щось станеться?

Усе це робить навчальний процес неможливим. І така ситуація, на жаль, буде у всій країні.

Віддали рішення на відкуп місцевому самоврядуванню – щоб скинути з себе відповідальність. Але, повірте, ситуація плюс-мінус однакова по всій країні – і з бомбосховщами, і можливістю забезпечити школи.