130 років тому у Катеринославі з’явилася перша телефонна станція

Хоча історія телефонного зв’язку у нашому місті ще старіша та бере початок у 1884 році.

Як швидко з кожним роком змінюється час і звички людей!..

Дніпряни звикли до зручностей, які стосуються не тільки побуту, а й до високих технологій. Мова йде про телефонний зв’язок та його сучасні можливості.

Більшість містян ще пам’ятають старий, добрий стаціонарний телефон, який витіснив з часом його мобільний наступник. Це було логічним продовженням життя зв’язку, без якого вже не може уявити себе жодна людина.

А ось сучасним дітям вже треба тлумачити, що ще не так давно телефон не можна було забрати з собою, виходячи за поріг квартири. І з цього апарату можна було лише дзвонити, а не виконувати з його допомогою безліч інших функцій, до яких ми вже звикли.

Через 8 років після світової прем’єри

Перший телефон у світі з'явився в 1876 році, коли американський винахідник Алекса́ндер Белл запатентував свій прототип. Датою народження першого електричного телефону прийнято вважати 14 лютого 1876 року, коли в патентне відомство надійшло дві заявки на апарат для передачі звуків на відстань за допомогою електричного струму.

Треба віддати належне прагненню Катеринослава йти у ногу з сучасністю. Телефонія у нашому місті почала розвиватися лише через 8 років після винаходу телефону – у 1884 році.

Але лише через 11 років після цього, у 1895-му, у місті з’явилася перша телефонна станція и мережа абонентів.

Про історію телефонії Катеринославу докладно та цікаво розповіли у Дніпропетровському національному історичному музеї імені Яворницького:

«Початкова історія телефонного зв’язку у Катеринославі пов’язана з ім’ям Павла Михайловича Голубицького (1845-1911 рр.), який вважається батьком телефонії у імперії. У 1884 р. катеринославський поліцмейстер І.С.Миклашевський запросив П.М.Голубицького до міста для улаштування телефонної мережі між поліцейськими частинами міста, розташованими на значній відстані від міського поліцейського управління.

Місто стало до ряду європейських лідерів

Налагоджена телефонна мережа поставила Катеринослав у розряд майже європейських міст.

Наступні відомості маємо про улаштування приватних телефонів у місті. Так, у звітах катеринославського губернатора до Міністра внутрішніх справ імперії, зустрічаємо наступні повідомлення:

«1891 г. телефонная связь вновь устроена в г. Екатеринославе между домом и магазином купца Алексеенко на протяжении ¼ весты»;

«1892 год. Телефонное сообщение вновь устроено в Екатеринославе между принадлежащем Мелитопольському купцу Борису Хохловкину домом и пивоваренным заводом, на протяжении 2 версты»;

«1893 год. В г.Екатеринославе частным лицом устроено телефонное сообщение между принадлежащими ему двумя магазинами на протяжении 80 сажень».

Таким чином, на 1894 рік таких приватних і відомчих телефонів у Катеринославі було біля 60. Їх замовниками, власниками і користувачами були місцеві підприємці – купці, промисловці. Улаштування приватних телефонів відбувалося з дозволу Головного управління пошти і телеграфів».

Не вистачало головного – станції та мережі, яка б об’єднала усіх абонентів.

«Індустріальний бум» сприяв розвитку телефонії

І вирішальний крок до цього було зроблено у 1895 році.

Перший телефон в місті був символом “золотого віку”, бо в кінці XIX століття Дніпро переживав “індустріальний бум”. Населення міста збільшилось у два рази, тому попит на новомодний винахід був шаленим. У 1894 році провели експеримент, де писали на облік всіх охочих встановити телефон. Серед таких людей навіть виявились ті, котрі вже мали відомчі телефони (губернатор, поліцейські, залізнична дорога, завод), 41 людина підприємницької еліти, для яких це була необхідність.

І ось 130 років тому почали створювати телефонну мережу і першу телефонну станцію в Катеринославі. Роботи закінчили у листопаді цього ж року.

Дніпропетровський історичний музей пише про ці події наступне:

«Станцію було вирішено облаштувати у невеликому флігелі, розташованому у дворі старої поштово-телеграфної контори (ліве крило сучасного поштамту). Лінії по місту (загальна довжина у 20 верст (1 верста – 1,06 км) велися на дубових п’яти і чотирьохсаженних стовпах, що фарбувались сірою олійною фарбою. Від станції лінії тяглися по обох боках проспекту до Соборної площі (тепер Жовтнева площа) і по одному (південному) боку до залізничного вокзалу і Брянського заводу.

Освітлення станції здійснювалося двома гасовими лампами, що висіли, і двома «стовповими». Станція мала один комутатор місцевої батареї системи Еріксон на 100 номерів із мікрофоном, ручним телефоном, сигнальними дзвінками, що коштувало 543 крб. У якості телефонів у абонентів були використані апарати фірми Еріксон (33 крб.). Електропостачання мікрофонів здійснювалося за рахунок установки у телефонів батарей елементів Лекланше.

24 листопада 1895 року усі роботи по улаштуванню станції і лінії були завершені. Начальник поштово-телеграфного округу телеграфував у Санкт-Петербург:

«Сегодня 24 ноября, в память державной основательницы города Екатеринослава, открыта для общего пользования Екатеринославская телефонная сеть. Присоединено 45 абонентов. Всего подписалось 130 лиц и учреждений при 140 аппаратах».

До кінця 1895 р. кількість абонентів міської станції досягла 101.

Таким чином, у 1895 р. в Катеринославі разом із ще 8 містами імперії було введено до експлуатації першу міську телефонну станцію (Феодосія, Катеринодар (тепер Краснодар), Батум, Маріуполь, Самара, Перм, Бердянськ, Покровськ). Цю дату підтверджує список перших міських телефонних станцій за період від 1882 по 1900 рік, наданий у книзі «75 лет Городской телефонной связи», яка вийшла у 1958 р. у видавництві «Связьиздат» (с.146).

Хто був найбільш балакучим та скільки це коштувало

Певний інтерес представляють дані обліку кількості телефонних розмов кожним абонентом, що відомі нам. Так, у грудні 1895 р. найбільш балакучими були: поліцейська частина – 2520 розмов, міське поліцейське управління – 1023, аптекарський магазин – 710, міський банк – 400, Парфентьєв, член Катеринославської міської управи – 527 та інші.

Абонентна платня була встановлена у сумі 75 крб. на рік за апарат у районі 2-х верст від станції і до 15 крб. за кожну наступну версту лінії. Це були дуже суттєві кошти на той час! Задоволення мати телефонний зв’язок могли собі дозволити лише дуже заможні містяни або установи та підприємства з високим рівнем фінансування. Як бачите з наведеного списку, серед них – чимало державних установ. Держава і тоді не економила на своїх установах…

У наступні роки кількість абонентів збільшувалась. У 1898 р. їх було 324. Зростала і кількість бажаючих встановити телефонні апарати. У 1898 р. розробляється новий проект з метою збільшення пропускної можливості перших магістральних ліній, а у 1900 р. ведуться ремонтні роботи з поширення діючої телефонної мережі.

Якими були перші телефони і в чому була специфіка розмов по ним

Перші телефонні апарати суттєво відрізнялися від сучасних – мікрофон і навушник (телефон) були єдиною будовою. Через це після фрази, що сказали, трубку треба було зараз же приставити до вуха, щоб почути голос на протилежному кінці дроту. Так як на початку багато хто забував про це, то біля перших апаратів вивішували оголошення: «Не слушайте ртом и не говорите ухом!».

Міські довідники «Весь Екатеринослав» щорічно друкували на своїх сторінках «Условия пользования Екатеринославской телефонной сетью устаиваемой и эксплуатируемой Правительством», «Руководство к обращению с телефонным аппаратом», «Форма заявления желающего пользоваться телефоном».

Параграф № 1 «Условий» повідомляв: «Екатеринославская телефонная сеть устаивается для сношений между собой лиц и учреждений, находящихся как в черте Екатеринослава, так и в окрестностях его».

«Условия» складаються з 23 параграфів, в яких докладно, до найменшої дрібниці, описуються умови користування телефоном у Катеринославі.

До «телефонних панянок» брали лише незаміжніх

З’єднання абонентів на перших телефонних станціях здійснювалося вручну, а робітниць стали називати «телефонними панянками». На посаду телефоністок приймали тільки жінок і обов’язково незаміжніх, «дабы лишние думы и заботы не приводили бы к ошибкам при соединении».

Дівчат добирали високих на зріст, не нижче півметра, щоб сидячи перед комутатором, вони легко діставали до найбільш віддалених пристроїв. Робота це була дуже напруженою, причому ритм її постійно зростав. Аа кожну телефоністку у середньому приходилось 160-170 з’єднань на годину!

Протягом 1904-1905 рр. під час будівництва нового приміщення Центральної поштово-телеграфної контори у Катеринославі на проспекті, невеликий старезний одноповерховий флігель, в якому знаходилася телефонна станція, був зруйнований. На його місці побудували двоповерховий будинок (зараз в цьому приміщенні розташована група механізації Головпоштамту).

Телефонна станція працювала цілодобово. У 1905 р. завідував телефонною мережею інженер-електрик титулярний радник Богданов Микола Васильович. Штат станції складався з одного механіка (М.О.Спірін), чотирьох доглядачів, двох поштово-телеграфних чиновників і дев’яти телефоністок (імена відомі). Телефони й усе необхідне для них постачало Акціонерне Товариство Російських електротехнічних заводів «Сименсъ и Гальские», представники Російського Товариства «Шуккерт и К◦», Катеринославське відділення.

Стрімкий розвиток перед початком Першої Світової війни

Перший «Список абонентов Екатеринославской телефонной сети», що зберігається в музеї, відноситься до 1908 р. Він містить «Руководство к обращению с телефонными аппаратами» і список абонентів за алфавітом, за родом діяльності, за порядком номерів, усього 650 абонентів. Центральні телефонні станції мали Вокзал Катерининської залізниці (128 номерів) і Брянський рейкопрокатний завод (100 номерів).

Телефони мали 5 аптек, 9 банків, банківських контор та інші фінансові установи (Біржовий комітет, Банкірська контора І. Кофмана), 15 лікарень, пологових притулків, 32 лікарі, 2 акушерки, 56 магазинів, 12 військове відомство, 17 – міське і земське самоврядування, 27 губернське правління, 16 готелів, 59 – служба Катерининської залізниці, 5 – жандармське управління, 29 заводів, 8 фабрик, 7 млинів, 4 клуби і театр, 11 лісові пристані і склади, 4 нотаріуси, 17 присяжних повірених, 25 інженерів, 29 – поштово-телеграфне відомство, 13 поліція, 87 контор різного напрямку, 28 складів, 8 друкарень і редакцій газет, 14 страхові товариства, транспортні контори та інші агентства, 5 навчальні заклади.

У 1913 р. всього абонентів нараховувалося 1869, більшість яких – особисті власники. На цей час телефон було встановлено в музеї імені О.М.Поля, майже в усіх навчальних закладах, розташованих в центральній частині міста. Значно збільшився список і абонентів за родом діяльності: банки, фінансові заклади, лікарі і їх помічники, фельдшери. З’явились перші телефони у Духовному відомстві – у Духовній консисторії, архієрейському будинку, духовному училищі. Судове відомство отримало 22 номери. Але найбільше телефонів належало магазинам – майже 270 номерів. Центральні телефонні станції мали Катеринославське повітове земство, Новомосковське земство, Брянський завод і Вокзал», - завершує розповідь про цю епоху історичний музей.

Але розвиток телефонії та міста взагалі загальмували Перша Світова війна, бурхливі події 1917 року та тривала Громадянська війна після них.

За цей тривалий час телефонне господарство Катеринославщини прийшло в занепад. Навіть ремонтні роботи у ці роки було припинено...

Планомірне відновлення телефонної мережі і станційного обладнання у нашому місті було відновлено лише в 1923 році. Але то – вже зовсім інша історія…

Ілюстрації з відкритих джерел