Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
пт, 22 ноября 2024
14:55

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Один день з соціальним працівником

Один день з соціальним працівником
У соціального працівника Ніни Розтопори робочий день починається з обслуговування 94-літньої Ксенії Миколаївни Лук’янюк. Старенька жінка півроку тому перенесла складну операцію, а зовсім недавно поховала свого єдиного сина, тож почуває себе не вельми.

Вночі все думи важкі не дають спокою, сну немає ніякого, то до самісінького ранку накачається по ліжку, що боки болять, а відпочинок все не йде. Спасибі невістці — дала їй таблеток від безсоння, так з ними хоч на півночі можна забутися.

Тому Ніні Вікторівні, яка обслуговує Ксенію Миколаївну, доводиться не тільки їй їсти варити, а й подавати, прати, перестеляти постіль щодня. А потім, як і всім іншим своїм підопічним, поратися в дворі, скуплятися, платити «комуналку», оформляти субсидію і ще багато всього робити. Жінці до сліз шкода стареньких жінок, яким потрібна її допомога. Адже в кожної за плечима — якась драма, у когось — ціле життя, всипане часто не трояндами, а шипами.

Сьогоднішня її найстарша підопічна — родом з Комісарівки П’ятихатського району. Їх у батьків було п’ятеро, батько Ксенії помер, коли їй виповнилось шість років, а найменша сестричка Надійка ще лежала в колисці. Жили дуже вбого, то як дівчинка трохи підбільшала, мати почала її віддавати в найми глядіти дітей, пізніше — корів пасти. Вчитися в школі не було коли, бо треба родині допомагати. Тому один клас — уся її освіта. Через те все життя Ксенії Миколаївни пройшло за роботою в колгоспі. То телята пасла, а тоді пішла доїти корови. Не встигла в люди вийти — померла мати. Довелось самотужки ставити на ноги менших брата із сестрою.

Війна увірвалась у їхнє життя страшним словом «окупація». Тричі Ксенію ледве не відвезли в німецьке рабство, але добрі люди та доля якось перешкодили в цьому окупантам. Війна війною, та трапилось Ксенії кохання. Як показало життя, було воно велике і чисте, мов сльоза. Зі своїм хазяїном (земля йому пухом!) жінка прожила в мирі та злагоді 58 років. Вже 13 років пройшло, як пішов він назустріч, з якої ще ніхто не вертав, але не буває і дня, щоб добрим словом чи тихою печаллю подумки не згадала свого гарного чоловіка ця згорьована жінка.

За роботою важкою пройшло її життя. Полола ланку, працювала в степу, а потім у забійному цеху птахорадгоспу. Звідти і на заслужений відпочинок пішла. Пенсія, наче й немала, так ліки ж дорогі такі, що рятуйте, та ще хочеться бабусі якогось папірця на гостинець внукам та правнукам дати, як завітають до неї. То чи ж вистачить тієї пенсії на все?! Її вірні двоє котів завжди під боком, та щодня тривожить, що ноги не слухаються. Вона вже давно ходила на костурах, а проте і город полола, і по хаті ж якось поралася. Тепер же, після тої операції, і зовсім не стали гнутися коліна. Каже, що якби не Ніна, то не знає, як би й жила зараз. Розуміють вони одна одну вже мало не з півслова.

Прямо скажемо, що робота соціального робітника, або як в народі кажуть, з милосердя, не кожному до снаги. І хоч через брак роботи за спеціальністю немало жінок проходить саме через неї, та тільки одиниці в ній залишаються. Адже ця професія передбачає не стільки фізичне, скільки велике моральне навантаження, з яким мало хто може справитися.

А Ніна Розтопора — якраз з тих, хто може. Хоча ніколи й подумати не могла, що буде допомагати одиноким стареньким. Народженій четвертою у російській сім’ї в Оренбурзькій області, Бог дав їй талант художника. Але так склалися обставини, що навіть провчившись на нього три курси в самій Москві, вона кинула інститут і поїхала аж на Сахалін, куди завербувалась її старша сестра Любов. Незвичної краси край зачарував юну душу, а після повернення додому Ніна вирішує піти на курси секретарів-машиністок.

Сьогодні від неї самої, здається, вже далеко ті роки юності, коли вона жила в гуртожитку, працювала в прокуратурі, згодом — у міліції, коли її пальці вистукували на звичайній друкарській машинці справжні мелодії її тодішнього буття. Але все це було, і нині жінка сприймає той час, як безцінний досвід, без якого не було б її нинішньої.

От що не кажіть, а доля у кожного своя. І саме доля приводить Ніну до Дніпропетровська у 1981 році, куди вона приїжджає разом зі своєю сестрою Любою. Вони працюють тут у книжковій друкарні на вул. Горького, куди меншу сестру беруть на фотомонтаж. Вона клеїть спеціальну плівку, таким чином допомагаючи кільком районним газетам вийти у світ.

Може й досі Ніна працювала б у друкарні, та доля подарувала їй зустріч, яка перевернула все її життя. Разом з чоловіком вона поїде з обласного центру за 100 кілометрів у звичайне селище, де живе і нині. Народження сина Сергійка, відсутність роботи — так складалось її життя на новому місці. Коли її синок ще не був школярем, їхня сім’я залишилась без батька і чоловіка. Той помер молодим, і жінці довелось самій піднімати Сергійка. Тепер він — першокурсник-програміст, великий мамин помічник, її гордість і надія.

Вісім років тому Ніні Вікторівні запропонували обслуговувати стареньких. Вона погодилась, практично не роздумуючи. З того моменту її життя нерозривно пов’язане з долями її восьми підопічних. Колись їх було 12, а практично кожного року по одному вони відходять в інший світ, а з ними — і частина душі Ніни Розтопори.

Ця жінка опікується тими, хто ще не так давно не міг одважитися пустити до своєї домівки чужу людину в особі соціального робітника, хвилювався, чи буде порядок з оплатою платежів, покупками та оформленням субсидії. Але добросовісна робота і чуйність Ніни Вікторівни переконали їх в тому, що вони зробили правильний вибір, доручивши їй допомагати їм практично в усьому.

Кілька років тому нашій героїні запропонували цю ж роботу, але в себе в селищі, де звільнилось місце. Тільки про це дізнались її підопічні з Осикуватого, тут же в один голос попросили : «Ніно, не кидай нас. Як ми будемо з кимось іншим, а не з тобою?». Вона подумала: звичайно, вдома було би простіше, але чи комфортніше, коли знатиме, що сама залишила тих, кому роками віддавала свою душу? І залишилась.

…Тиждень у клопотах так швидко перебігає, і знову настають вихідні. А це значить, що до мами в село приїде її любимий студент, з яким будь-яка домашня робота виконується в два рази швидше.

— Хочу тільки одного, щоб мій синок вивчився і знайшов престижну роботу, — зізнається жінка. — А своїм бабусенькам буду і далі, скільки можу, старатися полегшити їхню старість. Вони ж на це заслужили всім своїм життям.

Gorod.dp.ua на Facebook.

Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
100
дворов мноковартирных домов запланировали отремонтировать в 2023 г.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте