Важко нині говорити, чи наблизився б Микола Олександрович до своїх творчих вершин, якби свого часу рішуче не покинув дунайські низини Одещини. Вступив на фізичний факультет нашого університету, закінчив навчання, але у Дніпропетровську залишитися не судилося. Без вагань поїхав у Кривий Ріг, де студенту з двома дітьми (!) одразу запропонували житло. Фахівець, який не просиджував штани на лаві універу, дослужився до посади головного енергетика місцевого коксохімічного заводу. Енергетика для Миколи навряд чи була примхливою музою. Навпаки, вона дала можливість відчути життєву справу, без якої нормальному чоловікові не можна. Одне за одним стали з’являтися авторські свідоцтва та наукові статті. Зацікавило і перспективне нині застосування сонячної енергії…
Дотики справжньої музи
Але, перш ніж відбулися зміни у професійному статусі та з’явилися нові пропозиції, Микола відчув, що Криворіжжя дійсно дивовижний край науки і народних майстрів. Так про ці родовища на Дніпропетровщині говорив ще академік Ферсман. Один із засновників геохімії і авторитетний знавець мінералів чудово розумівся на самоцвітних каменях України.
— Дійсно, Олександр Євгенович Ферсман високо цінив художні можливості наших каменів, — з повагою говорить Микола Кода. – І одним Криворіжжям він не обмежувався. Належне Ферсман віддавав топазам Волині, турмалінам Приазов’я, опалам Галичини. Завдяки працям цього вченого зі світовим ім’ям я зрозумів, де опинився. Допоміг саме засновник науки про властивості дорогоцінних і виробних каменів. Ферсман із захопленням писав у наукових працях і статтях про джеспіліти з Кривбасу.
Тут необхідне невеличке роз’яснення. Джеспілітами називають камені від англійського слова «джеспер», яке означає «яшма». У шахтах Криворіжжя чимало цих кварцитів з червоними смугами у розрізі. Джеспіліти є ювелірно-виробними каменями третьої-четвертої категорії. А роботи з них криворізьких майстрів давно є коштовними музейними експонатами.
Перш ніж доторкнутися до таких матеріалів Микола Кода мав суворо запитати себе, чи готовий. — Окрема майстерня у мене була з дитинства, ще коли стругав луки та самопали, — посміхається мій співрозмовник. – Потім з’явилися перші спроби різьби по дереву. Коли ж доля пізніше закинула мене до Туреччини та Пакистану (будував там коксові батареї), то бачив, як працюють місцеві майстри. Зокрема, ювеліри і різьбярі Індостану сидять навпочіпки прямо на вулиці і так творять. Виходить у них непогано. Ті ж пакистанці добре розуміються у каменях і люблять їх носити. Мені рідко доводилося зустрічати місцевих перехожих без пристойної каблучки з бірюзою, агатом або сердоліком.
Її величність камея
Поступово різьбяр-початківець Микола Кода став майстром широкого профілю. Творити гарні речі він може у кількох іпостасях. Це й ювелірна справа з металом, і огранування каменів, і різьба по дереву та кості. З останньою майстер пройшов перевірку на «профпридатність». Кода отримав від мене для роботи шматочок кашалотового зуба, який залишився з часів, коли Україна вела промислове полювання на китів. Цілим таке ікло важить кіло—півтора.
За стислий до смішного термін Микола Олександрович створив справжнє диво: п’ятисантиметрове акулятко у стилі окімоно. Так японці називають прикраси, які можна поставити на стіл або полицю. Цим такі мініатюри відрізняються від нецке. Останні завжди мають отвір для закріплення на поясі. Адже у традиційного японського одягу кишені не передбачені. А тепер про справжню пристрасть майстра — камеї. Йдеться про красу, розквіт якої припадає на часи незрівнянного полководця Олександра Великого. І тут має бути ще одне роз’яснення для людей, які живуть у третьому тисячолітті.
— З давніх давен до поняття «геми» входять інталія та камея, — пояснює Микола Кода. – Інталія – це зображення, утоплене нижче рівня фону. Вона використовувалася здебільшого для побутових та адміністративних потреб. Зокрема як печатка. Інша справа камея, яка мала випукле зображення над основним фоном.
Камеї почали виготовляти за тисячу років до нашої ери у Візантії. Але золотий вік для цього витвору мистецтва припав на епоху Олександра Македонського, у якого був навіть особистий різьбяр Пірготель.
…Як би оцінив цей чолов’яга у туніці витвори самого Коди? Це підступне запитання нинішній маестро камей сприймає з почуттям гумору. Але власних робіт він не соромиться. — У Дніпропетровську я опинився на запрошення фірми, якій був потрібен енергетик, — говорить Кода. – На виготовленні ж камей навмисно ніколи не заробляв. Проте для двох-трьох на рік покупці знаходилися. Вартість залежала від багатьох чинників: матеріалу, складності роботи, терміну… Середня ціна витворів по Києву починається з трьохсот умовних одиниць. Але є і винятки. Багатопланова камея великого розміру істотно дорожча. Приклад — «Тайна вечеря» з димчастого кварца. Її можна використати як композиційний центр складаної ікони. Це творіння розміром 102 на 82 міліметри дійсно причаровує. Дивишся і наче поринаєш у справжні біблейські часи.
І Катерина туди ж
Чимало сильних світу цього потрапляли під владу чарівних камей. Наче зачакловані стародавніми майстрами, ці прикраси несли своїм володарям рокові випробування.
Серед знавців добре відома «Камея Гонзага», названа на честь маркіза, правителя Мантуї Франческо Другого. Ізабелла, його дружина, захоплювалася єгипетськими старожитностями. Найбільше ж її причарувала камея на сардоніксі, яка начебто зображала парний портрет двох представників династії Птолемеїв. Насправді ж в овалі дивним чином з’являлися риси Ізіди та Осіріса. Тому камею наділяли сумномагічною силою. Так чи інакше дуже скоро Ізабеллу Гонзага отруїли.
Не принесла дорогоцінна дрібничка великого щастя й іншим царюючим власникам. Навпаки, горя та втрат зазнали почергово королева Швеції Христина, Наполеон Бонапарт, Олександр Перший… І цей перелік неповний, бо потерпали й інші. Наприклад, Рене Декарт, якого шведська королева просила дослідити камею Гонзага. Вченого раптово охопила страшна психічна хвороба і він помирає. Перед смертю Декарт у відчаї просить королеву Христину позбавитися «проклятого каменя».
— Нині на вартість камей також істотно впливає давність їх походження, — загострює увагу Микола Олександрович. – Особиста історія хворобливих уявлень не викликає. Та ж «Камея Гонзага» нині знаходиться в колекції Ермітажу і вже нікому не загрожує. Хоча загалом під магічний вплив цих шедеврів відомі історичні постаті потрапляли регулярно. Катерина Друга була затятою «камейною» імператрицею і колекцією володіла пристойною.
Камеї античних майстрів дійсно мали цікаву і часто трагічну історію. Володарі світу вірили у згубну енергетику різьбленої краси і платили за це страшну ціну. Витвори ж Миколи Коди на біблейську тему зовсім інші. Вони наче випромінюють добро і тепло. Варто тільки взяти їх до рук.
Замість епілогу
І все ж завершеність подарунку зі щелепи Мобі Діка забезпечив справжній творець зі знаковим прізвищем Кода.
Автор: Ігор Суховий
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |