Бомжі. Хто закриває очі на їх існування?

На які сюрпризи може бути багата нинішня зима. Якщо в пересічних громадян жевріє хоч якась надія на тепло в квартирах, то для бомжів зима — час нелегких випробувань. Ні пільг, ні житла, ні тепла, ні якісного медичного обслуговування не мають люди без постійного місця проживання. Часто бомжів у тяжкому стані направляють до лікарні, де їх не жалують ні медики, ні сусіди по лікарняній палаті. І коли закінчується термін госпіталізації, ніхто не зважає на стан людини, її просто виштовхують на вулицю.

Та подібні випадки не зачіпають держуправлінців. У липні біля траси, поблизу села Долинського знайшли кинутого напризволяще чоловіка в лікарняному одязі. Він благав про допомогу і, як констатували медики місцевої лікарні, був у тяжкому стані. За словами постраждалого, він не мав постійного місця проживання і тривалий час перебував в одній з дніпропетровських лікарень. Обставини, за яких ця людина опинилась на вулиці, так і залишились таємницею, і до офіційних установ ця інформація не дійшла.

А в Міністерстві охорони здоров'я України ще й досі переконані, що хворим бомжам надають відповідну медичну допомогу, тому створювати окремі лікувальні установи для них не потрібно. Олександр Мацегора вже кілька місяців живе просто неба. На виробництві втратив обидві ноги. Близько року перебував у лікарні, а коли його виписали, опинився на вулиці. Дочка із зятем вигнали чоловіка з його ж квартири. Олександр Петрович почав бомжувати. Влітку, каже, проблем із ночівлею немає, а ось взимку…

Так більшість бомжів узимку находять притулок у лікарні. Але в медицині є чітко встановлені терміни госпіталізації. Соціально ж незахищені громадяни можуть перебувати у лікарні навіть більше року. Зазвичай бомжів розміщують у загальних палатах. І якщо це комусь не подобається, люди у білих халатах розводять руками: змінити ситуацію поки не можуть. На організацію окремих соціальних медичних закладів потрібні кошти і працівники, які б погодились обслуговувати неблагополучних громадян. В інших країнах цю проблему вже давно вирішили. Медики вважають, що люди без постійного місця проживання — це соціальне явище, яке треба розглядати на державному рівні. То ж, хворі залишаються на вулицях, а держава просто закриває очі на їхнє існування.