Як шахтар-переселенець став координатором Центру для евакуйованих у Павлограді

Ще кілька років тому Денис працював на шахті на Донеччині, роботі під землею він віддав понад 10 років.

А сьогодні він координує роботу волонтерів у транзитному центрі Павлограда.

Сюди щодня прибувають евакуаційні автобуси з людьми, які часто залишають будинки у повному емоційному виснаженні та з однією сумкою у руках. Для багатьох із них гарячий обід або звичайний чай із цукеркою стають першим сигналом того, що вони, нарешті, у безпеці.

Цей центр став ключовою точкою на шляху відновлення життя тисяч українців.

Про роботу цього транзитного центру та про те, хто координує роботу його волонтерів, розповіло «Дніпро. медіа»:

«Денис родом із Донецької області, з міста Новогродівка. До повномасштабної війни він понад десять років працював у вугільній шахті, був гірничим майстром із вентиляції та техніки безпеки. У лютому 2024 року приєднався до Карітас Маріуполь. Спершу команда діяла в інших містах, але разом із наближенням фронту змушена була переміщуватися далі — і зараз опинилася у Павлограді.

«Я допомагаю людям таким, як я. Я теж переселенець. Я знаю, як це — їхати й починати все заново без житла, без речей».

Коли у Павлограді відкрився транзитний центр, Карітас України організував гаряче харчування для людей. На старті там не було окремої команди кухарів, тож працівники разом із керівником самі ставали до плит і готували їжу. Серед них був і Денис — так він долучився до роботи на пункті.

Від початку цього року він обіймає нову посаду та координує залучення волонтерів до різних процесів: розвантаження і роздачі гуманітарної допомоги, реєстрації людей, надання соціальних послуг. Частина волонтерів приходить через соціальні мережі, частина — через знайомих або місцеві медіа. Є люди, які допомагають постійно, є ті, хто долучається на кілька днів.

«Мотивація волонтерів проста — допомогти тим, хто зараз у складних життєвих обставинах».

Кожен день Дениса виглядає по-різному. Його графік змінюється залежно від потреб: видача гуманітарної допомоги, чергування на пункті або розвантаження складу.  Потік людей зараз великий: через рух лінії фронту мешканці громад, які стають небезпечними, змушені виїжджати у відносно безпечніші місця.

У транзитному центрі допомагають кілька гуманітарних організацій, кожна відповідає за свій напрям. Карітас України надає гуманітарну, юридичну, психологічну допомогу, підтримує евакуацію та забезпечує гаряче харчування. На пункті діють дві польові кухні: одна готує триразове харчування, інша — ланчбокси для тих, хто не встигає поїсти або має швидко їхати далі.

«Тепла їжа — це знак, що ти в безпеці. Вона трохи знімає стрес».

Люди приїжджають у різному стані. Хтось встиг зібрати речі й документи, хтось виїжджає буквально в тому, що на ньому. Є поранені, є люди в сильному емоційному виснаженні, є ті, кому одразу потрібна медична, психологічна чи юридична допомога. Денис каже, що можна побачити момент, коли людина починає заспокоюватися.

«Приїжджають у сльозах. Даси просто чай з цукеркою — і людина потроху розуміє, що вона вже в безпеці».

Він каже, що найважче в цій роботі — пропускати через себе всі історії, особливо коли маєш власний досвід вимушеного переселення. Але тримає відчуття, що робиш щось корисне, надихає, коли допоміг людині й вона вдячна —  тоді Денис розуміє, навіщо він тут. Коли сам хлопець виїжджав, то був у стані розгубленості: не розумів, з чого починати і чим усе закінчиться. У Покровську його пустив пожити знайомий — і ця проста людська підтримка закарбувалася у пам’яті.

Можливо, саме тому зараз він намагається дати людям те, чого свого часу бракувало йому самому.

Денис небагатослівний. Каже коротко: треба робити те, що потрібно. Тому він просто приходить на зміну й береться за справу — розвантажує, координує, реєструє, носить, роздає, підказує. Так само, як десятки інших людей у транзитному центрі. Поки сюди приїжджають евакуаційні автобуси, ця робота триває щодня. Для багатьох людей вона стає ключовою точкою на шляху до відновлення життя».

Фото – «Дніпро. медіа».