Выставка Днепровского Музея креста открылась в городе Самар

На новой выставке "Дукачі і прикраси. Лівобережжя" представлены почти 400 экспонатов из коллекции основателя этого музея, историка, коллекционера Виктора Векленко.

Напомним, что недавно выставка Музея креста была открыта в Днепровском Художественном музее. К сожалению, из-за повреждений музея после вражеского обстрела ее пришлось преждевременно демонтировать...

А теперь полюбоваться на сокровища этого музея могут жители города Самар. Экспозиция открыта в местном Историко-краеведческом музее имени Калнышевского, где об этом сообщили:

«В музеї м. Самар відбулось відкриття виставки "Дукачі і прикраси. Лівобережжя" з колекції Віктора Векленка.

Неможливо уявити українську дівчину чи жіночку без прикрас. На старовинних світлинах прикраси зафіксовані різні – намиста і моніста, дукачі і підвіски, хрести і паломницькі медальйони; і все це, разом із вишитими сорочками, керсетками, спідницями, фартушками, віночками і хустками, а також із багато чим іншим являє красу автентики і національну пам'ять нашого народу. Спостерігаючи за цим шаленим розмаїттям ми можемо побачити як загальні риси, так і місцеві особливості: якісь зразки є доволі розповсюджені по всім українським землям, а якимись деталями відрізняються Правобережжя і Лівобережжя, Слобожанщина і Запоріжжя, Полісся з Сіверщиною від Полтавщини чи Волині. Тобто місцева мода, регіональна традиція вимагала слідування усталеним канонам.

Колекція різноманітних прикрас, частина якої представлена на цій виставці, ще перебуває у стані формування і нараховує вже понад тисячу експонатів. Вона – одна з найбільших в Україні. Досвід експонування дукачів і прикрас з Донецької, Луганської, Харківської і Сумської областей показав великий потенціал цього напрямку, тож ця виставка присвячена іншому регіону – Лівобережній Україні: до уваги пропонуються експонати з Чернігівської, лівобережних частин Київської і Черкаської, а також – Полтавської областей. Разом на виставці представлено 372 експонати – дукачі і намиста, підвіски і паломницькі медальйони, а також – старовинні світлини і репродукції, які ілюструють тодішні зразки національної жіночої моди.

Маємо одразу зазначити, що назва «дукач» походить від золотої монети дукат, а взагалі дукачем вважається монетоподібна прикраса, яка могла носитися і окремо, і з додатковим елементом під назвою «бант», і в комплексі з іншими монетами. Крім того, в якості дукачі могли використовуватися репліки і імітації монет, європейських релігійних медалей, російських і європейських коронаційних, весільних і пам’ятних медалей, православні і католицькі нагрудні ікони тощо. Крім того, в якості прикрас чи пам’ятних речей могли використовуватись і паломницькі медальйони. Існували золотарські осередки, на честь яких (і за зразками бантів) дукачі отримували свої назви – прилуцькі, ніжинські, іркліївські тощо, а завдяки мандрівним торговцям той же, припустимо, іркліївський дукач міг потрапити, наприклад, до Чернігівщини, катеринославський чи харківський – до Полтавщини.

В першу чергу прикрасою є намисто – корали і смальта (камінне намисто), скло і кераміка, дерево і кістка. А ще – в якості прикрас використовувалися монети ( в тому числі – царські рублі і полтини), іконки з кераміки і різноманітних сплавів, а також дукачі. Назва цієї прикраси іде від золотої європейської монети «дукат», що свідчило про заможність її власниці. Але далеко не всі могли дозволити собі таке, і тому виготовлялися імітації монет великого номіналу – так звані «хрестовики», які певною мірою наслідували «рублі» Петра І, Петра ІІ і Павла І. На межі ХІХ–ХХ ст. такі прикраси вже штампували. А ще ми бачимо величезну кількість дукачів з «царицею»; часто це – наслідування весільних або коронаційних медалей Катерини ІІ, а також золотих монет цариць. Маємо зазначити, що доволі часто такі недорогі дукачі виготовлялися з двох платівок, які зпаювались і по обідку додатково декорувалися пружинним плетивом.

Після перегляду цієї виставки може виникнути питання: чому так багато схожих дукачів? Справа в тому, що колекція збиралася як науковий інструмент і з самого початку було важливо показати бодай в першому наближенні як масові, так і ексклюзивні вироби, щоб зрозуміти – що і як використовувалося в якості прикрас в тому чи іншому регіоні. Крім того, завдяки багаточисельним ювелірам і народним майстриням ми бачимо потужне тиражування як «багатих» дукачів на бантах з срібла, так і різноманітних намист, підкріплених давніми світлинами, через що складається враження, що українські модниці носили виключно такі дорогі речі. Насправді, переважна більшість жінок належала до не завжди заможних родин і тому навіть використання в якості прикрас срібних російських монет значного номіналу не кожній було «по кишені».

Колекція дукачів і прикрас у тому вигляді, в якому вона представляється на виставках, збиралася під створення міського етнографічного музею, до якого планувалася передатися і стати одним з підрозділів новоствореної установи. Ця подія мала відбутися 6 років тому, але із незрозумілих причин цього не сталося.

Віктор Олексійович Векленко – відомий в Україні дослідник: історик, археолог, етнограф, автор і співавтор близько 150 наукових публікацій, один з першовідкривачів в археологічному сенсі Новобогородицької фортеці, він же створив першу узагальнюючу працю про знахідки культових виробів звідти. В 1995–2009 роках він очолював навчальну лабораторію археології тоді ще Дніпропетровського національного університету, в 2013 р. заснував єдиний в Україні і Європі Музей Хреста, фонди якого зараз нараховують близько 15 тисяч експонатів. Організатор і співорганізатор понад півсотні виїзних виставок (значна частина яких – за підтримки міської програми «Культурна столиця»); і це не тільки Дніпро, але і національні заповідники «Софія Київська», «Переяслав», «Хортиця» і «Чигирин», обласні, районні і міські музеї.

Виставка триватиме протягом жовтня. Ласкаво просимо!».

Фото – Музей имени Калнышевского города Самар