Два виші Дніпра відзначають ювілейні дати

Сьогодні, 15 травня, своє 95-річчя святкують Національна металургійна академія України та Український державний хіміко-технологічний університет.

У наш час обидва ці виші входять до складу Українського державного університету науки та технологій.

А 95 років тому, 15 травня 1930-го року починалась окрема історія кожного з них.

Хімічна освіта в нашому краї має давню історію

Пряме відношення до створення хіміко-технологічного інституту має знаменитий вчений, наш земляк Лев Писаржевський.

Про його життя та наукові розробки Міський сайт детально писав, про це можна прочитати за цим посиланням.

Ще в 1916 р. академік Л.В. Писаржевський та його учні організували у Катеринославі  хімічне відділення при Вищих жіночих курсах.

У 1921 р. у Катеринославському гірничому інституті була відкрита кафедра електронної хімії, яку очолив Л.В. Писаржевський.

У 1925 р. на металургійному факультеті Дніпропетровського гірничого інституту було створено хіміко-технологічне відділення, яке мало на той час два напрями: технології твердого палива та металографії. У 1928 р. це відділення перетворено на хіміко-технологічний факультет.

Нарешті, 15 травня 1930 року на базі цього факультету за ініціативою акад. Л.В.Писаржевського, проф. О.І. Бродського і проф. П.Г. Рубіна був створений новий самостійний вищий навчальний заклад – Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут (ДХТІ).

Безпосередньо після створення до ДХТІ перейшли працювати відомі вчені Л.В. Писаржевський, О.І. Бродський, Ю.В. Коршун та інші. Першим директором інституту був П.Г. Сторожук. Після нього у довоєнні роки ДХТІ очолювали Б.Г. Бєлокопитов (1932-1937), М.І. Савін (1937-1941), М.М. Бичков (1941).

Перший випуск фахівців відбувся  вже через рік

Детально про історію цього вишу розповіли на сайті Українського державного хіміко-технологічного університету:

«Новостворений вищий навчальний заклад в умовах бурхливого розвитку хімічної промисловості готував фахівців-технологів для промисловості Півдня України та Радянського Союзу. Перший випуск фахівців відбувся у 1931 р.

На початку 30-х років в інституті було два факультети: технологічний зі спеціальністю “Виробництво коксу” та факультет основної хімічної промисловості зі спеціальністю “Виробництво кислот та лугів”. У 1933 р. був створений механічний факультет зі спеціальністю “Обладнання хімічних заводів”.

У 1934 р. на кафедрі фізичної хімії ДХТІ під керівництвом професора О.І. Бродського вперше у вітчизняній науці було отримано важкий ізотоп водню (важку воду), що закріпило за інститутом славу потужного наукового закладу країни.

У 1937-1941 рр. під керівництвом М.І. Савіна завершується будівництво головного корпусу, зростають студентський контингент і професорсько-викладацький склад. В інституті працюють два факультети (технологічний і механічний), 19 кафедр.

У 1938-1939 рр. у ДХТІ працювали 6 професорів, 45 доцентів, 40 асистентів. На цей час інститут став відомою вищою школою, що готувала спеціалістів для хімічних виробництв. Рішенням Ради народних комісарів СРСР у 1939 р. інститут був переведений із третьої до другої категорії із правом присудження вченого ступеня кандидата наук за кафедрами: аналітичної, фізичної, органічної хімії, технології органічних речовин та технології пірогенних процесів.

Евакуація та відновлення після Другої Світової війни

Бурхливий розвиток інституту був перерваний Великою Вітчизняною війною. У 1941 р. ДХТІ евакуюється до м. Кемерово (Росія), де працює як оборонне підприємство з виробництва пляшок із запалювальною сумішшю для потреб фронту. Велике значення для виробництва озброєння в роки війни мали праці М.О. Лошкарьова з гідрометалургії нікелю і кобальту. Професор В.І. Даль успішно розв’язував важливу задачу створення замінника нафтових мастил. Скорочений штат викладачів очолював О.Й. Карасик. В евакуації ВНЗ об’єднується з Рубіжанським хіміко-технологічним інститутом.

У травні 1944 р. інститут повертається з евакуації до м. Дніпропетровська; розпочинається відновлення будівель, зруйнованих у роки війни. На перший курс першого повоєнного навчального року було зараховано 100 студентів. Стільки ж було і на старших курсах.

З 40-х років минулого сторіччя ДХТІ стає єдиним в Україні вищим навчальним закладом хімічного профілю.

Протягом 1950-1972 років посаду ректора ДХТІ обіймав член-кореспондент АН УРСР, д.х.н., професор М.О. Лошкарьов, який став основоположником всесвітньовідомої наукової школи гальванохімії. В інституті виникають нові кафедри і факультети (технології органічних речовин, технології неорганічних речовин, технології високомолекулярних речовин, технології силікатів, заочний факультет). У ці роки в інституті велося активне будівництво: з’явилися нові навчальні та науково-дослідні корпуси, гуртожитки, спортивно-оздоровчий табір “Дубовий гай”.

У 1953 р. утворено два нові факультети: технології органічних речовин (першим деканом стала доцент О.С. Фоменко) і технології неорганічних речовин (його засновником був професор О.В. Баранов).

У 1954 р. відкриті факультет технології силікатів (деканом став професор Г.I. Бєляєв) і заочне відділення для працюючої молоді, яке у 1958 р. було перетворене на заочний факультет (очолив доцент М.І. Шенбор).

Як розвивася виш у 1960-90 роках

У 1964 р. виникає новий факультет – технології високомолекулярних сполук, який відокремився від факультету технології органічних речовин (першим деканом стала доцент О.С. Фоменко).

Протягом 1972-1983 рр. інститутом керував д.т.н., професор В.Д. Пархоменко, основоположник школи плазмохімії, який у 1983 р. був призначений міністром освіти Української РСР. У ці роки в ДХТІ суттєво розширюються напрямки наукової роботи, утворюються галузеві науково-дослідні лабораторії. Створюється музей історії хіміко-технологічного інституту, збудовано корпуси механічного факультету та двох нових гуртожитків. У 1978 р. за значні досягнення у розвитку наукової хімічної освіти Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

У 1984-1998 рр. колектив університету очолював д.т.н., професор, Заслужений діяч науки і техніки України Я.І. Білий. У 1993 р. ДХТІ отримав статус університету і став Українським державним хіміко-технологічним університетом (УДХТУ). У 1994 р. в університеті було утворено науково-дослідний інститут гальванохімії (директор – д.х.н., професор Ф.Й. Данилов) та науково-дослідний інститут біотехнології (очолив к.х.н., доцент О.П. Кулик). У 1995 р. відкрито економічний факультет (очолив к.т.н., доцент Б.А. Кіор), який веде підготовку фахівців-економістів для підприємств хімічної та інших галузей народного господарства. У цей період збудовано новий навчальний корпус факультету технології органічних речовин та спортивний комплекс, який є одним із найкращих в Україні.

Трансформації часів незалежності України

У 1998-2013 рр. університет очолював д.х.н., професор, Заслужений діяч науки і техніки України М.В. Бурмістр. У вересні 2002 р. на базі університету створено хіміко-технологічний ліцей. У 2004 р. до складу УДХТУ увійшов Дніпродзержинський індустріальний технікум. Для забезпечення навчального процесу були створені навчально-науковий центр, видавничо-поліграфічний комплекс та інформаційно-комп’ютерний центр. В університеті видається науковий журнал “Питання хімії та хімічної технології”.

З 2006 р. університет отримав офіційну назву Державний вищий навчальний заклад „Український державний хіміко-технологічний університет”.

У 2013 – 2019 рр. університет очолював доктор технічних наук, професор Півоваров Олександр Андрійович. УДХТУ активно співпрацює із зарубіжними університетами Норвегії, Німеччини, Франції, Польщі, Китаю та інших країн щодо обміну студентами, стажування науковців, виконання спільних наукових проектів тощо. Зокрема, завдяки міжнародному проекту “Водна Гармонія” (фінансувався у межах європейської програми Erasmus+) університет закупив нове обладнання для лабораторій та конференцзали, зміг розробити нові навчальні курси та досяг успіхів у розвитку дистанційної освіти. За цей час суттєво оновився професорський склад університету.

У червні 2019 р. трудовий колектив університету обрав ректором Сухого Костянтина Михайловича, доктора технічних наук, професора.

За час існування в університеті підготовлено більше ніж 60 тисяч висококваліфікованих фахівців. З них більше ніж 50 осіб стали академіками різних академій, а 22 – лауреатами державних премій. Викладачами університету видано більше ніж 400 підручників, навчальних посібників та монографій.

Наразі УДХТУ – широкопрофільний спеціалізований хіміко-технологічний заклад вищої освіти України. На даний час в УДХТУ функціонують 5 факультетів денної форми навчання, 37 кафедр. В університеті працюють близько 400 науково-педагогічних працівників (серед них 55 доктори наук і професори та 220 кандидатів наук та доцентів), кількість студентів усіх форм навчання становить близько 5000 осіб.

Університет має 8 навчальних корпусів із сучасно обладнаними аудиторіями та лабораторіями, 5 гуртожитків на 2600 місць, спортивний комплекс – один із найкращих в Україні, спортивно-оздоровчий табір “Дубовий гай”.

11 липня 2023 року шляхом приєднання Державного вищого навчального закладу «Український державний хіміко-технологічний університет» та Придніпровської державної академії будівництва і архітектури до Українського державного університету науки і технологій утворився потужний освітній і науковий регіональний центр в Дніпропетровській області і, в цілому, в Україні».

Металургійна академія свій родовід веде з 19-го сторіччя

Того ж дня, 15 травня 1930 року було урочисто відкрито другий виш, який знаходиться буквально по сусідству, - Дніпропетровский металургійний інститут (у наш час – Національна металургійна академія України).

Цей виш зараз теж входить до складу Українського державного університету науки і технологій.

Про історію та сьогодення розповіли на сайті цього вишу:

«Свій родовід Державна металургійна академія України веде з 1899 року, коли було засновано Катеринославське вище гірниче училище - навчальний заклад з підготовки інженерів для півдня Росії. Після Петербурзького гірничого училища КВГУ було другим вищим навчальним закладом Росії гірничозаводського профілю, який забезпечував інженерними кадрами в основному гірничодобувну та металургійну промисловості України, наукові, проектні та навчальні заклади. На початку своєї діяльності це був єдиний вищий навчальний заклад досить великого регіону Катеринославської губернії, і тому училище дуже впливало на розвиток вищої освіти, науки та культури краю.

Відкриття училища відбулося 30 вересня (13 жовтня) 1899р.

У 1912 р., після перетворення училища у Гірничий інститут, заводське відділення стало називатися металургійним. У 20-ті роки інститут почав швидко зростати. До нього влилися механічне та електротехнічне відділення ліквідованого політехнічного інституту.

Внаслідок цього металургійне відділення було реорганізоване у механіко-металургійний факультет, який незабаром розділили на два факультети: металургійний та гірничозаводської механіки. Металургійний факультет мав два відділення: металургійне та хіміко-технологічне. Факультет гірничозаводської механіки також мав відділення: заводське та рудниче.

95 років створили окремий інститут

Рішенням уряду у 1930р. металургійний факультет та факультет гірничозаводської механіки були виділені у самостійний Дніпропетровський металургійний інститут, якому у 1931 р. був переданий Північно - Кавказький металургійний інститут, що знаходився тоді у Новочеркаську. У тому ж році в інституті було організоване вечірнє відділення внаслідок приєднання вечірнього металургійного інституту.

Як виш пережив буремні 1940-і роки

На 1941 р. інститут мав два великих навчальних корпуси, кілька малих корпусів, напівзаводську прокатну лабораторію, малу дослідну доменну піч на заводі металургійного устаткування, потужні лабораторії електрометалургії, металургійних печей, загальної, аналітичної та фізичної хімії, металургії чавуну, металургії сталі, ливарної справи, металознавства, термообробки - усього 22 лабораторії та кабінети, при інституті існували великі ливарно - механічні майстерні. В інституті навчалося на той час близько 1400 студентів.

Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, інститут було евакуйовано до Магнітогорська. Було вивезено найбільш цінне лабораторне та виробниче устаткування, архіви наукових робіт, особових справ та звітів. Викладачі інституту включилися у роботу Магнітогорського гірничо-металургійного інституту, Сибірського металургійного, Уральського індустріального інститутів, а також інших інститутів та промислових установ Уралу та Сибіру.

У 1943 р. інститут поновив свою діяльність у Дніпропетровську. Були реевакуйовані викладачі та наукові співробітники, повернено частину обладнання та архів. За короткий період інститут відбудував два корпуси, три житлових будинки, студентські гуртожитки, усі лабораторії, які існували до війни. Були створені нові факультети (гірничорудний, транспортний, хіміко-технологічний), нові кафедри та лабораторії.

У 1949 році за досягнуті успіхи у підготовці інженерно-технічних кадрів та у зв'язку із п'ятдесятиріччям з дня заснування, Дніпропетровський металургійний інститут (ДМетI) було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Розвиток у 1960-90-х роках

Як базовий навчальний заклад, ДМетІ започатковує роботу своїх підрозділів у промислових центрах Придніпров'я. В 1960 році починає працювати Запорізький вечірній факультет, який у 1966 р. був перетворений у філіал, в 1976 р. відокремився як Запорізький індустріальний інститут (тепер - Запорізька інженерна академія України). В 1960 р. було створено Нікопольський загально - технічний факультет, а в 1962 - Криворізький вечірній факультет, на базі якого зараз діє Криворізький навчально - виробничий комплекс. У складі комплексу також комбінат "Криворіжсталь" та кілька технікумів і професійно-технічних училищ Кривого Рогу.

У післявоєнні роки набуває розмаху і сили діяльність наукових шкіл ДМетІ, фундамент яких був закладений ще в першій половині століття М.О. Павловим, Л.В. Писаржевським, М.М. Доброхотовим, В.М. Маковським, К.Є. Реріхом, В.М. Свечніковим і іншими видатними вченими. В 1976 році науково-дослідний сектор ДМетІ перетворюється у науково-дослідну частину (НДЧ). Вона охоплює дві проблемні і 18 галузевих дослідницьких лабораторій, проектно-дослідницькі бюро, студентське наукове товариство, численні дослідницькі групи кафедр.

В 70-80 роки ДМетІ виступає з цілим рядом новацій, націлених на вдосконалення навчального процесу і підвищення якості підготовки спеціалістів. Серед них: система міжсесійного контролю знань і самостійної навчальної роботи студентів, комплексне міжфакультетське і міжвузівське дипломне проектування, введення іноваційних курсів "Основи технічної творчості", розробка та використання активних методів навчання, та інше. Ці заходи одержали схвалення у Міністерстві освіти і були рекомендовані до розповсюдження у інших технічних ВЗО республіки.

Часи української незалежності

В 1993 році урядовою постановою нашому навчальному закладу був визначений найвищій IV рівень акредитації, а у 1999 році Указом Президента України наданий статус Національної Металургійної Академії України (НМетАУ). З 1974 по 2001 рік академію очолював академік НАНУ, професор Юрій Миколайович Таран-Жовнір. З 2001 року ректором є член-кореспондент НАНУ, доктор технічних наук, професор Величко Олександр Григорович.

Сьогодні до складу академії входять: 7 факультетів денної форми навчання (металургійний, електрометалургійний, механіко-машинобудівний, матеріалознавства і обробки металів, економіки та менеджменту; комп'ютерних систем, енергетики та автоматизації; гуманітарний), заочний та Нікопольський факультети; Нікопольський, Вільногірський, Новомосковський, Криворізький коксохімічний та Криворізький технікуми, науково-дослідна частина, аспірантура, докторантура.

У НМетАУ навчаються біля 20000 студентів, 175 аспірантів і 10 докторантів, працюють біля 1000 викладачів та науковців. Серед професорсько-викладацького складу вчені звання мають більшість викладачів, у тому числі докторів, професорів - 14 відсотків. У числі викладачів – академік та член-кореспондент НАН України, 33 особи є академіками  галузевих академій України, 20 мають почесні звання заслужених діячів науки і техніки, заслужених працівників освіти, лауреатів Державної премії».

Також про історію металургійної академії можна прочитати наступну розповідь нашому сайту відомого дніпровського історика, завідуючого відділом Дніпропетровського національного історичного музею ім.. Яворницького Максима Кавуна.

Ілюстрації з архіву Українського державниого Хіміко-технологічного університету, Міського сайту, а також Ханса Калініна.