Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
вт, 22 апреля 2025
20:35

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Канадка залишила вдома двох дітей та прилетіла служити до бригади «Холодний Яр»

Канадка залишила вдома двох дітей та прилетіла служити до бригади «Холодний Яр»

У 93-й окремій механізованій бригаді відсіч ворогам дають воїни-добровольці різних національностей та країн.

Одна з найнезвичайніших героїнь бригади – представниця дружньої Канади Ейпріл із позивним «Бабця».

Два роки тому вона залишила спокійне життя у рідній Канаді та двох дітей та прилетіла до України допомагати нашій країні давати відсіч рашистам.

Наразі служить медиком у 93-й бригаді «Холодний Яр».

Про долю героїчної канадки розповіло Супільне. Донбас:

«І допомога українцям, і служба у війську, і підрозділ — усвідомлений життєвий вибір.

"Справа не в тому, як ти помираєш, а як ти живеш" — кілька разів вона повторює цю фразу під час інтерв’ю і доводить це переконання своїми вчинками. Як її, іноземку, змінила російсько-українська війна, і як, на її думку, українці змінюють весь світ — розказала Ейпріл.


«Бабця»

"Я сумую за тим, ким була до війни, за таким невіглаством і здатністю бути егоїсткою. Зараз я абсолютно інша людина. Я не бачу сенсу ходити в торговий центр, дивитися новий фільм чи щось подібне, бо є стільки всього, що я можу зробити у цей час, щоб допомогти іншим людям, допомогти моєму батальйону".

Я залишила дітей вдома. Їм 6, 10 та 14 років. Я часто з ними говорю. Я щиро вірю: те, що ми робимо тут, важливо для їхнього майбутнього.

Ейпріл з Ванкувера, Британська Колумбія, Канада.

Їй 36 років. У Канаді вона жила у горах, захоплювалась риболовлею, виховувала дітей. Три роки тому повномасштабне вторгнення РФ до України змінило і її, хоч вона не мала обов’язку ані допомагати, ані воювати за Україну.

Наразі Ейпріл — військовослужбовиця із позивним "Бабця", хоч зовсім не схожа на бабцю.

"Я вважаю це жартом. Кажу: «Я стара, але я не бабця. Але вони скажуть: «Бабця іде, Бабця іде» — і це про мене. І це змушує людей посміхнутися: "Це ти бабця?!". — "Так". А коли тобі боляче, коли тобі найгірше, і ти можеш трохи посміхнутися — це розрада".

Ейпріл приїхала до України у грудні 2022 року волонтерити. Їздила прифронтовими містами та селами із гуманітарною допомогою. Бахмут, Зарічне, Сіверськ, Українськ, Торецьк.

"Я провела багато часу поблизу лінії фронту, бачила, як ці місця повільно зникали. Тож наприкінці 2024 року я почала розуміти, що це не закінчиться. Я буду продовжувати рятувати тварин, доставляти воду та їжу, але це не закінчиться, допоки ми не допомагаємо військовим. Я зрозуміла, що можливо буду не найкращим піхотинцем, але медиком я можу бути".


"Холодний яр"

Так вона вирішила вступити до лав ЗСУ. Бригаду обирала свідомо і пишається нею.

"Для мене, взагалі-то, честь бути тут. «Холодний Яр» — це престижно".

У своєму батальйоні іноземка від початку формування, ставши медикинею, багато що змінила, ретельно стежить, аби її бійці отримували все необхідне.

Ейпріл говорить, що у 36 років тут, на російсько-українській війні, на фронті, в своєму батальйоні знайшла місце, де може бути собою.

"На війні ми проживаємо найкращі роки свого життя. Ми потихеньку дорослішаємо. Мені 36 років, і тут я майже три роки. А наймолодший, 18-річний — цей чоловік у своєму житті знав тільки війну. І я думаю, що всі ми відчуваємо себе родиною. Відчуваємо те, що ми втратили у своїх власних родинах, які нас не розуміють. Тому я щаслива бути тут, тому що мене розуміють. Я можу бути собою".


Страх

"Думаю, найстрашніший момент був у Сіверську. Я ледь не потрапила під обстріл: менше ніж за квартал від мене влучили ракети. І я думаю, що це було страшно, але я справді вірю: важливо не те, як ти помираєш, а те, як ти живеш", — розповідає Ейпріл.

Тут, в армії, на фронті вона керується іншим страхом, не страхом щодо власного життя, страхом, що злочини Росії забудуться і залишаться безкарними.

"Я дійсно насолоджувалася своїм попереднім життям. Але тут відбувалося стільки всього. Я бачила Бучу, і я бачила Ізюм, і я не могла рухатися вперед. Отже, навіть у Канаді в той час я не насолоджувалася своїм життям так, як могла би. Бо я не була тут. І тепер я розумію, що все, що було до цього, не має значення.

Коли перебуваєш за океаном, коли війна не впливає на тебе безпосередньо, і ти не розумієш, які можуть бути наслідки для твого майбутнього. Але це вплине на кожного з нас, якщо тут переможе Росія. Всі диктатори на Землі спостерігають за реакцією світу, реакцією людей і нашою здатністю забувати те, що відбувається.

Якщо Росія продовжить наступати, ми втрачатимемо не лише солдатів. Мова про людей, для яких ці звірства тривають. Є кадри з дрона, як жінку застрелили на вулиці у Торському. Це речі, які досі відбуваються. Подивіться на Вовчанськ. Подивіться на Авдіївку. Ці жорстокості — навіть якщо вони не висвітлюються широко — вони відбуваються: мирних жителів досі катують, убивають, вивозять далі в Росію — і ми не знаємо, що з ними сталося».

Фото Суспільне. Донбас

Gorod.dp.ua на Facebook.

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
175
лет Историческому музею

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте