Постійно на зв’язку та завжди готовий їхати: історія водія з Дніпра, який їздив у гарячі точки

Микола Соловйов – водій автобуса . В пасажирських перевезеннях працює 14 років, останній з яких – періодично їздить між Дніпром та гарячими точками. Почалося це в березні 2022-го. Коли перший раз відправився в евакуаційний рейс під Бердянськ, його колону не пропустили.

Згадує, тоді з Дніпра було з півсотні автобусів. Але вони порожні поїхали назад. Скоро знову відправились за людьми, гуманітарний коридор все ж відкрили. Про це повідомляють у департаменті транспорту ДМР.

«У шкільному автобусі, де 32 місця, їхало більше 40 людей, ще й з речами. Усі водії поставилися до цього, як до своєї звичайної роботи. Треба допомогти людям. Треба заховати в автобусі від «орків» банку консерви, цінні речі людей, на випадок, якщо будуть обшукувати чемодани. Щоб не відібрали в людей ноутбуки, дорогі телефони», – згадує Микола.

Розповідає, на зворотному шляху були постійні зупинки, перевірки. 140 кілометрів до Запоріжжя їхали майже 14 годин. Та довгий шлях – це було не найважче.

«Страшно було, коли Орєхов з Василівки обстрілювали, а ми стояли під Василівкою. Тоді вперше було страшно. А потім звикли. Зараз відчуваю, що мені туди потрібно. Тільки скажуть, що треба – я готовий їхати», – каже водій.

З останнього завдання чоловік повернувся на початку лютого – був за 20 кілометрів від Бахмуту.

«Ми такі поїздки називаємо «конвоями». Двоє з моїх колег, які брали участь в «конвоях», зараз в ЗСУ. Один водій уходив – подзвонив та сказав: «Нічим їздити». Наше підприємство йому віддало автобус. Допомагаємо військовим і ремонтами, і рухомим складом», – розповідає Микола.

А ще зізнається, що коли повертається до звичайної своєї роботи – за кермо 38-го автобусу – йому вкрай важко перелаштуватися: «Дуже сильний контраст. Коли повертаєшся з поїздок, важко на маршруті адаптуватися. Поведінка людей дуже дивує. Іноді дивишся в салон – наче війни немає. Звичайні розмови в людей, звичайне життя».

Микола каже: працювати водієм громадського транспорту – нелегко. Через його автобус за день проходить близько 800 людей – з різним настроєм, з різними характерами. Проте все ж спілкування – один з тих моментів, за які чоловік любить свою роботу.

«Буває, зайде людина, привітається, щось запитає, поспілкується, ти відповіси. В тебе стає добре та легко на душі, й пасажир теж посміхається. Пільговиків беремо без обмежень – це вказання керівництва підприємства. Та я й сам розумію, що зараз важкі часи для всіх, а тим паче для пенсіонерів, багатодітних родин. Після війни пільговиків стане ще більше, буде чимало учасників бойових дій. Звичайно, продовжимо їх всіх возити, адже ці люди зараз захищають нас», – розповідає водій.

А ще йому подобається бути за кермом. Микола закінчив автотранспортний технікум, працював на вантажних перевезеннях, далі випадково потрапив в сферу громадського транспорту.

«Свою роботу я дуже люблю. Чому вирішив стати водієм? Мабуть це витікає ще з тих часів, коли я ледве-ледве діставав головою до дверцят водія «Ікаруса», який віз мене з дитячого садочку додому. Було цікаво спостерігати, як дорослий дядько керує великим автобусом-«гармошкою», – каже водій.

Тепер Микола і сам працює на «гармошці». А коли треба – пересідає в шкільний автобус і їде в гарячі точки, на окуповані території – туди, де потрібна його допомога.