У Дніпропетровську День перемоги завжди відзначатимуть як найголовніше свято, - Борис Філатов

За величний подвиг, який дав майбутнє вже десяткам поколінь українців, визволителям дякував міський голова Борис Філатов.

«День перемоги для кожного з мешканців Дніпропетровська, для України загалом завжди був особливим. Та коли в нашій країні, на жаль, йде війна, дуже боляче спостерігати, як деякі з політиків намагаються або ревізувати Перемогу, або привласнити її собі. Це наша спільна Перемога. Це ваша Перемога в першу чергу. У нашому місті – місті складному, де представлені різні політичні сили – я, як міський голова, можу обіцяти, що священний День Перемоги буде відзначатися завжди. І для нас це буде найголовніше свято», - сказав очільник міста на Дніпрі.

Пісні тих часів, сльози радості від зустрічі і найщиріші мрії – про мир – вечір із непростими спогадами об’єднав понад півсотні людей, на чию долю випало пройти війну. Про бойову славу, історії боротьби та перемог розповідають одне одному бійці, які тоді і тепер вступилися за свободу України.

Друга світова залишила ледь не в кожній родині історії своїх героїв. Їх переповідають нащадки, бо знають – берегти правдиву пам’ять про це дуже важливо. Одна з таких – історія бійця Трохима Федорова: «Я ніколи не бачив свого діда по лінії матері. Майже 70 років в моїй родині вважалося, що Трохим Федоров зник безвісти під Ржевом. Але потім я поставив собі за мету – п'ять років шукав його могилу. І знайшов. Виявилося, що свій життєвий шлях він закінчив у 1943-му в Білоруських болотах», - розповів Борис Філатов.

Та живі ще ті, і це надзвичайно цінно, хто може сам розповісти про бойовий подвиг.

Володимир Грибовський однин із ветеранів Другої світової, який прийшов на спільну зустріч. Без батьків, які у 1943 році загинули під час бомбардувань, він залишився у зовсім юному віці. Пам’ятає, як у перші роки війни прибіг до залізничної станції, де ходив санітарний потяг, і попросився до військових. Тоді 13-річний підліток приєднався до лав українських визволителів і вже з ними, пліч-о-пліч йшов до перемоги.

«Треба було захищати свою Батьківщину – Україну. Навіть як страшно було – треба було йти вперед. І така думка була в кожного бійця. Ніхто не боявся, не ховався, вибачте, за спідницю. І завдяки таким активним учасникам, ми зробили перемогу», - упевнений Грибовський.

На війні Володимир Іванович був зв’язковим-розвідником. Він брав участь у Корсунь-Шевченківській операції, воював у Молдові, Румунії, Угорщині. І хоча з тих пір пройшло більше 70 років, а Володимир Іванович і досі пам’ятає свою Зорьку – першого бойового коня. Її він втратив під час одного з боїв. Та нині ж, у свої 86, Володимир Грибовський із задоволенням може прокотитися верхи.

Єдине, про що шкодує – що не залишилося більше тих, із ким пройшов важкий шлях війни. Та зараз ветеран часто зустрічається з бійцями АТО. Разом вони відвідують школи і розповідають вже новим поколінням українців, що немає в світі більшої цінності за мир на рідній землі.