Дніпропетровські глядачі пям’ятають Анатолія Солов’яненко — українського солов’я

25 вересня прославленому українському тенору, легенді Київської опери, народному артисту СРСР Анатолію Борисовичу Солов’яненку виповнилося б 82 роки.

Шахтарський Герцог

Анатолій Солов’яненко завжди був народним співаком. Його любовно називали українським соловейком. Солов’яненко дебютував на сцені Донецької опери — в ролі Герцога в опері Джузеппе Верді «Ріголетто». А коли артист показував спектакль на гастролях в Іспанії, в одному з видань з’явився матеріал «Шахтарський Герцог» (держави Україна тоді ще не було). Але ще до закордонної поїздки «Шахтарським Герцогом» Солов’яненка назвав кореспондент газети «Известия», описуючи дебют А. Солов’яненка в опері Дж.Верді «Ріголетто» на сцені Київського оперного театру 22 листопада 1963 року. А стаття так і називалася: «Шахтарський Герцог». Тож цей сценічний образ став візитною карткою співака в усьому світі.

У Дніпропетровську глядачі безперервними оваціями дякували улюбленому співакові

Будучи солістом Українського театру опери та балету ім. Т. Шевченка, Анатолій Борисович виступав на оперних сценах багатьох міст нашої країни.

У 1973 році на запрошення металургів Дніпропетровська, передовиків виробництва до міста прибула велика група артистів з Києва, у складу якої був і народний артист УРСР Анатолій Солов’яненко. У Палаці культури Ілліча відбулася дружня зустріч героїв праці з майстрами сцени. Солов’яненко співав під рояль арії та романси. Краса тембру, багатство, сила голосу виконавця підкорили присутніх. Останньою на «біс» прозвучала українська пісня «Стоїть гора високая».
Переповнений глядачами зал безперервними оваціями дякував улюбленому співакові.

Спочатку оволодій професією, а потім співай

Народився Анатолій Солов’яненко 25 вересня 1932 року в Донецьку, в шахтарській сім’ї. Сім’я Солов’яненка була співучою. Унікальним тембром голосу виділявся батько (шахтар з діда-прадіда) — у нього був драматичний тенор. Коли хлопець поділився з рідними своїми мріями про кар’єру співака, глава сімейства сказав: «Спочатку оволодій професією, а потім співай». Спроба вступити до Ленінградської консерваторії провалилася, залишалося одне — прислухатися до слів батька. Анатолій Солов’яненко став студентом Донецького політехнічного інституту, а улюбленою справою займався в художній самодіяльності.

Із самодіяльності в один з кращих оперних театрів країни

Інтерес до оперної класики прийшов до нього пізніше, коли він познайомився з відомим українським співаком, заслуженим артистом РРФСР А. Н. Коробейченком, який розпізнав у молодій людині талант оперного артиста. Десять років наполегливих спільних занять стали прологом до тієї сенсації, яку справив Анатолій Солов’яненко в 1962 році на огляді народних талантів у Києві. Компетентне журі з подивом слухало виступ молодого гірничого інженера. Він упевнено і професійно виконав твори, що належать до світового тенорового репертуару, — арію Родамеса з «Аїди» Дж. Верді та аріозу Каніо з опери Леонкавалло «Паяци», підкоривши всіх присутніх манерою виконання і голосом з незрівнянною легкістю верхніх нот. І запрошення співака із самодіяльності в один з кращих оперних театрів країни (у 1962 році Анатолій Солов’яненко був прийнятий стажистом у Державний академічний театр опери та балету імені Т. Г. Шевченка) виглядало цілком закономірним.

Цілком закономірною стала і його перемога в конкурсі молодих вокалістів на право стажуватися в міланському театрі «Ла Скала». Протягом трьох років (1963—1965) маестро розвивав смак, удосконалював культуру виконання. Йому палко аплодували у Києві та під час гастролей на сценах інших радянських і зарубіжних театрів. Консерваторську освіту Анатолій Солов’яненко отримав вже будучи народним артистом СРСР.