Відбулася традиційна літня експедиція «Зорі» на Південь України

Проїхали майже дві тисячі кілометрів

Починаючи з Нововоронцовки, по дорозі була славна Кам’янська Січ з цвинтарем українських січовиків і, зокрема, могилою кошового отамана Костя Гордієнка. Не відмовили собі у відвідинах і села Зміївка (колишнє Старошведське), де понад два століття серед українців живуть працьовиті шведи. Понад Новою Каховкою вздовж лівого берега Дніпра рухаємося на південь в бік Цюрупинська і Херсона. Проминувши Миколаїв, досягли Очакова. Познайомилися з розташованим неподалік античним містом Ольвія і рушили на Одещину. За Одесою проминули трохи молдавської території і через Татарбунари прямуємо на Болград, де від 1812 року живуть болгари. Їхали вздовж недалекого звідси румунського кордону.

Побували в історичному місті Їзмаїлі на Дунаї, заночували на березі Чорного моря у Приморську. Зранку приїхали до української Венеції — Вилкового і помалу рушили на Білгород-Дністровський (колишня фортеця Акерман). Через курорт Затока і гостинну красуню-Одесу знов дісталися до Очакова і вже звідти рушили у зворотний шлях на Дніпропетровськ.

Усього подолано понад 2000 кілометрів спекотних літніх доріг. Виявилося: чимало вихідців з тих південних місць давно прижилися у Дніпропетровську або приїздить сюди у справах чи підлікуватися. А в свою чергу в тих далеких від нас краях живуть наші земляки. І чимало наших їде влітку на південь до ласкавого моря. Отже, нас єднає чимало незримих зв’язків. Ми побували серед українців і росіян, болгар і шведів. І для всіх нас, незалежно від національності, Україна є рідним домом, дорогою батьківщиною. Щоб її любити, її треба знати і вивчати.

Наслідком цієї подорожі стала серія репортажів, які увазі читачів пропонує спецкор «Зорі» Микола Чабан.

Від «Зорі» до Зорі

На болгарське село «Зоря» за 118 кілометрів від Одеси на автотрасі Одеса — Ізмаїл ми натрапили, можна сказати, випадково. Вдома навіть не здогадувалися, що на просторах України трапиться це село. І хоч зупинки в дорозі були досить регламентовані, підйоми ранні (щоб побільше проїхати й побачити), але це село, котре практично зливається з райцентром Сарата, байдуже проскочити не вдалося.

Звернули на себе великі просторі хати. Гарно виглядає приміщення сільськогосподарського виробничого кооперативу «Дружба» Саратського району. Потім понад трасою перед очима виросла красуня-церква. Й, нарешті, годі було встояти, коли вказівник поінформував про музей болгарської культури в місцевому Будинку культури.

Та почали з Троїцького храму. Перед ним — чудово оздоблена площа, яка потопає в квітах. А біля самого храму вперше довелося побачити шанобливо встановлений дзвін-ветеран і біля нього такий текст:

«Ты много лет будил рассвет своим звучанием,

Но время властно рушит и металл,

А теперь в таинственном молчании

Отдыхай, взойдя не пьедестал.

Колокол снят с колокольни Свято-Троицкого храма с. Заря, псоле 135 лет благовествования Во славу Божию. Композиция сооружана усердием семьи Ефима и Елены Пейчевых. 2007 г.»

Заходимо всередину сільського храму. Там нам люб’язно показують ікону, у якої вже своя історія. Зовсім нещодавно виявилося: цими образами сто років тому благословляли тутешніх селян, коли прийшов час йти на Першу світову війну.

Болгари зберегли і мову, і культуру

…Сільський Будинок культури своїми розмірами нагадує районний: великий і ошатний. Тут готуються до зими, завезли і розвантажують вугілля. Отже, все виглядає добротно і по-хазяйськи.

— Село Зоря засноване переселенцями з Болгарії, — розповідає директор Зорянського будинку культури Ірина Миколаївна Стоянова. — Болгари переселилися на українську землю з сіл Бургаського округу. За нашими даними, це були села Приліп і Подвіс, котрі знаходяться на річці Камчі. Тож первісна назва нашого села — Камчик — у пам’ять про місця, звідки переселилися болгари. А Зорею село стало вже в радянський час — у 1949 році. Нова назва мала цілком відповідати процвітаючому селу радянської Бесарабії.

Село Камчик засноване 1831 року. Сюди приїхало всього 32 родини. Нині тут мешкає п’ть з половиною тисяч мешканців, з них 97 відсотків — болгари, і лише три відсотки — інші національності. В побуті лунає лише болгарська мова. Чимало наших випускників отримує освіту в Болгарії — за спеціальною програмою. Дуже розвинена в селі національна культура, при Будинку культури є болгарські народні ансамблі — вокальні, танцювальні. У нас чудовий Будинок культури. На його базі працює чотири колективи, які мають звання народного. А всього у нас сім колективів, в яких задіяно близько двохсот учасників.

— Чим вирізняється ваше село?

— Особливою прикметою болгар насамперед є працьовитість. Навіть їдучи трасою, ви помічаєте, що зовні село, будинки відрізняються від інших сіл. Усе тримається на стійкій основі — працьовитості, повазі до старших і плеканні своїх традицій. Досі живе, приміром, національний весільний звичай — тож весілля відбувається в традиціях болгарського народу.

Тут повністю збережено болгарську мову. А ті, хто приїздить до нас з Болгарії, відзначають, що у нас живе староболгарська мова, вже втрачена в самій Болгарії. (Зрештою, така архаїчність властива для багатьох поселень у відриві від батьківщини. Я пригадую, одна сучасна українка, народжена в Канаді, говорила мені: «У Львові мені кажуть: ти говориш як наші баби й діди говорили!» Мова французів у канадській провінції Квебек французами з самої Франції теж сприймається як архаїчна).

Надія Златова підкорила царя

— Ми зустрічали років вісім тому тут прем’єр-міністра Болгарії Сімеона Саксен-Кобург-Готського (хлопчиком він був останнім болгарським царем Сімеоном ІІ), — продовжує моя співрозмовниця, — а торік у травні тут була віце-президент Болгарії пані Маргарита Попова.

У болгар існує особливий вид співу. Пісні про долю не мають музичного розміру, але це дуже своєрідний різновид співу. Так ось він у нас тут зберігся. І коли одна наша солістка Надія Василівна Златова заспівала, колишній болгарський цар підвівся (за ним природно вся площа підвелася) і мовчки вислухав. Підійшов до неї і поцілував руку. Для нашої жінки, м’яко кажучи, це було трохи незвично.

За свій голос і за збереження традицій співу Надія Златова при президенті В. Ющенку нагороджена орденом «За заслуги».

Моя співрозмовниця за національністю росіянка, чоловік — болгарин. Чверть століття вона живе тут. Чоловік опинився за розподілом у Росії і привіз дружину в рідне село. Діти вільно володіють болгарською.

— Бессарабія, на моє переконання — показник того, як має бути в багатонаціональній державі. Поряд з нашим селом живуть козаки і цигани. За п’ять кілометрів — село молдаван. За 12 кілометрів живуть росіяни — вихідці з Воронезької губернії. Наш райцентр Сарата — колишня німецька колонія, заснована трохи раніше за наше болгарське село. Абсолютно всі національності знаходять спільну мову, панує порозуміння. Отже, міжнаціональні взаємовідносини гармонічні, ніяких конфліктів поміж представниками різних народів на національному ґрунті не виникає.

До речі, наші колективи декілька разів брали участь у звітних концертах Одеської області в Києві. На одну сцену виходять болгари, гагаузи, українці, молдавани, албанці, угорці, серби, греки — жодних проблем між ними немає.

— У вашому селі красива церква.

— У болгар православ’я в душі. Люди глибоко віруючі, вони неухильно слідують канонам церкви. Тому в селі практично немає пияцтва (хоч виноградники і домашнє сухе вино — мало не в кожному дворі), хуліганства. Бійка на колишніх дискотеках — велика рідкість.

…Ми пройшлися поверхами сільського Будинку культури. Заглянули до однієї з кімнат, де у розпалі була репетиція. Хлопчик грав на болгарському духовому національному інструменті — гайда, який є різновидом волинки. Цей народний музичний інструмент складається з декількох трубок, вправлених у шкіряний мішок або міхур, використовуваний як міхи. Керівник колективу проводив репетицію болгарською мовою. Перепрошую за несподіваний свій візит і роблю кілька фото школярів на згадку. Справді, якщо молодь так зацікавлена народними традиціями, займається самодіяльною творчістю, їй, мабуть, не захочеться бездумно тринькати час. Як це мудро. Вкладаймо в культуру — це не раз окупиться у найнесподіваніших ситуаціях.