Збуваються дитячі мрії
Сільське народне радіо рознесло інформацію: в своєму гаражі інженер спецколгоспу «Солонянський» будує літак. Вечірньої пори розшукав таки авіаційний ангар. Дійсно, крізь гаражні ворота, з яких пробивається світло у темінь, почулося характерне постукування молотка. На верстаті лежало майбутнє крило літака, в яке методично заганяв закльопки самодіяльний конструктор.
— Я насправді хочу побудувати літак. І обов’язково його збудую! — поділився мрією Микола Іванович.
Він дістав записника. На його сторінках дрібним почерком написані формули і цифри, які стали об’єктом ретельних розрахунків і підрахунків. Не так і просто літаки будувати. Треба точно обчислити вагу двигуна, самого пілота, аеродинамічні якості майбутньої конструкції, які дозволять піднятись у повітря.
Авіація розвивається дивовижно. Колись людство раділо, що перші аероплани змогли відірватись від землі, потім перелетіти через океан, досягти захмарних висот. Ми й досі захоплено стежимо за змаганнями авіаконструкторів, які виводять у небо все стрімкіші, потужніші й місткіші літаки. Але ці крилаті велети можуть злітати чи сідати лише на бетонні смуги. Авіаторам доводиться, крім так званих звукового та теплового бар’єрів, долати ще один, невидимий, але надто дошкульний — економічний. Адже, скажімо, тисячосилий «Антей» чи «Руслан», та навіть відомий скромний трудівник полів Ан-2, досить обмежені у застосуванні. Дрібні, місцеві роботи за їх допомогою робити не завжди є сенс. Часом це просто невигідно. В усьому світі розвивається нова авіабудівна галузь надлегких літаючих апаратів. Для них не потрібні ані аеродроми, ані бетонні смуги, ані цистерни пального. Саме таким авіабудуванням і захоплюється наш герой.
Він з дитинства мріяв стати льотчиком. Закінчив перший курс Харківського вищого льотного училища, виконав чотири тренувальних стрибки з парашутом, перші польоти з інструктором на учбовому літаку. А далі медики наклали вето на таку заповітну мрію.
Став інженером, поїхав працювати у село. Одружився. І всі ці роки не міг байдуже дивитись на літаки. Вирішив обов’язково піднятись у небо вже на «своїх» крилах.
Сьогодні полетимо…
Від перших розрахунків на папері і до першого польоту минуло більше двох років. Завзято працював у години дозвілля, під час відпусток, у свята й вихідні. Побував на всесоюзному зльоті авіаконструкторів-любителів, познайомився з багатьма відомими авіаторами країни.
Ларін став постійним покупцем дніпропетровських магазинів «Юний технік», «Зроби сам», «Умілі руки». Ніхто з продавців не здогадувався, що купляє він різні обрізки матеріалів саме для спорудження літального апарата. До речі, якщо мати необхідні креслення, в ті роки подібний літак з різних відходів під силу зробити було будь-якій грамотній людині, що знає закони механіки. Микола Ларін охоче розповідав про етапи свого будівництва, говорив, що хоче назвати літак «Пегасом».
Довелося зробити незвичний крок — забронювати за собою право першим зробити газетний репортаж про майбутній політ. І Микола Іванович дав таке слово. В своїй обіцянці не підвів. Морозного зимового дня він заїхав на автомашині і не міг приховати внутрішнього хвилювання:
— Сьогодні полетимо…
Ця подія відбулася на засніженому льоду місцевого ставка у Василівці. Авіаконструктор пояснив: цього дня за кермо літака сяде його друг і колега з селища Жданове Володимир Могилевський. Той має більший досвід у пілотуванні. Та й просто заслужив.
Заревів човниковий двигун «Вихрь», хитнулися закрилки апарата. Літак починає свій розбіг і відривається від поверхні. У захопленні спостерігали за цим польотом. Літак зробив коло над ставком і на розвороті почав набирати більшу висоту, полетів далі в бік степу. Але що це? Крізь морозяну імлу ми не почули більше двигуна. «Пегас» став стрімко знижатись. Всі кинулися до машини. Поки вибралися на дорогу і почали рулювати в бік посівів колгоспної люцерни. Здавалося, пролетіла вічність…
Тривожили думки: що з літаком, що з пілотом? Але все обійшлося. Двигун дійсно заглух. Але Володимир Могилевський вміло скористався аеродинамічними і планерними можливостями «Пегасу» і посадив його на траву. Лише переднім колесом зачепив за бруствер канави, що використовувалася для зрошення люцерни, і трішки підігнув його. А все інше було цілим. Пізніше з’ясували, що в бензонасосі зібрався водяний конденсат, якого і прихопило морозом. Причину неполадки згодом усунули.
Пізніше Микола Іванович після коротких тренувань, коли впевнився в надійності літака, вже й сам поринув у небо. Літак виявився напрочуд невибагливим. Аеродромом для «Пегаса» є будь-яке поле, степовий шлях, луки. Кожен політ невеликого літачка збирав численних глядачів.
Ось короткі льотно-технічні характеристики «Пегаса». Човниковий двигун з повітряним радіатором і дерев’яним повітряним гвинтом діаметром 120 сантиметрів. Завдовжки — 5 метрів, розмах крил — 9,6 метра, польотна вага — 260 кілограмів. Розвиває потужність 30 кінських сил. Це дозволяє апарату літати зі швидкістю від 50 до 110 кілометрів на годину. Запас міцності п’ятиразовий. Зручне розташування приладів, простота і легкість у керуванні. Літак прекрасно планерує з вимкненим двигуном.
Від «Пегаса» до «Данко» і «Рондо»
На досягнутому Ларін не зупинився. Сконструював вже новий літак — «Данко». А його нинішня, остання двомісна модель називається «Рондо». Для неї використав двигун з японського авто. Він значно легший вітчизняних аналогів і більш потужний.
Микола Іванович вірив, що сконструйований літак в змозі замінити в народному господарстві вертольоти «Мі-2», «Мі-8», той же літак «Ан-2». За рахунок дешевизни побудови, високої економічності й універсальності. Пригадує, що, літаючи над колгоспними ставками, зумів виявити браконьєрів. Після дощів напередодні жнив побачив, де саме знаходяться полеглі хліба. Це дозволило визначитись з черговістю збирання площ пшениці. Одного року пробував розкидати трихограму для боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур. Висока якість цієї роботи, експлуатаційна година польоту в 50 разів дешевша у порівнянні з «Ан-2». Вже не кажучи про вертольоти. А ще ж літак можна використовувати в туристичній галузі. Він може стати надійним другом для агронома, керівника колективу механізаторів.
Микола Ларін скрупульозно фіксує етапи свого авіаційного конструювання. Має кілька альбомів з фотокартками. В них записані і слова вдячних друзів. Ось текст майстра спорту Ю. Г. Ситника: «Талановитому творцю і пілоту чудового, простого і надійного літака «Пегас». Вдячність за довіру і можливість політати, піднятись на висоту 1450 метрів, відвести душу і пригадати кращі роки свого життя».
Нинішньої осені Микола Іванович свій «Рондо» показав вже в гаражі. Сезон для нього практично закінчився, літак знаходився на зимовій консервації. А ще ми оглянули злітну смугу аеродрому, що знаходилась на домашньому городі поруч із садибою. Всього сто метрів незораної полоси землі, з якої без проблем може злетіти цей легкий і незвичний за конструкцією літак.
Цього дня самодіяльний конструктор порався з іншим, вже земним винаходом — універсальним тракторцем, якого зібрав з різного металобрухту, знайденого практично на смітнику. Ларіна повсякчас вабить небо, але він живе на землі і прагне жити її турботами.
Автор: Микола Ткачук
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |