Мiсто завмерло в очікуванні здорожчання проїзду у маршрутному транспорті

У салонах маршруток і досі висять оголошення про майбутнє здорожчання, щоправда, дата сором’язливо замазана маркером. Зберігає мовчанку і міське управління транспорту. На декількох маршрутах вже підняли ціни на двадцять п’ять копійок, але переважна більшість перевізників збирається дати на-гора ще більше.

Очікується, що в середньому по місту вартість проїзду складе дві гривні. Хоч і водії, і пасажири чудово розуміють: навіть після здорожчання якість перевезень не покращиться. Не щезнуть пробки, нікуди не дінуться стоячі пасажири у години пік та сумнівної кваліфікації водії.

То що ж робити? Доки міська влада дає згоду на чергове здорожчання проїзду і тим самим умиває руки, ми вирішили з«ясувати, чи існує взагалі рішення транспортної проблеми у Дніпропетровську.

Середня заробітна плата в області — півтори тисячі гривень. Коли маршрутки подорожчають до двох гривень, середньостатистичному городянину доведеться витрачати на проїзд одну десяту свого місячного заробітку.

Майбутнє подорожчання, звісно, — не останнє. Бензин дорожчатиме, зростатимуть і апетити власників маршрутних мереж. Про вдосконалення пасажирських перевезень мова поки не йде. А непогано було б управлінню транспорту цим зацікавитись.

У центрі міста маршрути дублюють один одного, тоді як на периферії шикуються черги пасажирів. У годину «пік» швидчим за маршрутку стає старенький трамвай. Щодня о восьмій ранку і о шостій вечора — традиційна давка в салонах. Вліз — і добре, а як їдеш, то вже неважливо. Подібних дрібниць — досхочу. І всі вони свідчать про одне: міська маршрутна схема недосконала.

Ігор Таран проблемою транспорту займається не один рік. Він упевнений: з цього питання в місті необхідно створити спеціальну робочу групу, куди ввійшли б і представники влади, і перевізники, і даішники, і науковці. Саме ця група повинна розробити стратегію розвитку міського транспорту — чи то виводити на дороги великі автобуси, чи залишати маршрутки. Чи розширювати дороги, чи будувати об’їздні.

Саме зі звичайного вивчення ситуації та аналізу потрібно починати цю велику справу. І перше, що необхідно робити, — вивчати пасажиропотік.

Роки три-чотири тому подібні дослідження в місті проводила група науковців, запрошених із Харкова. Результати їхньої роботи були представлені владі. На цьому справа й закінчилась. Чому посадовці не захотіли дати хід пропозиціям учених, тепер не дізнаєшся. Хоч злі язики бовкають, що маршрутні перевезення — шматочок дуже ласий, і тут є свої монополісти, а у монополістів є свої важелі впливу на мерію.

Так чи інакше, безперечним є одне: наближення кризи пасажирського транспорту. Запобігти їй можна тільки одним заходом — діяти. А чи потягнуть таке завдання дніпропетровські чиновники, — то справа інша.