Наука з цим не погоджується. Поперше, маршрут Катерини 1787 року через Царичанку не пролягав. А подруге, Царичанка існувала за добрих сто років до проїзду цариці. І назва її пов’язана скоріш за все з цариною, тобто ріллею, ораними землями, а аж ніяк не з царицею. Тож з назвами треба поводитися шанобливо, вони містять частку нашої історії.
Історична Дніпропетровщина — край пролетарський. Тут з назвами не панькалися. Вже на початку 1920х більшовики вирішили перейменувати Катеринослав. Але назва витанцювалася не зразу. У мене є книжка з печаткою бібліотеки «Красноднепровского окружного профкома». Бо, виявляється, наше місто мало називатися Красноднепровск. Таку ухвали прийняли профспілки. Але партія вирішила посвоєму. Правда, українці ще 1918 року послуговувалися назвою Січеслав. Але їй ходу не дали.
Назви відбивають епохи. Коли у нас виникла залізниця, її назвали Катерининською. 1918 року, за гетьмана, вирішили розпрощатися з імперською назвою, й залізниця стала називатися Запорозькою. Коли прийшли більшовики, повернули колишню назву — Катерининська. А коли в 1936 році вирішили відмовитися від імперської назви, вибору вже не залишалося, — залізницю названо Сталінською!
Диктатори, королі,
імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Роззявляли пащі, мов кратери,
І гукали:
— Ми — символ доби.
(Василь Симоненко).
1961 року Сталінська залізниця перейменована на Придніпровську.
У Дніпропетровському районі було велике село з назвою Карнаухівські хутори або скорочено Кархутори. Назва свідчила про те, що переселенці з Карнаухівки понад Дніпром оселилися на цих землях. Топонім таким чином містив цінну історичну інформацію. Проте село вольовим рішенням перейменували на Миколаївку. І тепер по один бік траси Миколаївка І, а по другий — Миколаївка ІІ. Топонімічним непорозумінням можна назвати це. Але прикладів таких в області вистачає.
Коли буваю в селі Ерастівка П’ятихатського району, завжди перепитую: «Ну, що прижилася нова назва Вишневе?» — «Ні», — чую у відповідь. «А скільки приживається?» — цікавлюся. «З 1961 року». Можливо, назва Вишневе і гарна, але в нашій області нині шість сіл з такою назвою! А бідну Ерастівку перейменували лише тому, що була названа на честь Ераста Бродського, її дореволюційного власника. У 1966му вирішили перейменувати й залізничну станцію Ерастівка. На Железнякове.
Чим же завинив Бродський? Так, він був великим землевласником, предводителем дворянства Верхньодніпровського повіту (включав кілька сучасних районів). Але ж Бродський — постать історична. І справедливість щодо нього має бути відновлена. Досить назвати лише один факт. Саме на землях Бродського і з його ініціативи ще 1899 року створена Верхньодніпровська нижча сільськогосподарська школа і сільськогосподарська дослідна станція при ній у селі Ерастівка. На всю Росію таких середніх сільгоспучилищ було всього п’ятнадцять. У 1911му школу реорганізували в училище. У 1916му училище стало носити ім’я Ераста Бродського. Лише кілька років тому Ерастівському сільгосптехнікуму повернули ім’я Бродського. Донедавна технікум очолював В. К. Джміль, який чудово знає історію цього навчального закладу і багато робить для відновлення історичної справедливості.
Хотілося б, щоб ця справедливість відновилася і щодо назви села. Тим більше, що воно Вишневе лише на папері. Ніхто в побуті тією назвою не користується. Коли ж у нас навчаться прислухатися до голосу народу? А «вокс популі» (голос народу), казали древні, — голос Божий.
За Підгородним біля Дніпропетровська було село Куроїдівка. Бо першим власником села був пан Куроєдов. Вже в наш час, 1995 року, історичною назвою знехтували, і село назвали Перемогою. А на всіх історичних мапах зосталася Куроїдівка…
На зорі перебудови я надрукував маленьку заміточку на захист назви одного села. Справа в тому, що придніпрянське село Майорка, як воно іменувалося з дідапрадіда, працівники річпорту «облагородили», і на причалі в цьому селі красувалося «Майоровка». І ось я висловився за корекцію назви: щоб Майоровка знов стала Майоркою. Який тут несподіваний для автора галас зчинився! Один ветеран, який працював у річпорту і давав мені пояснення перед публікацією, після появи замітки став скаржитися в обком партії. Він потрапив на одну з ідеологічних дам, які керували пресою. Такот ця дама веліла вчинити авторові крихітної замітки рознос. Передала цю справу іншому клеркові. Той викликав мене в обком і поставив питання руба:
— Навіщо тобі це перейменування? Ти знаєш, як важко це робити? Ось товариш Качаловський свого часу вирішив будьщо перейменувати ГанноЗачатівку Криничанського району в Світлогірське. (До речі, ГанноЗачатівку у 1922 році узаконили самі більшовики, яким не сподобалася попередня назва КиньГрусть). Так ти знаєш, скільки зусиль це коштувало йому! Ще ж треба внести зміни у всі військові карти... Невже не розумієш?..
…Коли їздиш, скажімо, Черкащиною, при в’їзді в село тебе зустрічають написи з назвами сіл і датами заснування — ХІІ чи ХІІІ століть. Назви відтоді ніхто не перейменовував! А наші степові села й так відносно молоді, так і ті не можуть зберегти своїх історичних назв. Бо у нас на Дніпропетровщині топонімічне свавілля було особливо відчутним. Правда, називалося все це дуже пристойно. Так, 7 березня 1946 року Верховна Рада УРСР «з метою збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад і населених пунктів Дніпропетровської області» внесла чималі зміни в топоніміку краю. Йдеться про «недоперейменоване» в 1922 році, до п’ятиріччя Великого Жовтня. Все, що нагадувало про німецькі чи італійські (!) назви на карті області, нещадно виполювалося!
Скажімо, у Верхньодніпровському районі було село Далекий Рим. Красиво? Так. Перейменували в Самоткань. За назвою річки. Село Ямбург у Дніпропетровському районі (побіля аеропорту) стало Дніпровським. Село Гроссер у Криворізькому районі — Суворовкою, село Фрейдорф — Вільним. Хутір Оренбург у тодішньому Перещепинському районі став Зеленим. У П’ятихатському районі хутір Дрегерівка назвали Рудничним, ПавловоЛеопольдівку — просто Павлівкою. Село Кільмансталь у Синельниківському районі стало Письменним. А село Марієнфельд — Маринополем. У Чкаловському районі (нині такого немає) села Леніндорф і Красіндорф стали називати Ленінським і Красіним.
Не стану втомлювати читача довгим переліком перейменувань (бажаючі ознайомляться з ним у підшивці «Зорі» — в номері за 19 березня 1946 року). Але по війні зникли не лише назви колишніх німецьких колоній. Дісталося й назвам тюркського походження на карті області. Отже, після виселення з Криму кримських татар «про всяк випадок» змінили назви тюркського походження і на Придніпров’ї.
У Перещепинському (нині Новомосковському) районі був хутір з красивою назвою Татарбранка. Перейменували на хутір Орелька. Хутір Татарка в Синельниківському районі став Вільним. А ще був хутір Киргиз у Томаківському районі, в Шевченківській сільраді. Став хутір Грушівка. Хоча Грушівок і Грушевих у нас, як і Вишневих, хоч греблю гати!
А ще, якщо ви буваєте в Широківському районі, то почуєте місцеву назву — хутір Швейцарія. Виявляється, ще в 1946 році хутір цей названо Дачним. Але ж народ продовжує називати так, як було!
Цікаво, що тільки назви річок більшовики не стали перейменовувати. А у нас добра половина їх не слов’янського, а тюркського походження. Уявляєте, якби перейменували в 1946 році Самару, Базавлук, Янчул, Терсу, Гайчур! І їздили ми б зараз по річках Відрадній, Хорошій, Благодатній, як ми тепер їздимо по водосховищу імені Леніна (розлив Самари). Правда, тоді б і річку Вовчу довелося б перейменовувати — ну, дуже вже в неї «непривітна» назва!
1782 року на Павлоградщині виникло село Ханделїївка. На честь перемоги у війні 1812 року пан Андрій Ханделіїв збудував красунюцеркву — СпасоПреображенський храм, який й нині тішить око. Але саму «панську» назву села радянська влада 1959 року витравила, і ось вже понад півстоліття село зветься Новов’язівським… А неподалік В’язівок. Отже, вдалим перейменування не назвеш.
У кожному топонімі — пам’ять століть. Тому й ставлення до назв має бути тільки шанобливе. Бо ж сказав поет Михайло Чхан:
І спить в замоховілих
шрамах скель
Козача буйна вдача Базавлука.
Не рушаймо назв, які дісталися нам від предків. Незалежно від того — спокійна чи «буйна» у цієї назви вдача.
Автор: Микола Чабан
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |
Можно ли как нибудь объяснить нашим детям почему улицы нашего города и сам город носят имена этих людей? Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
Когда они наступали и дошли до нынешнего Дона, назвали его Дон,
что в переводе с их языка "большая вода". Вторую реку назвали Донепр - "вторая большая вода", Донестр - третья и Донай - четвертая. Нынешние название рек особо не изменились ))) Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1