Легендарний альпініст Дніпра показав унікальні фото з першого чемпіонату СРСР

Наш земляк Володимир Хітріков – жива легенда українського альпінізму.

Він був одним із ентузіастів активного розвитку цього виду спорту в СРСР. Двічі ставав чемпіоном СРСР з альпінізму, підкорив усі 7-тисячники Союзу, брав участь у міжнародних Гімалайських експедиціях.

Наша довідка. Володимир Андрійович Хітріков (нар. 28 вересня 1954) — видатний радянський та український альпініст, Майстер спорту СРСР (1983), чемпіон СРСР (1983, 1986) та інструктор 1-ї категорії. Закінчив Дніпропетровський держуніверситет, де почав займатися альпінізмом, пройшов шлях від новачка до старшого тренера та одного з провідних скелелазів країни.

Чемпіон СРСР (1983 - сніжно-льодові сходження, 1986 - скельні сходження). Бронзовий призер чемпіонатів СРСР (1987, 1988). Чемпіон УРСР (1984). Підкорив усі вершини-"семитисячники" СРСР. Учасник радянських гімалайських експедицій.

Інструктор альпінізму з 1978 року, з 2002 року – старший тренер. Керує школою альпінізму у Дніпрі (з 2011 року). Кавалер ордену "За особисту мужність". Батько відомої української альпіністки Марії Хитрикової (1990–2012).

Це вражаюче, але й зараз, у свої 71 (!) рік Володимир Андрійович продовжує робити сходження на гірські вершини!

Про це можна докладніше дізнатися на його сторінці в соцмережах.

А зараз Володимир Хітріков поділився унікальними фотографіями з першого чемпіонату СРСР з альпінізму в сніжно-льодовому класі та розповів про них таке:

«1982 год. Первый чемпионат СССР в снежно-ледовом классе.

Мы - сборная «Зенита», школа на леднике Кашкаташ, запомнился восторг от того, что на фифах можно лезть на нависающий лёд.

Первопрохождение на Мижирги. Первый раз приехали в район Безенги, местных «страшилок» не знали. Сутки понаблюдали за стеной, нарисовали, куда и когда летит, ночью пошли.

Утром, когда мы поднялись над ледопадом, с него посыпало по маршруту.

Итог - 4 место т.к. маршрут объективно опасный, но за его повторение, уже в следующем году, команде Маркелова дали серебро».

Фото з архіву Володимира Хітрікова.