Історія міста: 100 років тому Катеринослав перейменували на Дніпропетровськ

Але далеко не всі мешканці міста з цим були згодні. Дійшло навіть до мітингів…

Дослідники історії розповіли про цікаві та маловідомі факти, пов’язані з цим кроком радянської влади.

Рівно сторіччя тому, в травні 1926 року було прийнято та втілено рішення про зміну назви нашого міста. Катеринослав став історією. Замість нього народився Дніпропетровськ (щоправда, деякий час фігурувала назва Дніпро-Петровське, але її досить швидко змінили на вже згадану).

Свого часу відомий дніпровський історик, завідуючий відділом Дніпропетровського історичного музею імені Яворницького Максим Кавун докладно розповідав Міському сайту про цю подію.

Радянська пропаганда тривалий час втлумачувала нам, що таке перейменування відбулось в атмосфері загальної радості та піднесення.

Але насправді навіть у ті жорстокі часи були люди, які публічно висловлювали незгоду з цим рішенням. Мало того, у місті навіть проходили масові мітинги проти перейменування!

Про маловідомі сторінки історії нашого міста розповів відомий історик, письменник, краєзнавець, музейник Микола Чабан:

“До 100-річчя Дніпропетровська (травень 1926).

ЯК ГРИГОРІЯ ПЕТРОВСЬКОГО ОСВИСТАЛИ РОБІТНИКИ У РІДНОМУ МІСТІ

Спочатку – секретний партійний документ:

«Совершенно секретно

Протокол № 23

ПРОТОКОЛ ЗАСЕДАНИЯ БЮРО Екатеринославского ОКРУЖНОГО КОМИТЕТА КП(б)У от13 мая 1926 г.

§ 471. О митинге в А.Н. Днепровских вагонных мастерских. (д. т. Таран).

Текст протокола:

«Слушали:

Тов. Таран информирует о том, что при приезде т. Петровского в вагонные мастерские был созван митинг, на котором т. Петровский делал доклад о международном и внутреннем положении СССР.

Во время доклада со стороны присутствовавших сыпались всевозможные реплики, которые бросали бывш. члены КПБУ и бывш. эс-эры — «у нас существует черная и белая кость» и т.п.

Присутствовавшие тут же член партколлектива и ряд др. ответственных партработников, как зав. заводом «Коминтерн» т. Блинов и др., которые хорошо знали положение и взаимоотношения в мастерских, не осмелились выступить, дабы дать действительную картину положения.

Выступления бывш. чл(ена) КП(б)У и эс-эра были встречены аплодисментами. Это говорит за то, что парторганизация на ж.д. нездоровая, что партколлектив не руководит массами. В доказательство этого на днях проходили выборы месткома и те, что выступали на митинге, бывш. чл(ен) КПБУ и эс-эр, оказались избранными в состав месткома.

Постановили:

Наблюдая недостаточное понимание беспартийными массами вагонных мастерских момента настоящего хозяйственного положения, объясняющееся недостаточным руководством парторганизацией беспартийными массами, что создало неправильный перелом в понимании внутрипартийной демократии и руководстве массами ячейки вагонных мастерских, — предложить Райпарткому повести соответствующую работу в ячейке вагонных мастерских, усилив состав ее, прикрепив к ячейке сильных т. т. [товарищей], а также приняв меры к оздоровлению руководящей головки (sic!) ячейки.

а) Предложить фр(акции) ОСПС совместно с фр. РК ВСРМ и Доркомфракцией ускорить проработку вопроса о работе в пригородных районах, ассигновав необходимые средства для политпросветработы в этих районах.

б) Поручить оргинстру и АПО (агитпропотделу) в ближайшее время созвать совещание по вопросу работы в пригородных районах, конкретно проработав этот вопрос». (Документ з фондів ДАДО)”.

АРХІВИ МАЛЮЮТЬ ІНШУ КАРТИНУ

Отже. ми звикли вважати, що у травні 1926 року місто тріумфувало, приймаючи ім'я Дніпропетровська на честь "всеукраїнського старости" Григорія Петровського. Але секретні архіви малюють нам зовсім іншу скандальну картину.

Подивіться цей протокол № 23 засідання бюро Катеринославського окружного комітету КП(б)У (вищої влади у окрузі!) від 13 травня 1926 року. Місто щойно, п'ять днів тому, вирішило стати Дніпропетровськом. Петровський приїжджає до Амур-Нижньодніпровських вагонних майстерень як "іменинник", як живий символ нового міста.

Для робітників він не був просто "дідусем Петровським". Багато хто пам'ятав, що за маскою "старости" ховається один із ідеологів системи, проти якої вони виступали. Ще у вересні 1918 року, будучи наркомом внутрішніх справ РРФСР, саме Петровський поставив свій підпис під декретом "Про червоний терор". Ця людина стояла біля витоків каральної машини, запускаючи маховик масових розстрілів і заручництва. Але 1926-го, на зламі НЕПу, робітники ще не боялися говорити правду в очі.

І тут відбувається те, про що мовчали усі радянські підручники.

Стався конфуз союзного масштабу! На мітингу на честь високого гостя робітники майстерень не співають дифірамби. Навпаки, вони влаштовують Петровському справжню обструкцію. Прямо в обличчя людині, чиє ім'я щойно дали місту, летять звинувачення:

-Ми маємо чорну і білу кістку!

Робітники Амур-Нижньодніпровська прямо заявили: "Ви, Петровський, і ваші комісари - це нова еліта, 'біла кістка', а ми як були 'чорною кісткою', так і залишилися". Це була не просто суперечка — це було заперечення самого права Петровського надавати ім'я цьому місту.

ЧОМУ ЦЕ СТАЛО “ЦІЛКОМ ТАЄМНО"?

Спробуйте вчитатися в кострубату, сукняну мову протоколу. Партійці у паніці. Директор заводу Блинов та інші вожді, що "прозасідалися", бояться відкрити рота. Зал аплодує есерам та опозиціонерам, а не Петровському.

Влада опинилася в безглуздому становищі: місто названо ім'ям людини, яку його ж пролетаріат щойно публічно принизив. Цей конфуз був настільки великий, що документ сховали у найдальші архівні папки. Дніпропетровськ розпочався не зі святкового салюту, а з гіркого усвідомлення робітниками того, що «своя» влада допіру остаточно перетворилася на панів.

Наша архівна знахідка пояснює, чому більшовики так завзято насаджували культ Петровського пізніше. Їм треба було «зафарбувати» цю ганьбу травня 1926 року, коли справжній Петровський програв битву за авторитет простим робітникам Амур-Нижньодніпровська – тоді ще передмістя Катеринослава.

Це справді «бомбочка»! Цей епізод виглядає не просто як рядовий мітинг, а як криза легітимності нового імені міста у перший же тиждень його існування.

Саме після цього "конфузу" почалися чистки в партосередках, щоб "оздоровити верхівку" (як сказано в протоколі). Це логічно завершить картину помсти за ображене самолюбство "старости".

Отже, уважність до дат та деталей дозволила нам витягнути цю «скалку» з офіційної історії.

Нагадаємо історичне тло візиту всеукраїнської старости у травні 1926-го.

Григорій Петровський завітав до рідного міста не випадково. Він був почесний голова 3-го Катеринославського окружного з'їзду рад. Той відкрився 3 травня 1926 року у приміщенні Зимового театру (нині Драміком).

Тріумфальний початок (3–5 травня). У ці дні Петровський - «пан» становища. На з'їзді він виступає з великими доповідями. Саме під його поглядом 5 травня делегати ухвалюють рішення щодо перейменування міста. Катеринославські газети «Звезда» та «Зірка» виходять з тріумфальними заголовками.

Після офіційної урочистості Петровський, за старою звичкою «робочого депутата», вирушає в «похід у народ» - у майстерні лівобережжя. Він очікує, що земляки-залізничники зустрінуть його як героя, який подарував ім'я місту.

ЗАМІСТЬ ТРІУМФУ СТАВСЯ ВИБУХ

І що ж? На піку його особистого тріумфу і стався цей вибух. Замість подяки за нове ім'я міста він почув про «білу та чорну кістку».

Щойно 20 липня 1926 року Москва затвердить перейменування українського міста Катеринослав на Дніпропетровськ! А поки що місто приміряло «нову свитку».

Петровський був людина злопам'ятна щодо свого робітничого авторитету. Якщо "чорна кістка" посміла аплодувати есерам у його присутності, кара мала бути системною.

Продовжуємо наш історичний детектив.

Й ось вона — документальна розв'язка конфузу, котрий стався в травні. Відтак вже за місяць, 14 червня 1926 року, маховик репресій усередині партії докрутився до логічного кінця.

Знов – цитата з партійного документу:

ПРОТОКОЛ № 28 ЗАСЕДАНИЯ БЮРО Екатеринославского ОКРУЖНОГО КОМИТЕТА КП(б)У от14 июня 1926 года.

§ 578. О партколлективе А.Н. Днепровских вагонных мастерских. (д. т. Еременко).

Текст постановления:

«С постановлением А.Н. Днепровского Райпарткома о ликвидации партколлектива вагонных мастерских и переходе на цехячейки — согласиться, поручив провести данную работу, одновременно укрепив секретарский состав». (Фонди ДАДО).

Подивіться, як швидко і безжально влада замітала сліди своєї ганьби. Ми пам'ятаємо, як 13 травня робітники вагонних майстерень сміялися з Петровського і аплодували опозиції. Минув доперва місяць.

Перед нами протокол від 14 червня 1926 року. Пункт № 578. Коротка фраза, за якою стоїть політична кара: «Ліквідувати партколектив вагонних майстерень».

Що це означало на практиці?

Замість єдиної, потужної та згуртованої організації, яка посміла суперечити вождеві, робітників роздрібнили на невеличкі "цехові осередки". Це класичний принцип "поділяй і володарюй!" Єдиний колектив, який відчував свою силу, враз знищено бюрократично.

І зверніть увагу на фінал фрази: "зміцнивши секретарський склад". Це означає: на місця старих партійців, які "не наважилися виступити" на захист Петровського, надіслали перевірених "варягів" — жорстких апаратників. Їхнім завданням було випалити будь-яке інакодумство.

Так 100 років тому народжувався Дніпропетровськ.

Місто ще не встигло офіційно отримати своє нове ім'я від Москви, а його головна робітнича фортеця вже була взята змором та бюрократичними чистками. Розплата за слова протесту про "білу та чорну кістки" прийшла негайно. Ті, хто аплодував есерам, тепер опинилися під наглядом "зміцненого" секретарського складу».

Драматичний вузол затягнувся.

Хроніка описаних подій виглядає так:

Травень: Тріумфальне перейменування міста.

Травень: Публічний конфуз Петровського у вагонних майстернях.

Червень: Ліквідація норовливої парторганізації.

Липень: Фінальне затвердження імені Дніпропетровська у Москві.

Нинішнє історичне розслідування доводить: Дніпропетровськ від першої секунди свого існування будувався на придушенні того самого пролетаріату, ім'ям якого прикривався.

На знімках: пам’ятник Григорію Петровському в Дніпропетровську виготовляють в приміщенні колишньої (на той час) Брянської церкви. Відкриття пам’ятника приурочили до 200-річчя міста. Пам’ятник відкрито 15 травня 1976 року.

Фото 1975-76 рр. з архіву Володимира Небоженка”.

Ілюстрації зі сторінки Миколи Чабана.