Місто тримається на сильних. Дружина військового піклується про чистоту у парках Дніпра

Життя у Дніпрі сповнене тривог, викликів та хвилювань, проте вони добре знають свою місію – робити місто чистим і доглянутим. Їхній день починається о 4-5 ранку. І поки більшість містян ще спить, працівниці КП «Міська інфраструктура» вже стають до роботи, щоб створити комфортну та гарну атмосферу для дніпрян.

Вже майже рік доглядає за парком Шевченка Анастасія. Каже, завжди любила рослини, тож коли сказали, що є робота у зелених зонах, одразу погодилась.

«Я за професією квітникар-декоратор вітрин. Дуже люблю квіти, рослини і я знаю, як за ними треба доглядати. Робота з рослинами завжди мене заспокоює та розслабляє. Я довгий час була в декреті, а потім моя сусідка запропонувала мені цю роботу. Взимку я прибираю сніг, чищу доріжки від льоду. Це складна робота, але вкрай необхідна. А весною та влітку моя улюблена частина роботи – прибирання бур’янів, підрізка кущів, висаджування рослин. У нас є кущорізи, якими ми робимо охайні квадратні кущі, щоб було гарно. Разом з колегами на оглядовому майданчику в парку Шевченка створили бонсай. Це сподобалось і нашому керівництву, і дніпрянам. Часто бачу, як люди фотографуються там. Це дуже приємно, що нашу роботу помічають і вона приносить радість не тільки нам, але й іншим людям», — ділиться працівниця КП «Міська інфраструктура» Дніпровської міської ради Анастасія Глушко.

Анастасія зізнається, часом складно зібрати себе до купи та йти на роботу. Все через обстріли, тривоги та переживання за чоловіка. Він зараз боронить нашу Україну.

«У грудні 2025 року чоловік став на захист нашої держави. Це емоційно тяжко, бо я переймаюсь за коханого, але маю тримати себе в руках заради доньок. Їм зараз 10 та 6 років. Дружини військових, полонених чи зниклих безвісти живуть далі, посміхаються, п’ють каву, але тільки вони знають яких сил та витримки їм це коштує. Коли рідної людини немає поряд, то відчувається порожнеча всередині. Робота дуже добре відволікає від купи нав’язливих думок. Тому доки наші чоловіки воюють, саме ми, жінки, маємо взяти на себе велику частину обов’язків. Ми маємо продовжувати працювати та підтримувати наше чудове місто. Щоб після повернення додому, чоловіки були в захваті від того, як ми впоралися. Дуже хочеться, щоб наші захисники потім гуляли по місту зі своїми сім’ями та насолоджувалися чистотою та красою наших вулиць, парків та скверів», — додає Анастасія.

Незважаючи на складну роботу, побут та догляд за дітьми Анастасія знаходить час і для хобі:

«Дуже люблю розмальовувати картини по номерах, частіше купую саме зображення тварин. Я вдягаю навушники і зафарбовую дрібні деталі, які разом створюють гарну картину. Це неймовірно розслабляє та дарує сили. Завдяки цьому я деякий час можу не думати, як там чоловік, як його справи, про складну ситуацію в країні та про свої життєві негаразди. В цей час я просто поринаю у свій світ спокою».

Історія Анастасії — це історія тисяч жінок Дніпра, які попри втому, тривоги й особисті переживання щодня виходять на роботу, виховують дітей, підтримують родини та тримають свій фронт у тилу. Поки наші захисники боронять країну, вони бережуть її серце — рідне місто, його вулиці, парки й сквери. І саме завдяки таким людям Дніпро залишається чистим, живим і сповненим віри у перемогу.