Дніпровський історичний музей зберіг дивовижні артефакти часів монгольської навали

Предмети тієї епохи є надзвичайно рідкісними для наших музеїв.

Однак кілька таких предметів із захопливою історією зберігаються в колекції Дніпропетровського історичного музею імені Яворницького.

Музей розповів про них:

«Протягом тисячоліть на просторах Придніпров'япанували різні кочові народи, як от скіфи, гуни, авари, мадяри та печеніги. В ХІ столітті до нашихстепів дійшли половці (відомі також як кипчаки абокумани) — група тюркомовних народів, щомігрували з Центральної Азії. На середньовічних європейських картах землі Лівобережжя України нерідко позначали як Cumania, тобто країну половців. Починаючи з середини ХІІІ століття на зміну половцям приходять монголи та їх союзники, а територія Русі опиняється під владою кочової імперії Улусу Джучі, також відомої як Золота Орда.

Про життя українских земель за монгольської доби відомо небагато. Утім, у фондах Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. І. Яворницького зберігаються окремі предмети, які дозволяють пролити на цей період значно більше світла.

На фото — фрагмент бронзового дзеркала XIII–XIV століть. У 1910 році його знайшов Дмитро Яворницький у кургані представника кочової знатів селі Татарбранка (нині Орілька Дніпропетровської області). Дзеркало містить епіграфіку арабською мовою, виконану так званим письмом насх. Подібні дзеркала досить часто трапляються в похованнях та поблизу старих шляхів, особливо в наших краях. У 1854 році таке саме ціле дзеркало було знайдене поблизу Харкова студентом місцевого університету Криворотовим і передане до музею. Пізніше знахідку дослідили та опублікували вчені Д. Айналов та М. Катанов.

На дзеркалі міститься так званий благопобажальний напис у формі римованої прози, що був адресований власникові. Наведений вірш є взірцем саджу — жанру поезії, що був поширенийв середньовічній арабській літературі. Співставлення харківського та татарбранського дзеркал дозволило реконструювати повний надпис. Власне, так він читається:

al-ʻIzz al-Dāʼim, wālʻmr al-Sālim, wālʼqbāl al-shāmil, wa-al-ẓafar al-Nāṣir, wa-al-jadd alṣāʻd, wāldhr al-musāʻid, wālʼmr al-Sāʻid wa-al-Baqāʼabadan

«Вічної могутності, благополучного життя, всеосяжного успіху, переможної звитяги, висхідноївеличі, прихильної долі, піднесеної влади та вічного буття (власникові цього)» (За Катановим та Айналовим, 1903)

На думку деяких дослідників, такі дзеркала ввозилися з Волзької Булгарії, де існували розвинуті ремісничі центри лиття металу. До самої Булгарії їх імпортували з Персії, куди мистецтво лиття дзеркал прийшло вже з Китаю. Втім, наші дзеркала, ймовірно, були виготовлені десь на периферії Улусу Джучі. Географія знахідок подібних дзеркал дозволяє припустити, що вони походять з однієї майстерні, що існувала десь між Харківщиною та Дніпропетровщиною.

Про що може розповісти нам це дзеркало? Сам факт того, що подібні речі знаходять у похованнях, свідчить про їхнє ритуальне, символічне значення в поховальних обрядах кочовиків. Водночас вони говорять і про активність міжнародної торгівлі в Придніпров’ї за часів монгольського панування. Залишається лише гадати, чи міг власник цього дзеркала повною мірою оцінити красу вірша анонімного арабського поета, чи для нього це був радше просто красивий орнамент.