За годину до ракет наряджали ялинку: як дніпровська кіношкола “Контрабас” відроджується після повного знищення

У ніч з 17 на 18 листопада 2025 року російська атака дронами завдала нищівного удару по культурному простору Дніпра.

Внаслідок влучання була повністю знищена кіношкола та кіностудія “Контрабас” – професійний павільйон, техніка, костюмерні, архіви, декорації та обладнання, які команда створювала і збирала протягом шести років. Історію відродження кіношколи розповість “Наше місто”.

За кілька годин до обстрілу у студії панувала зовсім інша атмосфера – сімейна і затишна. Засновниця “Контрабасу”, кінорежисерка та продюсерка Олександра Тесленко, згадує: того вечора разом зі студентами готувалися до зимових свят.

“Ми 17 листопада, якраз увечері, за годину до прильотів, наряджали ялинку, робили імбирне печиво. Це був такий теплий, на все життя вечір. А буквально через годину почались тривоги і масовий обстріл. Я з трьома дітьми, як усі дніпряни, сиділа в коридорі і рахувала вибухи. Я тоді ще не знала, що рахую вибухи саме нашої кіностудії”, – розповідає вона.

Через відсутність світла та зв’язку команда довго не знала масштабів руйнувань. Усвідомлення прийшло лише наступного дня, коли рятувальники дозволили зайти всередину.

“До останнього я думала, що пошкодження незначні. Але коли зайшла побачила, що все знищене настільки, що не впізнати. Металеві конструкції згоріли, згоріло абсолютно все: обладнання, костюми, перуки, архіви, документи, меблі, декорації”, – каже Тесленко.

Попри тотальні руйнування, у знищеному приміщенні залишилися речі, які команда сприйняла як символ і надію. З пожежі дивом вцілів дідух, дерев’яний контрабас – символ школи та мотанка.

“Все згоріло, окрім нашого дідуха. Поруч стояв дерев’яний контрабас і мотанка. У полум’ї згоріло все, а дідух із соломи – ні. Для нас це був знак. Знак, що Україна вистоїть”, – ділиться засновниця кіношколи.

“Контрабас” – це не лише навчальний простір, а велика творча спільнота. За п’ять років тут навчалися понад 900 студентів, працювали близько 20 викладачів, відбувалися фестивалі, виставки, джазові концерти, театральні події, майстер-класи, зйомки фільмів, серіалів і реклами.

Викладачка акторської майстерності Олександра Алєксєєва, яка працює у школі четвертий рік, однією з перших приїхала на місце трагедії.

“Я приїхала першою. Нас не пускали, бо вирувала велика пожежа. Але надія, що щось залишилось, була до ранку. Коли ми зайшли, то стало зрозуміло: все, що ми будували п’ять років, зруйновано за один день”, – згадує вона.

Після трагедії заняття довелося призупинити на два тижні – не лише через пошук нового простору, а й через важкий психологічний стан команди та дітей.

“Ми хотіли одразу перейти онлайн, не зупинятись. Але зрозуміли, що ми не готові ні фізично, ні психологічно. Потрібно було знайти простір, де можна розмістити понад 70 учнів одночасно”, – пояснює Алєксєєва.

Завдяки підтримці волонтерів, випускників і партнерів кіношкола відновила заняття у тимчасовому просторі, який надала студія “Взір”. Навчання триває, хоча можливості наразі обмежені.

“У нас зараз немає жодної техніки. Кіноактори раніше знімали курсові та дипломні роботи на професійні камери. Зараз цього немає. Але я сподіваюсь знайти фінансову підтримку, щоб навесні студенти змогли зняти свої дипломи”, — каже Олександра Тесленко.

Наразі працює лише курс кіноактора, без повноцінних зйомок. Курси дубляжу та фільммейкерів зараз на паузі. 18-річна студентка Стефанія була в кіношколі за пів години до прильоту. Перші тижні після трагедії стали для неї важким емоційним випробуванням.

“Я спочатку подумала, що це жарт. А потім зрозуміла, що ні. Перші два тижні я майже ні з ким не спілкувалася. Але я вірю, що все попереду і буде ще краще”, – каже дівчина.

Сьогодні студенти готуються до різдвяних колядок і вертепу, планують виступи та навчальні покази. Команда “Контрабасу” не зупиняється. У планах – знайти нове постійне приміщення, відновити павільйон, закупити техніку, повернути зйомки дипломних робіт і запустити курс каскадерів, зокрема для ветеранів.

Попри втрати, “Контрабас” продовжує жити як школа, як спільнота і як доказ того, що навіть після повного знищення культура може відроджуватися з нуля.