Як верблюди допомагали мешканцям Половиці

Виявляється, «кораблі пустелі» були частими гостями у стародавньому поселенні на території сучасного Дніпра.

Міський сайт докладно писав про історію Половиці. Нагадаємо, що це було давнє поселення запорізького козацтва, яке розташовувалося під головним пагорбом нашого міста, в районі Успенської площі, Фестивального причалу, вулиці Ливарної та прилеглої до неї.

Деякі історики пропонували вести літочислення Дніпра саме від цього поселення.

Життя Половиці було цікавим і багатогранним. Окрім іншого, тут точилася жвава торгівля, проводилися ярмарки.

Виявляється, частими гостями Половиці були екзотичні верблюди. Вони допомагали доставляти нашим предкам товари здалеку.

Про цей цікавий факт розповів дослідник історії нашого міста та краю Антон Кістол:

«В 1873 році Яків Новицький записав спогади 95 річної колишньої мешканки Половиці, передтечі сучасного Дніпра.

Серед цікавого в її розповіді було те, що вона застала в слободі верблюдів, якими кримські татари та ногайці возили різний крам на продаж (судячи з контексту, йдеться про 1780-1790-ті рр.):

«— Що ж, бабушка, торговля була хороша, лавки?

— Багато було крамарів, перекупок… З городів, було, навозять.

— Який же найбілше з городів товар навозили?

— Всякий, синку: тютюн, цибулю, мед, дьоготь, вісі, пшоно, днища, мотовила, гребні, гребінки, витушки, повозки…

— А ще що, бабусю?

— Та всяку всячину, синку: мазниці, тютюн, ярма, вісі, дьоготь, мед.

— Які ж тоді, бабусю, люди понаїжжали в город?

— Перекупки з Кременчука, крамарі, чужеземці, пани… Народ усе чудний на віду, одежа на йому не така, і мова чужа, і ходять не по-нашому – сказано, город… Було пріїжжають от моря і пикасті татари верблюдами, навозять винограду, яблук всякіх… Страшні оці гаспідські верблюди: як гляне на тебе, так мов і хоче с’їсти… Було як іде татарва с Криму, то за три верстви чуємо, як скриплять їх колеса.

— А давно ви уже, бабусю, бачили Половицю?

— Давно, синку, мабуть, годів с півсотні буде. Як обсіли діти, то уже білше не доводилось і їздить… У Самарь (Новомосковск), було, їздю, а в Половицю ні… Тепер уже так забралась, шо і ворон костей моїх не занесе туди.

— Як же ви, бабусю, сюда заїхали і давно?

— Годів буде сорок, як не збрехать. Заїхали з зятем, та з дочкою… Тісно уже стало і там, так ми подалися в нові слободи.

— А знаєте, бабусю, як тепер називають Половицю?

— А чом же: тоді було називають Катеринин город і Катеринослав, а ми, було, по-старому звемо: Половиця, та й Половиця. “Куда їдешь?” – “В Половицю”, – каже; або: “звідки ідешь?” – “З Половиці”».

(Яків Новицький. Твори в 5 томах. Т. 2, 2007. С. 173-175)

Виявляється, ще на початку ХХ століття одомашнені верблюди були звичайною річчю на Півдні України, де їх розводили в промисловому масштабі. Вочевидь, в наших степах вони з'явилися у XV столітті разом із приходом ногайців та поширенням влади Кримського ханства. З рештою, із розвитком транспорту та сільского господарства потреба у верблюдах поступово спадала, і до теперішнього часу вони залишалися лише на території заповідника Асканія Нова».

Фото – Олексій Білецький та ілюстративні.