Как верблюды помогали жителям Половицы

Оказывается, «корабли пустыни» были частыми гостями в древнем поселении на территории современного Днепра.

Городской сайт подробно писал об истории Половицы. Напомним, что это было древнее поселение запорожского казачества, которое располагалось под главным холмом нашего города, в районе Успенской площади, Фестивального причала, улицы Литейной и прилегающей к ней.

Некоторые историки предлагали вести летоисчисление Днепра именно от этого поселения.

Жизнь Половицы была интересная и многогранна. Кроме прочего, здесь шла оживленная торговля, проводились ярмарки.

Оказывается, частыми гостями Половицы были экзотические верблюды. Они помогали доставлять нашим предкам товары издалека.

Об этом интересном факте рассказал исследователь истории нашего города и края Антон Кистол:

«В 1873 році Яків Новицький записав спогади 95 річної колишньої мешканки Половиці, передтечі сучасного Дніпра.

Серед цікавого в її розповіді було те, що вона застала в слободі верблюдів, якими кримські татари та ногайці возили різний крам на продаж (судячи з контексту, йдеться про 1780-1790-ті рр.):

«— Що ж, бабушка, торговля була хороша, лавки?

— Багато було крамарів, перекупок… З городів, було, навозять.

— Який же найбілше з городів товар навозили?

— Всякий, синку: тютюн, цибулю, мед, дьоготь, вісі, пшоно, днища, мотовила, гребні, гребінки, витушки, повозки…

— А ще що, бабусю?

— Та всяку всячину, синку: мазниці, тютюн, ярма, вісі, дьоготь, мед.

— Які ж тоді, бабусю, люди понаїжжали в город?

— Перекупки з Кременчука, крамарі, чужеземці, пани… Народ усе чудний на віду, одежа на йому не така, і мова чужа, і ходять не по-нашому – сказано, город… Було пріїжжають от моря і пикасті татари верблюдами, навозять винограду, яблук всякіх… Страшні оці гаспідські верблюди: як гляне на тебе, так мов і хоче с’їсти… Було як іде татарва с Криму, то за три верстви чуємо, як скриплять їх колеса.

— А давно ви уже, бабусю, бачили Половицю?

— Давно, синку, мабуть, годів с півсотні буде. Як обсіли діти, то уже білше не доводилось і їздить… У Самарь (Новомосковск), було, їздю, а в Половицю ні… Тепер уже так забралась, шо і ворон костей моїх не занесе туди.

— Як же ви, бабусю, сюда заїхали і давно?

— Годів буде сорок, як не збрехать. Заїхали з зятем, та з дочкою… Тісно уже стало і там, так ми подалися в нові слободи.

— А знаєте, бабусю, як тепер називають Половицю?

— А чом же: тоді було називають Катеринин город і Катеринослав, а ми, було, по-старому звемо: Половиця, та й Половиця. “Куда їдешь?” – “В Половицю”, – каже; або: “звідки ідешь?” – “З Половиці”».

(Яків Новицький. Твори в 5 томах. Т. 2, 2007. С. 173-175)

Виявляється, ще на початку ХХ століття одомашнені верблюди були звичайною річчю на Півдні України, де їх розводили в промисловому масштабі. Вочевидь, в наших степах вони з'явилися у XV столітті разом із приходом ногайців та поширенням влади Кримського ханства. З рештою, із розвитком транспорту та сільского господарства потреба у верблюдах поступово спадала, і до теперішнього часу вони залишалися лише на території заповідника Асканія Нова».

Фото – Алексей Билецкий и иллюстративные.