Памʼять про героїв у рідній школі назавжди. Одразу чотири меморіальні дошки встановили в одній з гімназій Дніпра

У Дніпровській гімназії № 87 відкрили меморіальні дошки трьом випускникам та одній випускниці, які загинули, захищаючи Україну від російської агресії: Максиму Малику, Олександру Гордополову, Ользі Гриценко та Сергію Хадченку.

Максим Малик закінчив ПТУ за спеціальністю помічника машиніста електровоза. У 2011-му вступив до Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету та здобув спеціальність технолога-гідротехніка, а потім і кваліфікацію магістра. У 2017 році одружився з Анастасією. У них народилася донька Марія.

У травні 2024 року Максим вступив до лав ЗСУ. З відзнакою закінчив навчання в Національній академії сухопутних військ. Був призначений командиром 2-го механізованого взводу 151-ї ОМБр.

Максим Малик загинув 14 грудня 2024 року в районі населеного пункту Шевченко Волноваського району Донецької області, виконуючи бойове завдання. Дружина Анастасія згадує:

«Я дуже не хотіла, щоб він їхав на завдання. Я розуміла, що це надзвичайно небезпечно і може скінчитися фатально. Це знав і він. Проте не міг полишити поранених побратимів на позиціях і поїхав за ними під щільними обстрілами. Їх підбив ворожий танк, проте вони змогли вибратись, а він лишився на позиції. Він дав їм шанс вижити, і вони вижили. І я дуже вдячна хлопцям, які, незважаючи на обстріли, поїхали і забрали тіло мого чоловіка.

Коли вони передавали тіло, сказали: А ми по-іншому не могли». Це найголовніше, що є такі люди, які лишаються прикладом для нас. Я дуже рада, що є такі меморіали, де можна буде лишити цю пам'ять. І навіть коли нас не стане, можливо, далі в поколінні буде можливість дізнаватися про історію цих людей, бо вони віддали найголовніше – життя. Для того, щоб могли жити ми».

Олександр Гордополов був найменшою дитиною у багатодітній родині. Працював на будівництві, але завжди мріяв про роботу з автомобілями, тож згодом став водієм вантажних машин. У 2012-му Олександр одружився, наступного року народилась донька Варвара. 8 травня 2022 року його призвали до ЗСУ — служив водієм у 1-й окремій танковій Сіверській бригаді.

Наприкінці 2023 року був призначений командиром відділення взводу технічного забезпечення. Олександр Гордополов загинув 21 січня 2023 року поблизу населеного пункту Птиче Донецької області.

«Ми вчимося у них бути мужніми, чесними, справедливими. Сьогодні ми відкрили їм дошки. Це не просто дошки з металу, це дошки пам'яті. Ми повинні пам'ятати, якою ціною дістається нам свобода. Свобода заходити до нашої школи, сідати за парти і навчатися. Ми повинні пам'ятати їхній подвиг і навчати наших дітей пам'ятати про цих дітей», — наголосила перша вчителька Олександра Гордополова Ксенія Данилова.

Ольга Гриценко здобула медичну освіту і працювала фармацевткою. Вона вела активне життя, волонтерила. У 2021 році вступила до Дніпровського національного університету, щоб здобути другу освіту за спеціальністю «Соціальна робота». На початку повномасштабної війни хотіла піти до ТрО, але їй відмовили. Натомість присвятила себе допомозі захисникам та ВПО.

У березні 2023-го Ольга добровільно пішла на фронт і стала санітаркою-інструкторкою військової частини артилерійської бригади. Загинула 1 березня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу.

Сергій Хадченко був спеціалістом із зовнішньої реклами. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини, приєднавшись до добровольчого батальйону. Через кілька місяців пройшов відбір до Сил спеціальних операцій і потрапив до окремого спеціального полку «Rangers». Опанував вогнепальну зброю, здобув навички керування БпЛА і став професійним штурмовиком. Захищав Бахмут та брав участь у наступальній кампанії 2023 року на Запорізькому напрямку, де відповідав за аеророзвідку.

Сергій Хадченко загинув 15 травня 2024 року в автокатастрофі під селом Українським Кам'янського району Дніпропетровської області по дорозі на бойове завдання.

«Одночасно чотири дошки із загиблими захисниками і захисницями України. Чотири в одній гімназії. Війна вириває з м'ясом найкращих. Сьогодні немає в Дніпрі і в Україні, напевно, родини, яка б не зазнала втрати друзів, близьких, рідних. І для нашого суспільства це велика відповідальність і велике випробування — пам'ятати кожного і бути гідними їхнього подвигу, їхніх мрій про кращу Україну і продовжувати їхню боротьбу за свободу і незалежність. Бо ніхто з них не хотів, щоб ми здались. Ніхто з них, полеглих, загиблих, закатованих росією, не хотів, щоб імперія зла перемогла», — зазначив заступник міського голови Андрій Денисенко.