Люди Дніпра: Видатний медик та ветеран війни Юрій Колонтай

Виповнилось 100 років зі дня народження Юрія Юлійовича Колонтая – доктора медичний наук, професора, лауреата Державної премії України.

Його ім’я вписано великими літерами у історію медицини нашого міста.

Юрій Юлійович був нащадком батьків-медиків та став безумовним лідером травматології, вимогливим керівником, мудрим вчителем.

А ще – героїчно воював на фронтах Другої Світової війни, був нагороджений багатьма орденами та медалями.

Про ювілей з дня народження свого колишнього колеги розповіли у Дніпровському державному медичному університеті:

«ДДМУ вшановує пам'ять про доктора медичних наук, професора, лауреата Державної премії України Ю.Ю. Колонтая (08.05.1925 – 15.11.2002).

Народився Юрій Колонтай в селі Солоне Дніпропетровської області в родині медиків. В 1941 році закінчив середню школу. На вибір майбутньої професії вплинув приклад батьків і, передусім, дядька — відомого хірурга доцента Дмитра Оверковича Василенка. Його плани порушила війна, але мрію не загасила. 16-річним юнаком Ю. Ю. Колонтай працював санітаром евакогоспіталю, розгорнутого на базі лікарні ім. І. І. Мечникова. Закінчив артилерійське училище, воював на Ленінградському і Прибалтійському фронтах на посаді командира розвідувального артвзводу, нагороджений орденом червоної зірки та медалями.

1945 року Юрій Юлійович вступив до Дніпропетровського медичного інституту. У студентські роки захоплювався травматологією та ортопедією, активно працював у науковому гуртку під керівництвом професора Лідії Олексіївни Смірнової, захоплювався лекціями професора Т. М. Степанова. Після закінчення інституту в 1951 році вступив до клінічної ординатури Харківського інституту травматології та ортопедії ім. М. І. Ситенка. Саме тут, у стінах колиски травматології та ортопедії, відбулося його становлення як лікаря й науковця. Після закінчення клінічної ординатури Ю. Ю. Колонтай був призначений головним лікарем інституту, активно займається науковою роботою. В 1959 році Ю.Ю. Колонтай захищає кандидатську дисертацію на тему «Пологові пошкодження плечового сплетіння у новонароджених».

В 1962 році Ю. Ю. Колонтай повернувся до Дніпропетровська. Був обраний на посаду доцента, а потім професора кафедри травматології і ортопедії Дніпропетровського медичного інституту. В 1968 році успішно захистив докторську дисертацію на тему «Сухожильна гомопластика». З 1970 до 1990 року він очолював кафедру травматології і ортопедії рідної альма-матер. То були роки розквіту його творчого потенціалу як вченого, лікаря і педагога. Йому вдалося сформувати на кафедрі й згуртувати навколо себе потужну команду однодумців ортопедів-травматологів і встановити ефективну взаємодію з практичними лікарями всієї області. Колективна робота в операційних, перев'язочних, гіпсових створювала особливу атмосферу єдності всіх ланок медичних працівників.

Юрій Юлійович був безумовним лідером, вимогливим керівником, мудрим вчителем для всієї травматологічної спільноти. Його комунікабельність, рішучість і особиста харизма, а разом із тим наукові здобутки й інноваційні підходи сприяли формуванню широкого кола друзів і колег серед провідних фахівців галузі травматології та ортопедії. В науковому світі його ім'я стоїть поруч із такими світилами, як Г. А. Ілізаров, О. О. Корж, О. Н. Гудушаурі, Г. В. Гайко і багато інших.

Професор Ю.Ю. Колонтай мав широке коло наукових інтересів у травматології та ортопедії, свої ідеї з розвитку перспективних напрямів науки передавав учням. Провідним напрямом, родзинкою всього професійного життя вченого була хірургія кісті. Обіймаючи свого часу посаду заступника голови Всесоюзної спілки травматологів-ортопедів, він керував розвитком хірургії кисті на загальнодержавному рівні. За його ініціативою в місті Дніпропетровську був створений перший в Україні міжобласний центр хірургії кисті. Напрацювання провідних клінік України за цим напрямом він об'єднав у цикл робіт, відзначений Державною премією України.

Юрій Юлійович Колонтай — яскрава постать, видатна особистість, яка назавжди залишиться в історії травматології та ортопедії. Він залишив глибокий слід у серцях тих, хто йшов поруч із ним, вчився у нього. Попри те, що його життя не було безперешкодним і безхмарним, його розум, наполегливість і далекоглядність допомогли створити життєздатну наукову школу, що витримала випробування часом і дала путівку в життя не одному поколінню професіоналів».