Історія Дніпропетровщини: Як радянський режим потопив у крові Павлоградське повстання

95 років тому у нашій області сталася героїчна і одночасно з цим – трагічна подія.

У другій половині 1920-х років українських селян примусово заганяли у колгоспи. До незгодних застосовували жорстокі репресії. Обурення селян так званою колективізацією досягло критичного рівня…

На початку квітня 1930-го року почалося так зване Павлоградське повстання.

На його придушення радянська влада кинула усю міць своїх репресивних сил.

Про цю героїчну та одночасно з цим трагічну сторінку історії нашого краю нагадали в КП «Музей спротиву Голодомору»:

«4 квітня 1930 року розпочалося одне з наймасштабніших селянських повстань періоду колективізації, так зване Павлоградське повстання. Його центрами стали села Богданівка і Тернівка поблизу міста Павлограда.

Селяни говорили, що борються за життя, за віру, проти насильницького вилучення хліба. Вважаючи свій виступ повстанням, вони ставили за першочергову мету повалення радянської влади, здобуття свободи, «коли буде забрана вся Україна». Інформація про повстання надійшла до керівництва округу вранці 5 квітня.

Одразу ж на боротьбу з повстанцями був кинутий каральний загін із 35 чекістів-терористів та двох сотень міліціонерів, який діяв під контролем начальника особливого відділу Дніпропетровського окрвідділу ДПУ Галицького Зиновія Мойсейовича, який постійно повідомляв про хід придушення повстання безпосередньо генсеку ЦК КПУ Косіору. Голова ДПУ УСРР та повноважний представник ОДПУ по УСРР В. Балицький, дізнавшись про повстання, негайно відгукнувся телеграмою, в якій вимагав:

«Самыми решительными и быстрейшими действиями необходимо ликвидировать вооруженную банду [в] кратчайший срок. Кроме концентрации вооруженных чекистских, милицейских и партийных сил, используйте все агентурные возможности, перебросив надежную агентуру других районов. Примите меры изоляциибанды, сужению района оперирования, не допуская проникновения [в] другие районы. Обеспечьте вооруженной охраной Павлоград».

Боротьба вишколених загонів ДПУ й міліції з розрізненими, слабо керованими і озброєними селянами, тривала протягом 5-6 квітня і завершилась поразкою антирадянського селянського повстання. У його вир потрапили села і хутори переважно Павлоградського, Близнюківського і Петропавлівського районів.

За підрахунками ДПУ, від рук повстанців загинуло 7 партійців, 4 комсомольці, 17 безпартійних - загалом ЗО осіб, у тому числі голів сільських рад - 2, уповноважених райвиконкомів - 4, голів КНС -1, секретарів комсомольських осередків - 2, секретарів сільських рад і комун - 4, рахівників СОЗ'ів і комун - 2, членів комуни -11, учителів - 2, землемірів - 1, робітників - 1і. З боку селян загинуло 13 осіб, поранено.

Після придушення повстання за участь у ньому до відповідальності було притягнено 210 осіб. 27 повстанців прирекли до вищої міри покарання - розстрілу. Найстаршому з розстріляних було 54 роки, наймолодшому - 21. Лише 19 заарештованих було звільнено, решта дістали від трьох до десяти років ув'язнення

Засуджені за повстання, відбувши термін покарання, не мали права повертатись додому. Основна маса селян Тернівки і Богданівки не повернулись. За переписом населення, на 1937 рік кількість жителів зменшилась у два-три рази в цих населених пунктах».

Ілюстрації - «Музей спротиву Голодомору»