На Дніпропетровщині відбулася яскрава прем'єра вистави про царицю Клеопатру

Театр Лесі Українки міста Кам'янське порадував черговою масштабною та видовищною постановкою.

У цьому театрі з величезним успіхом відбулася прем'єра вистави «Кохання Клеопатри».

Про цю постановку Міському сайту люб'язно розповів наш давній друг, журналіст сайту mis.dp.ua Віталій Баранник:

«На Малій сцені Академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки м. Кам’янське відбулась прем’єра вистави "Кохання Клеопатри" у постановці головного режисера театру, заслуженого діяча мистецтв України Сергія Анатолійовича Чулкова.

Головними героями цієї вистави стали реальні історичні постаті: легендарна правителька стародавнього Єгипту Клеопатра та двоє видатних давньоримських державних діячів і полководців – Гай Юлій Цезар і Марк Антоній.

Тема заплутаних, складних і пристрасних відносин цих двох чоловіків і жінки неодноразово привертала увагу митців у всьому світі: художників, поетів, драматургів, режисерів. Навіть великий Шекспір зробив Клеопатру та Антонія героями однієї зі своїх безсмертних п’єс.

Тож і театр Кам’янського запропонував своїм глядачам ще одну версію цього класичного, але нестандартного любовного трикутника. Дія вистави відбувається у 33 році до початку нашого літочислення, в Александрії, в палаці Клеопатри. На цей час Цезаря, який свого часу допоміг Клеопатрі стати царицею, якого вона кохала і від якого народила свого першого сина, вже 14 років немає серед живих. Наразі всесильна цариця Єгипту живе з іншим видатним римським полководцем – Марком Антонієм, з яким познайомилась і в якого закохалася, ще коли був живий Цезар. Клеопатра палко кохає Антонія за його хоробрість, за його красу, за його пристрасть і авантюризм, але ніяк не може забути й Цезаря. Вона постійно у своїх думках веде з ним діалог: сперечається, звинувачує, ображається, але при цьому продовжує кохати. А ще вона постійно порівнює цих двох чоловіків і фактично розривається між ними, не в змозі віддати перевагу комусь одному з них.

Після першого перегляду вистава, можна зазначити, що ця постановка дійсно варта глядацької уваги. Вона певною мірою фантасмагорична, але саме завдяки цьому дозволяє поглянути під трохи іншим кутом зору на такі складні і актуальні у всі часи теми як кохання, влада, зрада. Саме вибір між коханням і владою стає головною дилемою для героїні вистави. І головний урок, який досвідчений Цезар у цій виставі дає молодій правительці Клеопатрі це те, що "Влада та любов – несумісні". Щоб досягти успіху у політиці, треба відмовитись від всіх почуттів, треба бути готовими зрадити своїх друзів і своїх коханих. Це важкий вибір, і у будь-якому випадку за твоє рішення рано чи пізно доведеться заплатити високу ціну.

З огляду на складність "матеріалу", неможливо не відзначити чудові і переконливі акторські роботи молодих, але вже досить відомих у театралів міста акторів Анни Макєєвої (Клеопатра), Руслана Тарана (Гай Юлій Цезар) та Іллі Карікова (Марк Антоній). Ролі їм дійсно дістались доволі складні і з огляду на велику кількість тексту, і з огляду на глибокий драматизм героїв. Анні Макєєвой довелося продемонструвати весь спектр почуттів: від палкого кохання до шаленої ненависті, "перемикаючись" з одного стану в інший за лічені хвилини. Це дійсно важко, але актриса впоралась з завданням на “відмінно,” залишаючись переконливою до останніх, найбільш драматичних хвилин вистави. Досить впевнено виглядали і її партнери. Проте треба зазначити, що їм було трохи легше ніж Анні Макєєвой, на відміну від якої вони мали менше тексту, бо періодично мінялись на сцені поступаючись один одному місцем біля Клеопатри.

Є у цієї вистави і своя "родзинка", яка робить її по своєму унікальною. Це особлива сценографія і світлове оформлення постановки, завдяки якому глядачі стали свідками справжнього невеличкого дива, коли акторів на сцені було троє, а от персонажів – більше. У оригіналі п’єса, за якою поставлена вистава, має назву "Гра тіней". І хоча у театрі змінили цю назву, проте змогли продемонструвати глядачам справжню гру тіней. В певні моменти вистави, актори висвітлювались прожекторами таким чином, що створювали досить чіткі тіні на величезному білому колі. Інколи здавалося, що ці тіні живуть своїм окремим життям і спостерігати за цією магією було надзвичайно цікаво.

В черговий раз великий режисерський талант Сергія Анатолійовича Чулкова створив маленький шедевр і ця вистава без сумнівів займе належне місце у багатому репертуарі Театру імені Лесі Українки».

Фото Віталія Баранника