Герої бригади «Холодний Яр»: Він викликає вогонь спілкування на себе

Міський сайт продовжує знайомити з долею наших земляків, які захищають країну на фронті.

Про незвичайну долю воїна з позивним «Вітер» розповіли у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр»:

«Тільки мехвода мого не чіпайте – він у мене золотий!» –командир ЗУ-23-2 із позивним «Вітер» одразу огороджує свого підлеглого від небажаного спілкування з журналістами.

На позиції знімальна група приїжджає серед ночі разом з екіпажем – на МТЛБ зі встановленою «ЗУшкою».

Вогонь спілкування з медіа «Вітер» одразу викликає на себе. Розповідає про строкову службу в рідному Криму, окупацію і необхідність тікати з півострова, про свою другу половину, яка кожен день на зв’язку і постійно підтримує.

«Я вважаю, що дружинам треба давати нагороди за те, що стільки років нас чекають. Ви зі мною погоджуєтеся?».

Бійці чергують на Бахмутському напрямку. Вони захищають артилеристів бригади від російських розвідувальних дронів: полюють на «Орлани», «Зали» і «Суперками». Утім, під ранок стає зрозуміло, що активної роботи сьогодні не буде – погода туманна, видимість погана. В таких умовах «мотолига» може спокійно перекочуватися вдень без остраху ураження ворожим FPV чи «Ланцетом».

«Вітер» пригадує службу в 2014-му році. Одним із його перших бойових завдань був захист повітряного простору навколо Донецького аеропорту протягом двох місяців. «Зустрічали і проводжали наші борти».

Наприкінці квітня 2022-го року – в один із найскладніших періодів для 93-ї бригади – «Вітра» прикомандирували до мотопіхотної роти «Ахіла», капітана Валерія Глєбова, який загинув у бою в Бахмуті. Йому посмертно присвоєно звання Героя України.

«Ахіл – це той офіцер, який постійно був з хлопцями, два чи три місяці в окопах. Тільки раз бачив, що він виїхав у тил, а потім – знову назад».

У селі Курульки Харківської області МТЛБ «Вітра» займалося евакуацією поранених та загиблих.

«В перший виїзд нас так обстрілювали, що ми не змогли доїхати. Перед нами танк прямим наведенням підбив «Козак». Ми 6 годин чекали, щоб відкотитися. І то, коли, здалося, обстріл закінчився, нас все одно наздоганяли! Потім таких важких виїздів вже не було. Але важко було на серці. І дуже велика вдячність від хлопців, що про них не забули, що їх вивезли. Бо я сам такий – отримав у 10 вечора поранення, а мене вивезли о 7й ранку. Нам сказали: "ми до нас не поїдемо, у вас стріляють". Я вважаю, це неправильно».

Не зважаючи, що основним завданням зенітника є полювання на повітряні цілі, період медеваку «Вітер» вважає найвизначнішим за весь час повномасштабного вторгнення.

«Ось це і є «саме жирне», що я зробив. Це саме головне! Це життя, які ми спасали, коли вивозили хлопців».

Фото 93 бригади.