«Тогда они все были целы – сейчас ни одного не раненного нет»

В 128-й Днепровской бригаде ТРО рассказали об историях нескольких воинов, которые прошли через два года ужаса Большой войны.

В этой бригаде с самого ее создания служит известный днепровский историк Дмитрий Каюк. На своей странице в соцсети он часто публикует истории своих побратимов – как героические, так и трагические.

Вчера, в День пехотинца Украины, он опубликовал фотографию своих побратимов и рассказал об их судьбах:

«Обід на нульовій позиції.

Зазвичй в мережі ми бачимо зображення бравих вояків просякнутих мілітарною брутальтністю: статура, амуніція, обвіси, картинні пози ...

Насправді пересічний солдат піхоти це звичайний чолов'яга. Нічого героїчного в його зовнішності немає. На цій світлині є інженер залізничник на пенсії, студент, пара будівельників, бармен, хірург (справжній!), доцент. Кадрових військових немає. Всі добровольці. Наймолодшому 19. Найстарший 1959 р.н. (я сміявся: Степанович, Сталін трохи не дочекався появи бандерофіла). Більшість дніпряни, але є луганчанин і є галичанин. Одяг, як бачите, не статутний - суміш військовго і цивільного. У кожного свої смаки, звички і життєві настанови. Настільки різні, що я іноді не можу зрозуміти, що нас всіх обєднує. Крім, зрозуміло, патріотизму.

На момент зйомки (перше літо повномасштабного вторгнення) ще всі були цілі. Тепер жодного неушкодженого немає. Щоб Ви зрозуміли, що це за люди, поділюся епізодом з фронтового життя. Розповідав Джон (його на фото немає).

Улітку 2023 р. він підірвався на міні. Перебило ногу. Джон виповз з позиції, прошкандибав на одній нозі десь з кілометр і впав від виснаження, болю і втрати крові. Поряд чекав на евакуацію поранений Луг (другий ліворуч в цивільній темносиній кофті). К'цапи вели безперервний щільний вогонь, і евакуаційна команда не могла винести поранених. Серед ночі Джон від втрати крові став мерзнути. Термоковдри не було - віддав ще зранку іншому трьохсотому. Тоді Луг підповз до нього, ліг зверху і грів своїм тілом. А студент Урса (невисокий худорлявий хлопчина, який важить, мабуть, стільки ж скільки вся його амунція і зброя; на світлині третій ліворуч брюнет) всю ніч мотався між позицією і пораненими. На еспешці Урса вів спостереження, стріляв, кидав гранати, а потім біг до хлопців: поправляв турнікети, міняв пов'язки, перевіряв кровотечу, а, головне, підбадьрював. І так майже всю ніч, поки поранених, нарешті не винесли на точку евакуації.

Ось такі люди. Це є наша українська піхота! ГЕРОЇ! А ззовні і не скажеш - нічого героїчного. Звичайні чолов'яги.

Позицію, до речі, ми втримали…».