В днепровской семье сохранилась скрипка Страдивари!

Внутри инструмента сохранилась бирка с датой изготовления скрипки в 1721 году.

Но не все так просто оказалось с этим раритетом…

С интересной и загадочной историей удивительного инструмента познакомил наш земляк, исследователь редких страниц развития нашего города Антон Кистол.

Сейчас Антон защищает нашу страну от агрессоров. А минувшей зимой Городской сайт публиковал его интереснейшее исследование о власти в Днепропетровске в период оккупации города в годы Второй Мировой войны.

О старинной скрипке Антон Кистол рассказал следующее:

«Є у нас в родині така незвичайна реліквія — "Скрипка Страдіварі".

Восени 1958 року мого діда, Дмитра Ткача, студента ПДАБА, відправили в село Чумаки Дніпропетровської області на збір врожаю разом із двоюрідним братом Юрієм Разумним. У селі їх розподілили по хатах селян, мого діда поселили до 90-річного музики та його дружини. У цього старика була ця скрипка, на якій він грав з малих років на весіллях та святах, грав він і в дома, вдень та вночі, чим дуже сильно доколупував свою дружину.

Той старий розповів історію цього інструменту: по легенді, під час Пугачівського повстання наприкінці 18 століття його юний дід чи прадід зірвав цю скрипку зі стіни палаючої садиби поміщика.

А в деці скрипки наклеєна бірка із написом: "Antonius Stradivarius Cremonensis Faciebat Anno 1721" — Антоніо Страдіварі з Кремони, зроблено у році 1721. Так і були всі впевнені, що 90-річний скрипаль із села Чумаки на Дніпропетровщини лабає Мендельсона на місцевих весіллях на справжній скрипці Страдіварі.

Дід мій дуже зажадав цю скрипку, та благав того старика продати її йому, але той навідріз відмовлявся. Не дивлячись на те, що навіть жінка скрипаля вмовляла його продати скрипку, бо її "пілікання це вже задовбало", той — аж ні в яку.

Тож, почали вони старика спаювати. Влаштували застілля, зібралися усім селом, та під горілочку вмовили його продати скрипку Страдіварі. Довго торгувалися, умовилися на ціні в 500 рублів, і то — зі сльозами на очах. Як згадував мій дід, той відавав йому скрипку ридаючи, та по частинах: спочатку віддав тільки скрипку, тільки потім – футляр, але до останнього чомусь не хотів віддавати смичок. Врешті, скрипку він забрав, на якій потім грали декілька членів нашої родини, включаючи самого діда Дмитра, який виконував на ній Перший концерт Рідінга.

Пізніше мій прадід Іван Микитович Ткач через газету "Комсомольська правда" знайшов скрипника, відомого майстра Степана Олексійовича Коваля з Києва, який зробив виключення та погодився відреставрувати скрипку.

У своєму листі до мого прадіда він водночас розвіяв усі чари навколо цієї скрипки: що у 18-19 столітті більшість фабрик у Європі робили копії скрипок Страдіварі, та клеїли етикетки з його ім'ям на свої вироби, вводячи в оману простих, нетямучих людей, а усі оригінальні скрипки загальновідомі та мають неперевершене звучання, секрет якого маестро забрав із собою в могилу.

Якось так. Не дивлячись на те, що скоріше за всього це дешева чеська або німецька копія, історія в неї доволі красива, та цей артефакт гідний права вважатися сімейною реліквією».

Фото Антона Кистола.