Психотерапевт: Як пережити ефект річниці початку Великої війни?

Наближення річниці початку Великої війни у більшості з нас викликає цілий комплекс негативних спогадів та психологічних проблем.

Завтра, 24 лютого, рівно рік, як підлі рашисти підступно напали на нашу країну. Тоді більшість із нас не могли навіть уявити, які події спричинить початок Великої війни, кінця якої поки не видно…

І майбутня дата, і наша спільна невизначеність через ці події породжує цілий комплекс переживань та проблем. 

До усвідомлення наближення річниці початку Великої війни додається ще й тривога через прогнозовані на цю дату масовані обстріли ворогом нашої інфраструктури та міст.

Ці переживання посилюють і без того не стабільний стан нашої психіки.

У чому полягає «ефект очікування річниці початку війни»? Як з ним упоратися?

НТУ «Дніпровська політехніка» наводить рекомендації з цього приводу психотерапевта Анастасії Нижник:

«Завтра ми почнемо новий цикл, новий рік життя після початку повномасштабної війни. 

Це рік трагедії і одночасно — рік стійкості. Навіть у цілковитій невизначеності почало з’являтись розуміння, як це — жити таке нове життя. 

Дехто — свідомо чи ні — може вести “відлік” часу до 24 лютого. Згадки у соцмережах підштовхують до реконструкції спогаду: “таким був мій день, коли я ще не знав/ла, що за місяць/тиждень/кілька днів все зміниться”. Незабаром до переважно щасливих спогадів додадуться ті, що відображатимуть події чи наші переживання впродовж війни. 

Сукупність тривожних почуттів, думок або спогадів, які виникають у дату або біля дати, яка відзначає важливу подію, називають “ефектом (реакцією) річниці”. 

В цей час людина може бути більш сумною, дратівливою, тривожною, емоційно замкненою, можуть виникати труднощі зі сном чи регуляцією емоцій. Можуть, але не мусять: не всі будуть мати подібні переживання і “гострота” вираженості може бути різною, — каже психотерапевтка Анастасія Ніжнік. Але для когось це може бути непростий період, тож кілька слів про нього. 

Чому цей ефект виникає?

Наш мозок зберігає болючі, сумні чи травматичні спогади у “легкодоступний” спосіб — щоб у потрібний момент нагадувати про небезпеку, за можливості — попередити її і так захистити від повторення чогось подібного. Річниці провокують спогади, що змушує нас у певний спосіб знову пережити деякі з цих важких і болісних епізодів нашого життя.

Що робити?

Нагадайте собі, що дні чи навіть тижні до/після болісної дати можуть бути важкими, але це тимчасово. 

Будьте уважними до себе: подумайте про використання додаткових ресурсів підтримки — те, що може покращити ваше самопочуття. 

Будьте серед близьких. 

Пам'ятайте, що ніколи не пізно для пошуку підтримки, в т.ч. фахової, якщо ви відчуваєте, що минулий досвід болить як свіжа рана.

Коли пам’ять повертатиме вас до “початку” — вертайте свою увагу до “тут і тепер”. Попри яскраві емоції ми насправді ніколи не повернемося в ту початкову точку, та й ми вже теж інші. 

І якщо ви будете провалюватись у болісні спогади, нагадуйте собі про стійкість. Так, це було, це сталось у нашому житті, насправді це дуже важко. Але ми вистояли, ми живемо далі. Ми далі будуємо своє життя і відповідаємо на його нові виклики. Ми рухаємось вперед».