У Дніпрі видали фотокнигу про тих, хто наближає нашу Перемогу

"Й не згасне світло" – так називається фотокнига фотографа та волонтера з Дніпра Єлизавети Хоменко.

У цьому виданні зібрано ілюстровані історії десятків жителів Дніпра, які спільно працюють у нашому місті та наближають нашу Перемогу над рашистами. Ці люди рідко потрапляють в об'єктиви телекамер та фотоапаратів, але щодня самовіддано допомагають Україні та її захисникам – волонтери, медики, переселенці, а також українські воїни.

Більше про цих людей та їхні історії можна дізнатися на сторінці Єлизавети Хоменко у соцмережі.

Як повідомляє КУСТ Медіа, спочатку цей проект автором втілювався як дипломна робота. Але згодом переріс у книгу, яка й побачила світ:

«Студентка п’ятого курсу взялась карбувати війну у світлинах захисників, медиків, волонтерів та переселенців. Погодились взяти участь 17 людей з різних міст України. Ліза їх фотографувала, а головна редакторка КУСТа робила короткі інтерв’ю та писала тексти.

"Ця фотокнига не про негатив чи страждання. Ні. Хотілося показати людей так, щоб стало зрозуміло, українців не зламати, вони продовжують жити", – розповідає авторка фотокниги Ліза Хоменко.

Дівчина обробила фото, розставила їх разом із невеличкими текстами у верстці. Звернулась за друком до поліграфії – так і вийшла фотокнига "Й не згасне світло".

"Що винесла для себе з цього проєкту? Що кожен з нас зараз – це сильна особистість. Жити, працювати, допомагати подолати іншим людям складні обставини – це просто неймовірно. Героїчно", – підсумовує авторка фотокниги.

Уривки із фотокниги "Й не згасне світло"

"Чоловіки дуже соромляться того, що про них піклується молода дівчина. Багато червоніють. Хтось потім пропонував за це гроші. Тоді я їм пояснювала, що прийшла допомагати не за кошти, а за власної волі, бо вони мене захищають. Інший заміж кликав, у нього після операції були опухлі очі: «Сонечко, кличу тобі заміж». «Так ви мене не бачите». Він: «А це вже не важливо»", – про своє волонтерство у лікарні розповідає дніпрянка Аліна.

"Спочатку ми шили балаклави, коли з’явилось більше тканини, перейшли на футболки, панами, кавери на шоломи, спіднє на зав’язках та кнопках – це для поранених у лікарні та шпиталі. Це був найемоційніший для пошиття одяг, бо розуміли: воєнний вже не просто перебуває в окопі, а отримав поранення. І для чоловіка, який, наприклад, відновлюється на апараті Ілізарова, звичайні шорти не підходять, труси – теж, потрібні речі із додатковими застібками", – говорить волонтерка Марина зі "Швейної роти".

"Зараз ми спеціалізуємось на маскувальних костюмах для снайперів. Весь процес – від створення викройки та плетіння самого виробу – ми опановували самі. Методом спроб та помилок у нас щось виходило. Для снайперів важливо, як виглядає костюм: десь він має бути коротшим, десь – довшим. Ще враховуємо побажання: хтось з хлопців хоче костюм зі спідницею, інший – щоби це була сорочка. Ми настільки призвичаїлися робити їх по-різному, у нас вже 12 різних варіацій є. Один костюм робиться шістьма людьми півтора дня", – ділиться волонтерка Ліда, яка родом з Дніпра. Працює та живе у Києві».

Фото – КУСТ Медіа та Єлизавета Хоменко.