«Завжди думаю, що за спиною – люди, за яких я відповідаю» – водій із Нікопольщини Віталій

Водій із села Кам’янське Нікопольського району Віталій за кермом уже 30 років. Для нього автівка – наче жива істота. Розмовляє з нею, аби та служила справно. Його маршрут – Червоногригорівка-Нікополь. Із середини липня ворог постійно обстрілює ці громади. Але Віталій сідає за кермо і розвозить людей.

За останні два «з хвостиком» місяці здійснив майже 150 рейсів. Про нього – у рубриці Дніпропетровської обласної військової адміністрації «Творці перемоги».

Працювати за кермом Віталій мріяв із дитинства. Починав помічником комбайнера у рідному Кам’янському Червоногригорівської громади. Після – пересів у трактор, а вже пізніше – у пасажирський автобус.

«Для мене краще керувати автівкою, аніж людьми. Начальником ніколи не хотів бути, – розповідає Віталій. – Техніку треба любити і поважати, аби вона працювала. Вранці кажу автобусу: «Доброго ранку. Попрацюємо?». Після зміни прощаюся».

Свою роботу Віталій любить. Подобається спілкуватися з людьми. Каже, завжди пам’ятає, що за спиною – пасажири. Їх треба довезти цілими і неушкодженими. Переважна частина з них – лікарі та пекарі. Мешканці сіл, які працюють у місті.

«Помітив, що останнім часом через обстріли люди нажахані. Бояться кожного шурхіту. Зараз щоночі стріляють, а трапляється, і вдень. Але хтось має лікувати людей, інші – пекти хліб. А хтось – привозити їх на роботу», – поділився Віталій.

Він пригадує: рано вранці 1 вересня тільки хотіли стартувати з Червоногригорівки – почався обстріл. Перечекали. Вирушили до Нікополя. Коли до моста доїхали – знову «Гради» накрили.

«Ми тоді людей на зупинці підібрали і скільки є потужності – тікали звідти. Опісля пасажири казали мені: дякуємо дуже, що врятував нас», – згадує Віталій.