Хроники коронавируса: На исторические памятники махнут рукой?..

Похоже, в наступившей смутной эпохе будет вообще не до сохранения и реставрации архитектурно-исторических памятников Днепра и Днепропетровщины…

Сейчас и Украина, и наша область, и Днепр спешно затягивают пояса и ищут дополнительные резервы для спасения от пандемии. Экономить приходится на всем, при этом сворачивая многие жизненно важные перспективные проекты. Как уже сообщал Городской сайт, под это сокращение попали и планы с реконструкцией аэропорта Днепра.

Очевидно, экономить придется и на еще множестве задач и вопросов. Думаю, теперь – под большим сомнением и планы по реконструкции и развитию инфраструктуры Днепра, и вопросы сохранения и реставрации нашего исторического и архитектурного наследия.

Многое во втором вопросе зависит от государства и собственников старинных зданий. Но государству сейчас будет явно не до реконструкций старинных зданий, а бизнесменов, думается, сейчас больше всего беспокоит даже не строительство новых объектов (какие уж там реконструкции!), а сохранение бизнеса как такового…

Особенно печальна картина вне черты областного центра, где и в относительно благополучное время множились брошенные на произвол судьбы и разрушающиеся на глазах старинные здания.

Мыслями по этому поводу на своей странице в соцсети поделилась начальник управления по охране культурного наследия горсовета Днепра Надежда Лиштва:

«Пост роздумів.

Багато старовинних будівель ми втрачаємо через їх власника, яким є держава, як би сумно це не звучало в контексті ст. 54 Конституції України: «Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами».

Працюючи з районами нашої області в рамках написання статей до Зводу пам’яток історії та культури Дніпропетровської області, я постійно стикаюсь з кинутими напризволяще шкільними будівлями (власність Міністерства освіти України, оскільки там завжди були навчальні заклади), лікарняними амбулаторіями (власність Міністерства охорони здоров’я України), залізничними станціями та роз’їздами (Придніпровська залізниця, державне акціонерне товариство «Українська залізниця»).

І що казати про райони, де ми втрачаємо цілий пласт історії регіону, якщо навіть у нас в місті є пам’ятка архітектури занесена до Держреєстру нерухомих пам’яток України, про яку представник власника (Міносвіти) нам в телефонному режимі заявив, що вони ще глянуть наскільки законно ця будівля є пам’яткою (!), і з жовтня 2019 року ігнорують лист міського голови про необхідність укладання охоронного договору та приведення пам’ятки до належного стану.

Тому легше працювати з простими власниками пам’яток, і навіть з «скандальними забудовниками», бо це хоч живі люди, а не збірний образ Держава, де й поговорити ні з ким».

Какой выйдет Украина после коронавирусной «перезагрузки» (в том числе – и в вопросах сохранности исторических объектов), сейчас даже представить сложно…

Фото Надежды Лиштвы