Різні війни — схожі долі: атошник привітав ветерана Другої світової з річницею перемоги

Ветеран Другої світової Павло Кришень та атошник Василь Клименко розуміють один одного з півслова. Боєць прийшов привітати дідуся з річницею перемоги та проговорив з ним більше години. Про важкі бої, поранення, патріотизм. А ще – такі різні й такі схожі дві долі.

Атошник Василь Клименко ставить питання ветерану зі знанням справи. Про зброю, засоби захисту солдат, перші дні на фронті. Зізнається: розмовляти зі старшим товаришем вже маючи військовий досвід набагато цікавіше.

«Я потрапив на фронт у 22. Служив у 93-й бригаді, штурмував Пєски, був у Донецькому аеропорту. Після демобілізації пішов на контрактну службу і зараз знову на передових позиціях. Який дембель, коли поряд з рідним Дніпропетровськом іде війна», - розповідає хлопець.

Так само у 1941-му розмірковував і двадцятирічний Павло Кришень. На фронт Другої світової пішов добровольцем. Розумів: потрібно захищати Батьківщину. Не раз був поранений. Проте тільки-но одужавши, знову поспішав на допомогу товаришам. За «військову кар’єру» чоловік встиг побувати у піхоті, був кулеметником та танкістом.

«Я розумію, про що говорить Павло Федорович. Знаю, що таке бути танкістом, бо сам служив оператором БМП. Цікаво було послухати ветерана. Виявляється, у Другу світову все було так само, як зараз. Мені також найбільше запам’ятався перший бій. І страшно було, і великі дядьки теж плакали», - згадує атошник Василь Клименко.

Молодий хлопець та сивоволосий дідусь потискають один одному руки. Їх військові долі, які розділяють десятки років, схожі. Обидва чоловіки не вважають себе героями. Кажуть: зробили те, що мали.

«Я не шкодую, що пройшов війну. Я любив Україну і вчинив як громадянин своєї Вітчизни, - поділився ветеран Павло Кришень. - Пишаюся тими хлопцями, які сьогодні ризикують життям. Це гідні чоловіки. Їх потрібно шанувати, адже таких людей небагато».