04:46
АНД РВ
Амур-Нижньодніпровський районний відділ філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області. Здійснює діяльність у сфері юстиції та правосуддя. Поштова та фактична адреса: вул. Енеїди (Бажова), 26, м. Дніпро, 49024, моб. тел. +38 (097) 726-86-74, електронна пошта: [email protected], [email protected], офіційний вебсайт: https://www.probation.gov.ua.«Орган пробації повідомляє про день створення НАТО»
04.04.2024 08:35
Психолог Амур-Нижньодніпровського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області Абашія Едуард Автанділович інформує про наступне. 4 квітня - День створення НАТО. Організація Північноатлантичного договору (НАТО, або Атлантичний альянс) - міжурядовий військовий союз, заснований Північноатлантичним договором, також відомим як Вашингтонський договір, підписаний 4 квітня 1949 року. Задекларована мета НАТО - гарантувати свободу і безпеку своїх членів політичними і військовими засобами.
Окремі положення Північноатлантичного договору:
Сторони цього Договору, підтверджуючи свою відданість цілям і принципам Статуту Організації Об’єднаних Націй (995_010) та своє прагнення жити у мирі з усіма народами і урядами, сповнені рішучості захистити свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню цивілізацію, засновану на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права, прагнучи сприяти стабільності і добробуту в Північноатлантичному регіоні, вирішивши об’єднати свої зусилля для здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки, уклали між собою такий Північноатлантичний договір:
Стаття 1
Сторони зобов’язуються, як це визначено у Статуті Організації Об’єднаних Націй (995_010), вирішувати всі міжнародні спори, учасниками яких вони можуть стати, мирними засобами і таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість, а також утримуватись у своїх міжнародних відносинах від погроз силою чи застосування сили у будь-який спосіб, несумісний з цілями Організації Об’єднаних Націй.
Стаття 3
Для забезпечення ефективнішої реалізації цілей цього Договору Сторони, діючи окремо чи колективно, шляхом постійного і ефективного вдосконалення власних можливостей та взаємодопомоги, підтримуватимуть і розвиватимуть свою індивідуальну та колективну здатність протистояти збройному нападу.
Стаття 4
Сторони консультуватимуться між собою щоразу, коли, на думку якоїсь із них, виникне загроза територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці будь-якої із сторін.
Стаття 5
Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй (995_010), надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні. Про кожний такий збройний напад і про всі заходи, вжиті у зв’язку з ним, буде негайно повідомлено Раду Безпеки ООН. Такі заходи будуть припинені після того, як Рада Безпеки вживе заходів, необхідних для відновлення і підтримання міжнародного миру та безпеки.
Стаття 10 Північноатлантичного договору визначає, яким чином країни можуть приєднатися до Північноатлантичного союзу. Вона говорить, що членство може бути запропоновано "будь-якій європейській державі, здатній розвивати принципи цього Договору і робити свій внесок у безпеку Північноатлантичного регіону".
Будь-яке рішення про запрошення будь-якої країни приєднатися до Північноатлантичного союзу ухвалюється Північноатлантичною радою - головним політичним керівним органом - на основі консенсусу серед усіх держав-членів.
Структура НАТО складається з двох частин:
І – цивільна та адміністративна частини, яка включає в себе Північноатлантичну раду, що складається з постійних представництв країн-членів НАТО;
- групу ядерного планування;
- міжнародний персонал штаб-квартири НАТО в Брюсселі;
ІІ - військова частина, до якої входять:
- Військовий комітет НАТО, який консультує Північноатлантичну раду з питань військової стратегії;
- Об’єднане командування Об’єднаних збройних сил НАТО з питань операцій, відповідальне за військову діяльність НАТО;
- Об’єднане командування з питань трансформації, яке займається оборонним плануванням і розвитком сил і засобів.
НАТО було створено 12 країнами Європи та Північної Америки 4 квітня 1949 року. Відтоді ще 20 країн вступили до НАТО під час десяти раундів розширення (у 1952, 1955, 1982, 1999, 2004, 2009, 2017, 2020, 2023 і 2024 роках).
Нині до складу НАТО входять 32 країни (Албанія 2009 р., Бельгія 1949 р., Болгарія 2004 р., Угорщина 1999 р., Німеччина 1955 р., Греція 1952 р., Данія 1949 р., Ісландія 1949 р., Іспанія 1982 р., Італія 1949 р., Канада 1949 р., Латвія 2004 р., Литва 2004 р., Люксембург 1949 р., Нідерланди 1949 р., Норвегія 1949 р., Польща 1999 р., Португалія 1949 р., Румунія 2004 р., Північна Македонія 2020 р., Словаччина 2004 р., Словенія 2004 р., Сполучене Королівство 1949 р., США 1949 р., Туреччина 1952 р., Фінляндія 2023 р., Франція 1949 р., Хорватія 2009 р., Чорногорія 2017 р., Чехія 1999 р., Швеція 2024 р., Естонія 2004 р.).
Ці країни, звані союзниками по НАТО, є суверенними державами, які об’єднуються в рамках НАТО для обговорення політичних питань і питань безпеки та ухвалення колективних рішень на основі консенсусу, - зазначив психолог.
Коментарі: 0 | Залишити коментар
Орган пробації інформує про Міжнародний день просвіти з питань мінної небезпеки та допомоги в діяльності щодо розміновування
04.04.2024 08:19
Психолог Амур-Нижньодніпровського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області Абашія Едуард Автанділович інформує про наступне. Міжнародний день просвіти з питань мінної небезпеки та допомоги в діяльності, пов’язаній з розмінуванням, що відзначається щорічно 4 квітня, покликаний привернути увагу людей до того, що наземні міни є одними з найбільш підступних і невибіркових засобів ведення війни. Це свято з’явилося 8 грудня 2005 року і було проголошене Генеральною асамблеєю ООН. Тоді організація закликала створювати національні кошти для діяльності з розмінування в тих країнах, де вибухонебезпечні предмети війни створюють загрозу безпеці, здоров’ю та життю людей.
Найчастіше протипіхотні міни не вбивають, а калічать військовослужбовців, мирних громадян. Широко відомі міни-сюрпризи, завуальовані під різні предмети, зокрема сувеніри, іграшки, предмети вжитку та побуту, зокрема під тару (пакування) - такими смертоносними предметами активно цікавляться допитливі діти. На ділянках місцевості можуть перебувати десятки, сотні подібних мін, які не спрацювали з тих чи інших причин і все ще чекають на своїх жертв.
Правила поведінки при виявленні вибухонебезпечних предметів!
При виявленні міни, іншого вибухонебезпечного або підозрілого предмета категорично забороняється:
• наближатися до вибухонебезпечного предмета;
• торкатися, пересувати, розкривати їх, розбирати, кидати в них каміння або інші предмети, закривати чимось, кидати в багаття або розводити вогонь поблизу них. Усі ці дії можуть призвести до несанкціонованого вибуху.
РЕКОМЕНДАЦІЇ:
• будьте уважні;
• не панікуйте, дотримуйтесь обережності та заходів безпеки;
• не використовуйте мобільні телефони та інші засоби радіозв’язку поблизу подібного предмета;
• не несіть вибухонебезпечний предмет додому.
ПАМ’ЯТАЙТЕ! Поруч із цими предметами можуть перебувати інші вибухонебезпечні предмети. Наявність зв’язків предмета з об’єктами навколишнього оточення у вигляді розтяжок (дроти, дріт, ліска, мотузка або інші засоби натягу) також свідчить про те, що вибухонебезпечний предмет може вибухнути під час їхнього розриву або натягу. Необхідно негайно повідомити відповідні органи (Державну спеціальну службу транспорту України, Державну службу України з надзвичайних ситуацій, Національну поліцію, Національну гвардію України, Службу безпеки України тощо) про знахідку. Місце виявлення позначити чітко видимим орієнтиром, слід добре запам’ятати його зовнішні ознаки і місце розташування, відійти на безпечну відстань (якнайдалі від підозрілого предмета і небезпечної зони, рух здійснювати тільки за зворотним маршрутом, тобто виходити з небезпечної ділянки за своїми слідами (слід у слід) у безпечне місце). Для влаштування орієнтира можна використовувати різні підручні матеріали - палиці, хмиз, шматки матерії, каміння, ґрунт тощо, але перш ніж доторкнутися до них, переконайтеся в тому, що вони не заподіють Вам і оточуючим шкоди.
Штатні міни, боєприпаси, снаряди, ракети і бомби мають характерний зовнішній вигляд, здебільшого добре відомий населенню з телепередач, книжок, інтернет-джерел тощо, але вони чи інші вибухові пристрої можуть бути "закамуфльовані" під різні побутові та інші предмети.
На наявність вибухового пристрою в таких предметах можуть вказувати такі ознаки:
- присутність дротів, невеликих антен, ізоляційної стрічки, шпагату, мотузки, скотчу в пакеті, або ті, що стирчать із пакета;
- шум із виявлених підозрілих предметів (пакетів, сумок тощо). Це може бути цокання годинника, клацання тощо;
- наявність на знайденому підозрілому предметі елементів живлення (батарейок);
- розтяжки з дроту, мотузок, шпагату, ліски тощо;
- незвичайне розміщення предмета;
- наявність предмета, невластивого для даної місцевості;
- специфічний запах, невластивий для даної місцевості.
ПФМ-1 (протипіхотна фугасна міна) «Міна – ПЕЛЮСТКА» - протипіхотна міна натискної дії. Корпус виконаний з поліетиленової композиції зеленого або коричневого кольору, термін бойової роботи 1 рік, якщо не встановлений самоліквідатор. Зовні міна-пелюстка нагадує зелений лист. Це зроблено не випадково, міни спочатку були призначені для встановлення тільки дистанційним шляхом (із застосуванням авіації, артилерії, безпілотних літальних апаратів). Маса міни 80 грам, розміри - 12 х 6 сантиметрів, чутливість міни лежить у межах 5 - 25 кг, що цілком достатньо для спрацьовування від ваги маленької дитини.
Міна існує у двох варіантах: ПФМ-1 і ПФМ-1С. Перший варіант міни не має пристрою самоліквідації. Другий варіант забезпечений пристроєм, який забезпечує самоліквідацію міни підривом після закінчення 1 - 40 годин з моменту встановлення (час самоліквідації залежить від температури навколишнього повітря). Зовні ці два різновиди міни відрізняються лише тим, що на крилі міни ПФМ-1С є чітко помітна буква "С".
"Міна - пелюстка" не здатна вбити людину, якщо вона тільки не впаде на неї або візьме в руки. Ураження людині під час вибуху міни наноситься за рахунок травмування нижньої частини ноги. Під час вибуху практично не утворюється забійних уламків, за винятком металевих деталей механізму в центральній частині міни. Вибух відбувається в момент натискання ногою на міну, падіння людини на неї або стиснення її руками. Саперам важко відшукувати такі міни: у них немає металу, а прокол звичайним щупом викликає вибух. Та й виявлену міну можна знищувати лише на місці, витрачаючи на це більше вибухівки, ніж важить сама міна. Такі міни широко застосовувалися в Афганістані, Таджикистані, на Північному Кавказі.
ПАМ’ЯТАЙТЕ! Міна практично непомітна в густій траві, рослинності, у піску або землі, особливо в темний час доби та в умовах обмеженої видимості. Через незвичну форму пластикового корпусу діти, зацікавлені незвичним предметом, підривалися, нерідко сприймали міну як іграшку і отримували серйозні поранення або гинули. Побачите міну - не варто її чіпати! Міни "пелюстки" можуть перебувати не тільки на землі, а й застрягти в густій траві, на деревах і чагарнику, на дахах будинків та будівель тощо.
ОЗМ – 72 - це осколкова загороджувальна протипіхотна протипіхотна міна кругового ураження, що вистрибує (назва на "військовій мові" - "Жаба" або "Відьма" через його верескливий звук роликів, що летять, та кульок), найпотужніша з протипіхотних мін. Міна встановлюється вручну в ґрунт, а за неможливості встановлення в ґрунт - на ґрунт. Термін бойової роботи міни не обмежується. Самоліквідатором дана міна не оснащується, елементів невитягуваності та незнешкоджуваності не має, проте дуже висока чутливість детонатора робить знешкодження міни вкрай небезпечним. Може встановлюватися на неможливість знешкодження за допомогою міни-сюрпризу МС - 3 або ж саморобних мін-сюрпризів. Спрацювання "Відьми" відбувається після того, як людина зачіпає ногою дротяну розтяжку. Вибивний заряд викидає міну зі "склянки" вертикально вгору. Її детонація відбувається на висоті від 60 до 80 сантиметрів. Радіус суцільного ураження ОЗМ - 72 – 25 метрів. Залишитися неушкодженим після її підриву дуже важко.
ПАМ’ЯТАЙТЕ! Міна встановлюється з розтяжками, тобто необов’язково наступити на міну, щоб привести її в бойовий стан, досить висмикнути чеку, прикріплену до розтяжок.
МОН-50 – це протипіхотна осколкова міна спрямованого ураження одна з найефективніших. Її можна встановлювати на ґрунт, у сніг, біля входів у приміщення, кріпити на деревах. Підрив міни здійснює оператор з пульта управління при появі противника в секторі ураження або при зачіпанні натяжного датчика детонатора. Усе живе в секторі по горизонту 54 градуси і на висоті від 15 сантиметрів до 4 метрів "викошує".
ПАМ’ЯТАЙТЕ! Міни МОН практично непомітні у траві та густій рослинності. ПМН - натискна протипіхотна міна застосовується багатьма арміями світу, солдати цю міну називають "Чорна вдова", є досить потужною фугасною міною. Вона не споряджається вражаючими елементами, пошкодження цілі завдає вибухова речовина - 200 грамів тротилу. Детонація відбувається при натисканні на кришку міни. Такий вибух призводить до смерті або до дуже важких поранень та каліцтв.
Міни США:
M2 - протипіхотна осколкова міна кругового ураження, що вистрибує. Перебувала на озброєнні США під час Другої світової війни.
Міна М6 (Anti-tank mine M6) - протитанкова протигусенична міна натискної дії. Розроблена в США. Міна була прийнята на озброєння 1949 року, з озброєння армії США знята наприкінці шістдесятих років. Широко застосовувалася в Корейській війні в 1952-53 роках. Міна являє собою плоску округлу металеву коробку, усередині коробки поміщають заряд вибухівки, а зверху встановлюють детонатор. Модифікація з детонатором М600 іменувалася М6А1, а з детонатором М603 - М6А2. На бічній стінці корпусу і на днищі є гнізда для встановлення детонатора, закриті пробкою. Вибух відбувається при наїзді гусеницею танка або колесом автомобіля на верхню кришку міни.
М15 (Anti-tank mine M15) - протитанкова протигусенична міна натискної дії. Розроблена в США. Широко застосовувалася в Корейській війні в 1952-1953 рр. (де проходила випробування) і була прийнята на озброєння 1953 року, з озброєння армії США не знята і дотепер. Міна являє собою плоску округлу металеву коробку, усередині поміщається заряд вибухівки, а зверху встановлюється детонатор. На бічній стінці корпусу і на днищі є гнізда для встановлення детонатора, закриті пробкою. Вибух відбувається при наїжджанні гусеницею танка або колесом автомобіля на верхню кришку міни.
М19 (Anti-tank mine M19) - протитанкова протигусенична міна натискної дії. міна являє собою плоску квадратну металеву коробку, усередині поміщають заряд вибухівки, а зверху встановлюють детонатор. На бічній стінці корпусу є гнізда для встановлення детонатора, що не витягується, закритий пробкою. Вибух відбувається при наїжджанні гусеницею танка або колесом автомобіля на верхню кришку міни. Розроблена у США. Міна була прийнята на озброєння в середині п'ятдесятих роках минулого століття, з озброєння армії США не знята і дотепер. Випускається за ліцензією в таких країнах як Чилі, Південна Корея і Туреччина. А неліцензійну копію виготовляють в Ірані. Її застосовували в Афганістані, Анголі, Чаді, Чилі, на Кіпрі, в Ірані, Іраку, Йорданії, Кореї, Лівані, Західній Сахарі та Замбії.
М56 (Anti-tank mine M56) - протитанкова протигусенична міна натискної дії. Розроблена в США. Міна була прийнята на озброєння в 1973 році. Застосовувалася на завершальному етапі В'єтнамської війни. Міна встановлюється тільки внакид на поверхню за допомогою системи дистанційного мінування. Вибух відбувається під час наїжджання гусеницею танка або колесом автомобіля на верхню кришку міни. Міна являє собою плоску металеву коробку. Усередині корпусу поміщається заряд вибухівки, зверху встановлюється детонатор.
BLU-43/B (БЛЮ-43/Б), кодова назва Dragontooth ("зуб дракона") - американська протипіхотна міна натискної дії з хімічним механізмом деактивації, суббоєприпас авіаційного касетного бойового припасу (авіакасети). Бойова одиниця бомби (Bomb Live Unit) - 43, і її пізніші модифікації, встановлюються на ґрунт тільки засобами дистанційного мінування, і призначені для виведення з ладу особового складу супротивника, в разі поранення ступні людини після настання на міну, і деяких видів транспортних засобів при наїзді. БЛЮ-43 отримала прізвисько toe popper ("відривач пальців ніг"). Варіанти BLU-44/B і BLU-44A/B відрізнялися від BLU-43/B тільки механізмом деактивації. Хоча міна не була офіційно прийнята на озброєння Збройних сил США, її широко застосовували у війні у В’єтнамі і вона була основним типом американської міни для повітряного мінування. Одним із засобів дистанційного мінування території противника є авіаційна касета, в кожній касеті укладено 120 мін. Несиметричний крилатий корпус суббоєприпасів (мін) дозволяв планувати на землю без парашута. Крило більшої площі корпусу суббойового припасу служить для забезпечення більшого розльоту бойових одиниць бомби на місцевості та для зниження швидкості їхнього приземлення (з метою запобігання їхньому ушкодженню під час удару об тверду поверхню, особливо під час скидання авіакасети зі значних висот). Міни BLU-43, що залишилися з часів війн США в Південно-Східній Азії та інших частинах світу, привертають увагу дітей через свою незвичайну форму, що призводить до смертельних наслідків.
BLU-91/B - протитанкова протиднищева міна. Розроблена в США, прийнята на озброєння 1979 року. Міна являє собою плоску округлу металеву коробку. Усередині коробки поміщається заряд вибухівки, а зверху встановлюється детонатор. Вибух відбувається під час наїзду проекції танка (БМП, БМД, БТР, автомобіля) на міну, його магнітне поле впливає на реагуючий пристрій детонатора. Ураження машинам наноситься за рахунок пробивання днища кумулятивним струменем під час вибуху заряду міни в момент, коли танк або інша машина опиниться над міною. Призначена для встановлення засобами механізації.
M14 - протипіхотна міна виробництва США. Перші зразки міни М14 надійшли на випробування у війська США на Корейському півострові наприкінці 1952 року, вони використовувалися в останній період Корейської війни. Прийнята на озброєння 1955 року, досить широко застосовувалася американцями у війні у В’єтнамі з 1962 року. Армія США припинила використання мін 1974 року, проте на складах залишаються близько 1,5 мільйона цих мін. Крім того, власне виробництво подібних мін донині здійснюють такі країни, як Індія і В’єтнам. M14 протипіхотна фугасна міна натискної дії. Встановлюється тільки вручну. Призначена для виведення з ладу особового складу противника. Ураження завдається завдяки пораненню нижньої частини ноги при зіткненні з натискною кришкою міни, що призводить до її підриву.
М16 АРМ (Anti-personnel mine M16) - протипіхотна осколкова міна кругового ураження, що вистрибує. Є аналогом німецької "Шпрінг-міни" і радянсько-російської "ОЗМ-72". Була розроблена на початку 1960-х років у США. Її прийняли на озброєння армії і корпусу морської піхоти США 1965 року. Випускалися три основні модифікації міни - М16, М16А1 і М16А2. Своє походження веде від німецької вистрибуючої міни SMI-35 часів Другої Світової війни. При спрацьовуванні детонатора вогонь полум’я запалює пороховий сповільнювач, який запальною трубкою підпалює вишибний заряд. Останній викидає на висоту близько 0,6 - 1,8 метра бойовий снаряд міни. У цей час відбувається горіння порохового сповільнювача. Щойно полум’я досягає капсуля-детонатора, останній вибухає, викликаючи вибух основного заряду міни. Міна, вибухаючи на рівні 0,6 - 1,8 метра, вражала осколками навіть бійців, які лежали на землі. Міна широко застосовувалася американцями у війні у В’єтнамі.
M18A1 "Клеймор" (англ. Anti-personnel mine M18A1 Claymore) - протипіхотна міна спрямованого ураження США. Була розроблена на початку 1950-х років у США. Її прийняли на озброєння армії та Корпусу морської піхоти США. Міна широко застосовувалася під час війни у В’єтнамі для охорони опорних пунктів і постів американських підрозділів. Вибух здійснюється оператором з пульта управління при появі противника в секторі ураження або ж при зачіпанні солдатом противника обривного датчика детонатора. Сама міна власними детонаторами не комплектується, але має у верхній частині два гнізда з різьбою під детонатор. Міна встановлюється на чотирьох ніжках на землю або ж за допомогою струбцини, що входить до комплекту, може кріпитися до місцевих предметів (стіни, стовпи, дерева). Під час вибуху міни ураження наноситься готовими забійними елементами (шрапнель зі сталевих кульок), що вилітають у напрямку противника. Згідно з Польовим Статутом армії США FM 20-32:
• радіус зони ураження 100 метрів і висота зони ураження до 2 метрів.
• для своїх військ безпечні віддалення становлять уперед 250 метрів, у тильний бік і в бічні - 100 метрів.
M86, повна назва Pursuit-Deterrent Munition (PDB) M86 (англ. Боєприпас, що стримує переслідування, модель 86) - американська протипіхотна осколкова міна, яка вистрибує (за офіційною класифікацією США - "боєприпас, що стримує"). Щоб привести в бойове положення міну, необхідно зняти запобіжну чеку з кільцем і скобу приведення в бойове положення. Після цього руйнується планка, що закорочує, і кулька, що знаходиться навпроти електробатареї, розбиває скляну ампулу з електролітом, який активізує батарею. Тим самим приводиться в дію електронний механізм міни. Через одну хвилину детонатор міни з'єднується з електронною схемою, і викидаються сім натяжних датчиків цілі. Три або чотири нитки розгортаються на довжину близько 6 м залежно від розташування міни. Ще через 10 секунд міна повністю приводиться в бойове положення. Міна спрацьовує, якщо одна з ниток натягується або ж змінюється положення самої міни. Спрацьовує вмикач, що замикає електронний ланцюг міни. Ініціюється електродетонатор, який запалює шар рідкого піротехнічного складу, що оточує снаряд кулястої форми (склад накопичується в нижній частині сферичної порожнини). Під час займання рідини відбувається вибух, який руйнує корпус міни. Вона злітає на висоту до 2 м. У снаряді підпалюється пороховий сповільнювач, який підриває снаряд через долі секунди. Міна може самоліквідуватися в разі, якщо за час роботи не було зафіксовано натягнення розтяжки або зміну положення самої міни. Самоліквідатор спрацьовує протягом 4 годин з моменту запуску міни (найпізніше - 4 години 48 хвилин): після ліквідації міни ніякої небезпеки для цивільного населення більше не існуватиме. Однак експерти вважають, що в сильний мороз (- 12 °C) або сильну спеку (+50 °C) самоліквідатор може не спрацювати.
SLAM (англ. Selectable Lightweight Attack Munition) - американська багатоцільова малогабаритна міна, прийнята на озброєння сил спеціальних операцій ЗС США. Основним призначенням міни є знищення легкоброньованої техніки, літаків на аеродромах, складів боєприпасів тощо. Досить висока вражаюча здатність міни при незначних масогабаритних параметрах роблять її досить зручним засобом організації засідок на дорогах і диверсій. Так само відзначається зручність її застосування для захоплення полонених у тих ситуаціях, коли використання потужніших протитанкових мін може не тільки вразити транспортний засіб, а й знищити в ньому те, що потрібно розвідгрупі. Знищення цілі під час підриву міни здійснюється за допомогою ударного ядра. Міна оснащується універсальним детонатором з магнітним сенсором, пасивним інфрачервоним датчиком і електронним таймером, який ініціює підрив через 15, 30, 45 або 60 хвилин. Крім цього можливе застосування в керованому варіанті за допомогою електродетонаторів M6. Міна забезпечена запобіжником, який взаємодіє з важелем зведення в бойове положення на передній частині корпусу.
Випускається в таких основних модифікаціях:
• M2 (для сил спецоперацій) з пристроєм самонейтралізації, маркується зеленим кольором із чорною боєголовкою.
• M3 (для сил спецоперацій) керований варіант.
• M4 і M4E1 (для армії) з пристроєм самоліквідації, маркується зеленим кольором із зеленою боєголовкою.
Міни застосовували ще в XVIII - XIX століттях - такі саморобні, порохові, але використовували. "Промислово" їх стали застосовувати з кінця Першої світової війни. Досі знаходять боєприпаси часів Першої світової війни, а також Другої світової війни, які становлять небезпеку і не розірвалися.
В Ірано-іракській війні активно мінували все підряд. У В’єтнамській війні у американців 70 % втрат бронетехніки і 30 % втрат людей було від мін, а там не було суцільної лінії фронту. В Україні лінія фронту суцільна, напрямки наступів відомі заздалегідь, тому можна було знати, де заздалегідь мінувати. Після війни в Перській затоці (1990 - 1991 р.р.), розмінування Кувейту було найдорожчою операцією в історії. Це обійшлося Кувейту в мільйон доларів за квадратний кілометр.
Після початку конфлікту РФ і України сотні цивільних осіб загинули або дістали поранення внаслідок вибухів мін та інших небезпечних пристроїв. На сьогодні заміновано приблизно третину території України.
Незважаючи на міжнародні зусилля щодо запобігання використанню наземних мін, ними усіяно багато територій у 70 країнах світу, і Україна є "найбільш замінованою" з них, випливає з повідомлення. Мінами і боєприпасами, що не вибухнули, заражено близько мільйона гектарів земель сільськогосподарського призначення в Україні. Експерти вважають, що на повне розмінування українських територій можуть піти десятиліття.
Через понад 20 років після ухвалення історичної Конвенції про заборону мін і створення Служби ООН із розмінування в усьому світі було знищено мільйони наземних мін. Але багато територій, як і раніше, заміновані, а деякі країни не відмовилися від цих небезпечних засобів ведення війни.
Оттавська конвенція, повна назва якої - Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва та передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення, була ухвалена 18 вересня 1997 року в Осло і набула чинності 1 березня 1999 року. Її називають Оттавською, оскільки в цьому канадському місті її було підписано. На сьогодні учасниками Конвенції є 164 країни. Україна ратифікувала цей договір.
Для мільйонів людей, що живуть серед хаосу збройних конфліктів, особливо для жінок і дітей, кожен крок може виявитися небезпечним та останнім. «Навіть після припинення бойових дій часто залишається жахлива спадщина конфлікту: наземні міни та вибухонебезпечні боєприпаси, якими, наче сміттям, усіяні місця проживання людей», - ідеться в посланні Генерального секретаря з приводу Міжнародного дня.
Глава ООН наголосив, що досягнення миру "не гарантує безпеки в умовах, коли дороги і поля заміновані, коли боєприпаси, що не розірвалися, залишаються загрозою для біженців і переміщених осіб, які повертаються додому, і насамперед - для дітей". На сьогодні існує понад 600 різних типів наземних мін, згрупованих у дві категорії - протипіхотні та протитанкові наземні міни. Протипіхотні міни бувають різних форм, їх можна знайти на поверхні або в землі. Поширений тип, відомий як "метелик", має яскраві кольори, що робить міну привабливою для допитливих дітей.
У В’єтнамській провінції Біньдінь, де багато людей живуть за рахунок вирощування рису, 40 відсотків земель залишалися забрудненими мінами понад чотири десятиліть після закінчення війни. В Ізраїлі Голанські висоти - дуже густо замінована територія з 1973 року, величезні площі заміновані, і нічого з цим зробити Ізраїль не може. Поступово розміновують, але ось минуло вже понад 50 років, а на Голанах, як і раніше, скрізь розвішані таблички "міни", і щороку хтось підривається.
Служба ООН з розмінування працює в багатьох країнах світу. Її сапери очищають території, а інші співробітники займаються просвітою людей, особливо дітей, про мінну небезпеку. З кінця 1990-х за сприяння цієї Служби було знищено понад 55 млн. мін.
У Міжнародний день мирова спільнота закликає всіх вжити заходів для того, щоб покласти край загрозі, яка походить від цих смертоносних пристроїв, підтримати громади на їхньому шляху до розмінюванню територій та допомогти людям повернутися у рідні місця і наново побудувати своє життя в умовах безпеки і захищеності.
Коментарі: 0 | Залишити коментар
«Орган пробації інформує про Всесвітній день розповсюдження знань про аутизм»
02.04.2024 07:58
Психолог Амур-Нижньодніпровського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області Абашія Едуард Автанділович інформує про наступне. Всесвітній день поширення інформації про проблему аутизму - (іншими офіційними мовами ООН: англ. World Autism Awareness Day, ісп. Día mundial de concienciación sobre el autismo, фр. Journée mondiale de la sensibilisation à l'autisme) встановлений Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 2007 року (резолюція № A/RES/62/139) відзначається, починаючи з 2008 року, щорічно 2 квітня.
У 1938 році австрійський педіатр і психіатр Ганс Аспергер на одній зі своїх лекцій з дитячої психології став використовувати термін «аутизм», введений швейцарським психіатром Ейгеном Блейлером у 1920 році для визначення досліджуваної ним симптоматики, названої Аспергером як «аутистичні психопати». Саме Е. Блейлеру належить сучасне поняття термінології аутизму, він розумів під аутизмом відгородженість від світу, занурення в себе.
Аутизм – це психічний розлад із групи загальних розладів розвитку з характерними якісними аномаліями в соціальному спілкуванні та взаємодії; обмеженим стереотипним, повторюваним набором інтересів і діяльності. Це модель спотвореного психічного розвитку. Сучасні класифікації розглядають аутизм як загальне "первазивне" (всеохоплююче, всепроникаюче) порушення розвитку. Це підкреслює той факт, що при аутизмі страждає не якась одна функція або невелика кількість функцій, а психіка в цілому.
Аутизм у дітей є загадковим захворюванням, за якого в кожного пацієнта є свої симптоми. Однак кожному хворому на аутизм притаманні загальні риси, які й дають підстави вважати про наявність цього захворювання. Ознаки та симптоми дитячого аутизму залежать від віку. Тому виділяють чотири основні групи ознак і симптомів:
• ранній аутизм (у дітей до двох років);
• дитячий аутизм (у дітей від двох до одинадцяти років);
• підлітковий аутизм (у тінейджерів від одинадцяти до вісімнадцяти років);
• аутизм дорослих.
Вік - від 2 до 11 років
У дітей старше двох років залишаються всі ті симптоми, які характерні для раннього аутизму (не відгукується на своє ім’я, не дивиться в очі співрозмовнику, грається наодинці тощо), а також до них приєднуються й інші:
• дитина не бажає брати участь у бесідах, ніколи не розпочинає розмову і взагалі не прагне до спілкування;
• дитину цікавить тільки один вид діяльності (музика, малювання, математика);
• може повторювати одне й те саме слово або звук постійно;
• якщо відбувається зміна звичної обстановки, дитина впадає в паніку;
• дитина насилу набуває навичок, у школі не може навчитися читати і писати.
Вік - старше одинадцяти років
У цьому віці діти, які страждають на синдром аутизму, зазвичай набувають простих навичок спілкування з людьми, але все одно віддають перевагу самотності. Період статевого дозрівання у дітей з аутизмом протікає набагато складніше, ніж у звичайних дітей. Вони стають агресивними, можуть перебувати в депресії.
Причини аутизму в дітей
Учені досі не можуть встановити причини виникнення аутизму в дітей. Теорій з цього приводу існує багато, проте жодна з них так і не знайшла підтвердження клінічно. Більшість учених вважає, що аутизм дитячий - спадкове захворювання.
Учені з’ясували, що найчастіше аутизм вражає первістків
Не виключають, що причиною цього захворювання є вірусна інфекція (краснуха, кір, вітрянка та ін.) матері під час вагітності. Вона сприяє органічним змінам будови головного мозку дитини, що в подальшому призводить до дитячого аутизму.
Лікування аутизму в дітей
Лікування аутизму в дітей - це довгий, важкий, складний процес, що виснажує і психологічно, і фізично. Батьки таких дітей повинні приготуватися до того, що боротьба з хворобою буде тривалою і необов’язково успішною. Лікарські препарати під час лікування дитячого аутизму є марними. Однак вони можуть купірувати (призупиняти) супутню симптоматику. Психосоціальна адаптація та психіатричний супровід - головні способи корекції та лікування аутизму.
Правила, які рекомендовано виконувати під час лікування дитини, хворої на аутизм:
• Лікування дитини має відбуватися не тільки в лікувальному закладі, а й удома, у дитячому садку, на вулиці. Батькам доведеться не тільки водити дитину до психолога, а й самим відвідувати його, оскільки займатися з дитиною-аутистом - завдання не з легких і сильно позначається на психіці самих батьків;
• Потрібно вибрати досвідченого і висококваліфікованого лікаря-психіатра, який зможе займатися дитиною тривалий час, оскільки часта зміна лікарів призводить до погіршення стану дитини;
• У лікуванні дитини-аутиста головним є повторення. Щодня потрібно повторювати одні й ті самі навички, щоб дитина змогла навчитися їх робити. Навіть після того, як дитина запам’ятає щось, потрібно буде періодично до цього повертатися;
• Батькам потрібно відпочивати від лікування дитини, бо це дуже важко психологічно - дуже багато займатися з дитиною і не завжди бачити поліпшення. Тому хоча б раз на рік батьки повинні їхати на відпочинок;
• У дитини має бути точний розпорядок дня;
• Батьки дитини мають познайомитися з батьками інших дітей-аутистів. Спілкування з ними допоможе легше ставитися до захворювання своєї дитини. Існують групи, в яких такі батьки діляться досвідом, радіють успіхам дітей;
• Потрібно навчитися володіти увагою дитини, для чого потрібно по кілька разів звертатися до неї на ім’я і ніколи не підвищувати на неї голос;
• Не можна змінювати обстановку, до якої звикла дитина.
Прогноз захворювання в кожному окремому випадку різний. Не можна сподіватися на те, що через тиждень або максимум місяць дитина стане нормальною. Лікування дітей, які страждають на аутизм, триває все життя. Багато дітей із синдромом аутизму йдуть на контакт уже через два-три місяці. Однак у деяких позитивної динаміки може не спостерігатися роками.
Використання методів арт-терапії в корекційно-розвивальній роботі
Позитивний ефект у лікуванні аутизму надає також арт-терапія. Арт-терапія для дітей з аутизмом - це вид психологічної допомоги, що базується на зануренні в мистецтво або творчість. Вона об’єднує психокорекційні дії, соціальну адаптацію та розвиток навичок дитини.
Арт-терапія зосереджується на процесі, який побудований таким чином, щоб знизити емоційне навантаження хворого. Шляхом творчої роботи психолог створює атмосферу довіри, що допомагає налагодити контакти із задіяними в процес людьми. Арт-терапія дає змогу висловити за допомогою образів те, що дитина не може сказати словами, тим самим знижуючи тривожність.
Усі ці методики розвивають у дітей-аутистів уяву, допомагають концентрувати увагу. Йде активний розвиток дрібної моторики рук. Проходять навіть початкові стадії творчості - малюка вчать тримати олівець, правильно користуватися ножицями, фарбами та іншими матеріалами.
Арт-терапія при аутизмі не обов’язково складається виключно з малювання. Це може бути ліплення, робота з фотографіями, створення м’яких іграшок тощо. Наступні категорії також входять до складу арт-терапії:
• казко-терапія;
• драмо-терапія;
• бібліо-терапія;
• музико-терапія;
• танцювально-рухова терапія;
• кіно-терапія;
• лялько-терапія;
• пісочна терапія.
Підбір методик здійснюється залежно від особливостей конкретної людини. Техніка має заманювати, розважати і бути приємною. Якщо ж вона викликає негативні емоції, такі як роздратування, невдоволення, злість, то модель було підібрано некоректно.
Звісно, під час підбору методики важливо подбати про те, щоб умови, в яких працює дитина, були безпечними і сприяли активності та самовираженню. Таким чином, підвищується пізнавальна активність. Це сприяє одночасному застосуванню комплексної реабілітації хворого.
Психологи рекомендують вдаватися до педагогічної корекції за допомогою арт-терапії. Тут важливо враховувати ступінь зрілості всіх психічних і фізичних показників. Шляхом застосування творчих методик, наприклад малювання гуашшю, дітей навчають кольорів. Олівці допоможуть у вивченні цифр і найпростішої арифметики.
Переваги арт-терапії:
• Підійде будь-якому клієнту (пацієнту). Різноманітність видів мистецтва супроводжується фантазією та креативністю фахівця. Так можна знайти підхід до кожного, і боротися з індивідуальними проблемами.
• Діти з аутизмом погано співвідносять почуття зі словами та рідко говорять про свої емоції. Творчість - це можливість висловити стан без слів.
• Обходяться блокуючі та захисні сторони свідомості аутиста. Арт-терапія стимулює бути відкритим.
• Дитина-аутист соціалізується, вчиться довіряти.
Можливі мінуси арт-терапії:
• Дитина може не виявляти інтерес до запропонованих методик. Нове може лякати.
• Іноді доводиться починати з банальних речей (як тримати в руці олівець), а нудьга може відлякати дитину або не привернути її уваги.
• Ефективність у регулярності. Необхідно пам’ятати про повторення для закріплення навичок - на це іноді йдуть місяці.
Робота з дитиною має бути побудована на наочності та лаконічності. Аутистичні захворювання призводять до того, що дитина використовує тільки один тип мислення для сприйняття навколишнього світу. У дітей відсутнє широке абстрактне сприйняття, а отже, зрозуміти ненаглядні форми і сюжети їм складно.
Фахівець, який проводить арт-терапію, зобов’язаний приймати клієнта (пацієнта) таким, яким він є і не вимагати від нього більшого, ніж він може дати. Ба більше, є вибір, який дитина або дорослий робить і з цим треба рахуватися. Арт-терапія стимулює до того, щоб робити самостійний вибір, а отже, вчить незалежності, - зазначив психолог.
Коментарі: 0 | Залишити коментар
Усі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника.
Про проект :: Реклама на сайті
