15:54
АНД РВ
Амур-Нижньодніпровський районний відділ філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області. Здійснює діяльність у сфері юстиції та правосуддя. Поштова та фактична адреса: вул. Енеїди (Бажова), 26, м. Дніпро, 49024, моб. тел. +38 (097) 726-86-74, електронна пошта: [email protected], [email protected], офіційний вебсайт: https://www.probation.gov.ua.Орган пробації відзначає Міжнародний день корінних народів світу
09.08.2024 12:04
Психолог Амур-Нижньодніпровського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області Едуард Абашія інформує про наступне. З метою підвищення обізнаності про потреби цих груп населення щороку 9 серпня відзначається Міжнародний день корінних народів світу. Ця дата, затверджена в грудні 1994 року резолюцією 49/214 Генеральної Асамблеї ООН, знаменує собою дату першого засідання Робочої групи ООН з питань корінних народів Підкомісії з заохочення і захисту прав людини, яке відбулося в Женеві в 1982 році.
Міжнародний день корінних народів, що відзначається 9 серпня кожного року, є визнанням і вшануванням культурної спадщини, внеску та прав корінних громад у всьому світі. Цей день має на меті підвищити обізнаність про виклики, з якими стикаються корінні народи, включаючи питання, пов’язані з земельними правами, збереженням культури, дискримінацією та соціально-економічною нерівністю. Він слугує платформою для сприяння діалогу та співпраці між урядами, організаціями та громадами корінних народів, сприяючи кращому розумінню їхньої унікальної історії та перспектив, а також виступаючи за їхнє справедливе представництво та розширення прав і можливостей на глобальній арені.
Корінні народи проживають у всіх регіонах світу. Загальна площа територій, які їм належать, на яких вони проживають або які вони використовують, становить близько 22 % від усієї поверхні суші Землі.
Корінні народи проживають в більш ніж 70 країнах світу та налічують щонайменше від 370 до 500 мільйонів осіб, що становить найбільшу частину світового культурного розмаїття. Корінні народи також створили і розмовляють більшістю з приблизно 7 000 мов та діалектів світу і представляють 5 000 різних культур. Більшість цих мов наразі перебувають під загрозою зникнення.
Незважаючи на культурні відмінності, корінні народи всього світу стикаються зі спільними проблемами, пов’язаними із захистом їхніх прав. Багато корінних народів, як і раніше, стикаються з маргіналізацією, крайніми злиднями та іншими порушеннями прав людини.
У документах Організації Об’єднаних Націй наведено основні риси, властиві корінним народам, при цьому кожна країна сама приймає рішення щодо їх визначення (наприклад: племена, етнічні групи, аборигени тощо) та закріплює на законодавчому рівні права, які відповідають нормам міжнародного права і умовам всередині країни.
Згідно положень Закону України “Про корінні народи України” встановлено, що корінний народ України - автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови і культури, має традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, самоусвідомлює себе корінним народом України, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення за межами України.
Корінними народами України, які сформувались на території Кримського півострову, є кримські татари, караїми, кримчаки.
КРИМСЬКІ ТАТАРИ (самоназва – "къырым татарлар") – тюркський етнос, батьківщиною якого є земля Кримського півострова. Нині кримські татари живуть переважно в Автономній Республіці Крим. За межами України кримські татари є в Узбекистані, Таджикистані, Румунії, Болгарії, Туреччині та іншіх країнах. Говорять кримськотатарською мовою, яка входить до кипчацької підгрупи тюркської групи алтайської сім’ї мов. Переважна більшість кримських татар - мусульмани-суніти, належать до ханафітського мазхабу.
КАРАЇМИ (на давньоєврейській – бней мікра, ба'алей мікра, караім – буквально – "люди Писання", "читаючі") – термінном "караїми" спочатку іменували рух, що виник приблизно в середині VIII ст. в Багдаді (нині столиця Іраку) як протидія поширенню там равіністичної (талмудичної) версії іудаїзму. Засновником цього руху вважається Анан бен Давид, він виклав його основні положення в праці "Сефер а-міцвот" ("Книга законів"), головне серед них – визнання Священного Писання (ТАНАХА) єдиним джерелом релігійної істини. Заперечуючи авторитет Талмуду, караїмська доктрина по-своєму тлумачила питання: ритуальної чистоти, обряду обрізання, шлюбного законодавства, правил ритуального офірування худоби, релігійного календаря і прибудов до синагог.
Караїми переважно проживають у Автономній Республіці Крим. Більшість караїмів, які є громадянами України, Росії, Польщі та Литви, вважають себе народом тюркського походження. Караїмі які є громадянами Ізраїлю, Єгипту, Туреччини і США, зараховують себе до єврейського населення. Серед караїмів, які є громадянами Франції, одна частина ототожнює себе з караїмами тюркського походження, а друга – з караїмами єврейського походження. Згідно із законодавством Держави Ізраїль, караїми підлягають закону про репатріацію.
Традиційна писемність (абетка) караїмів заснована на єврейському алфавіті. Вона використовувалася аж до XX століття. У багатьох караїмських сім’ях досі зберігаються написані єврейською писемністю рукописні збірки текстів різноманітного змісту, іменовані меджума. Протягом XX століття караїмські громади використовували також різні модифікації латинського алфавіту (яналіф, литовський та польський алфавіти) та кирилицю. Мова караїмів, належить до кипчацько-половецької підгрупи тюркських мов. Перебуває на межі вимирання, її носіями залишаються лише кількасот людей.
КРИМЧАКИ – є скороченим варіантом більш повної назви "кримчаки-євреї", що, у свою чергу, є калькою з кримськотатарської назви "яхуділер киримча" (тобто "євреї кримського зразка"; кримськотатарською скорочена назва – "кримчахлар"). Лише в другій половині ХІХ століття термін "кримчаки" стає основним для означення даної етнічної групи в офіційних російських документах (спочатку він використовувався для розрізнення місцевих тюркомовних євреїв-талмудистів і тих євреїв, які почали селитися в Криму після 1783 року) і тільки наприкінці цього ж століття – на початку ХХ століття він стає самоназвою самих кримчаків. 1818 року у петиції до російського імператора Олександра I кримчаки іменували себе "бені Ісраєл" (мовою іврит це означає сини Ізраїлю). У період доросійського завоювання Криму вони називали себе або "ехуді", що на івриті означає "євреї", або "Ісраіл балалари", що на кримськотатарській мові означає "сини Ізраїлю".
Кримчаки є нащадками євреїв-рабанітів, які прибули до Криму в складі різних хвиль єврейської міграції і поступово там консолідувалися в єдину громаду. У розмовній мові кримських татар євреї-рабаніти іменувалися "зюлюфлю чуфутлар" (євреї з пейсами), а караїми – "зюлюфсюз чуфутлар" (євреї без пейсів). Кримчацька мова (кърымчах тыльы) належить до кипчацько-половецької підгрупи тюркських мов. Іноді розглядається як етнолект кримськотатарської мови. До революції 1917 року кримчаки в основі своїй були двомовні: мовою спілкування в них була кримчацька (тобто тюркська), а релігійні служби й особисте листування вони вели давньоєврейською мовою. Сьогодні більшість кримчаків вже не розмовляє кримчацькою мовою. Як і кримськотатарська мова, тюркський говір кримчаків має змішаний кипчацько-огузький характер.
Представницькі органи корінних народів України - відповідні представницькі інститути, що створюються корінними народами і відповідно до Конституції та законів України наділяються правом представляти корінні народи та приймати рішення від їх імені (далі - представницькі органи).Корінні народи України та їх представники мають право колективно та індивідуально на повне володіння всіма правами людини і основоположними свободами, визначеними у Статуті Організації Об’єднаних Націй, Загальній декларації прав людини, Декларації Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів та в міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також передбаченими у Конституції та законах України.
Корінні народи України мають право на рівний правовий захист. Будь-яка дискримінація корінних народів України при реалізації ними своїх прав забороняється.
Держава реалізує заходи посиленої підтримки корінних народів України - тимчасові заходи, що вживаються державою для подолання негативних для корінних народів явищ соціального, правового чи культурного характеру через створення спеціальних сприятливих механізмів реалізації прав, свобод і потреб корінних народів.
Заходи посиленої підтримки запроваджуються Кабінетом Міністрів України за запитом та після проведення консультацій з представницькими органами.
Корінним народам України гарантується право на правовий захист від будь-яких дій, спрямованих на:
1) позбавлення ознак етнічної приналежності та цілісності як самобутніх народів, позбавлення культурних цінностей;
2) виселення або примусове переміщення із місць компактного проживання у будь-якій формі;
3) примусову асиміляцію або примусову інтеграцію у будь-якій формі;
4) заохочення або розпалювання расової, етнічної чи релігійної ненависті, спрямованої проти них.
Корінні народи України визначають власну національну символіку та порядок її застосування з дотриманням законів України.
Корінні народи України мають право відроджувати, використовувати, розвивати і передавати майбутнім поколінням свої історію, мови, традиції, писемність і літературу, відновлювати та зберігати об’єкти матеріальної та нематеріальної культурної спадщини.
Заперечення етнічної приналежності чи етнічної самобутності корінних народів України забороняється.
Корінні народи України мають право на дотримання, відродження та розвиток своїх духовних, релігійних та культурних традицій і звичаїв, збереження матеріальної та нематеріальної культурної спадщини.
Перелік місць та об’єктів релігійного та культурного значення корінних народів України, порядок користування цими об’єктами, їх фінансування та отримання доходів від такої діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України після проведення консультацій із представницькими органами.
З метою відновлення історичної топоніміки корінних народів України Кабінет Міністрів України після консультацій з представницькими органами вносить в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України проекти постанов про перейменування населених пунктів.
Корінні народи України мають право створювати свої заклади освіти або співпрацювати із закладами освіти усіх форм власності з метою забезпечення вивчення мови, історії, культури відповідного корінного народу та навчання мовою відповідного корінного народу.
Застосування мов корінних народів у сфері освіти визначають Закон України "Про освіту" та спеціальні закони у цій сфері.
Центральні органи виконавчої влади у взаємодії з представницькими органами визначають порядок включення відомостей про мови, історію та культуру корінних народів України у навчальний процес відповідно до законів України у сфері освіти.
Держава гарантує можливість вивчення мов корінних народів України.
Держава гарантує дослідження, збереження та розвиток мов корінних народів України, що перебувають під загрозою зникнення.
У цей день пам’ятаймо, що корінні народи є суб’єктами змін, охоронцями природних ресурсів та носіями унікального світогляду, знань і навичок. Ми повинні захищати їхні традиції та спосіб життя, а також підтримати їхні права на збереження унікальної спадщини, культурного та біологічного ландшафту світу для майбутніх поколінь, - зазначив психолог.
Коментарі: 0 | Залишити коментар
Орган пробації вшановує пам’ять жертв атомних бомбардувань японських міст Хіросіми та Нагасакі
06.08.2024 23:52
Психолог Амур-Нижньодніпровського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області Едуард Абашія інформує про наступне. 6 серпня відзначається Всесвітній день боротьби за заборону ядерної зброї (День Хіросіми). В цей день всесвіт вшановує пам’ять жертв атомних бомбардувань японських міст Хіросіми та Нагасакі.
О 1:45 ночі 6 серпня 1945 року американський стратегічний бомбардувальник B-29 під назвою "Енола Гей" злетів з острова Тініан на Маріанських островах. Він ніс другу у світі атомну бомбу, перша була підірвана трьома тижнями раніше на американському випробувальному полігоні в Аламогордо, штат Нью-Мексико. "Енола Гей" перевозив одну атомну бомбу з ядром зі збагаченого урану. Бомба отримала назву "Малюк". Її вибухова сила становила близько 12 500 тонн у тротиловому еквіваленті.
О 8:15 ранку того дня, коли жителі Хіросіми починали свій день, "Енола Гей" випустила свій жахливий вантаж, який падав 43 секунди, перш ніж вибухнути на висоті 580 метрів над лікарнею Сіма поблизу центру міста.
Ось опис з брошури, опублікованої Меморіальним музеєм миру в Хіросімі, того, що сталося одразу після вибуху: "Температура повітря в точці вибуху досягла декількох мільйонів градусів за Цельсієм (максимальна температура звичайних бомб становить приблизно 5 000 градусів за Цельсієм). Через кілька мільйонних часток секунди після вибуху з’явилася вогняна куля, яка випромінювала біле тепло. Через 1/10 000 секунди вогняна куля досягла діаметру приблизно 28 метрів з температурою близько 300 000 градусів за Цельсієм. У момент вибуху інтенсивні теплові промені і випромінювання були випущені в усіх напрямках, і стався вибух з неймовірним тиском на навколишнє повітря".
В результаті вибуху, спеки і пожеж, що виникли, місто Хіросіма було зрівняне з землею, і в той день загинуло близько 90 000 людей. Друге у світі випробування ядерної зброї переконливо продемонструвало жахливу здатність ядерної зброї вбивати і калічити. Школи були зруйновані, а їхні учні та вчителі вбиті. Лікарні разом з пацієнтами та медичним персоналом були знищені. Бомбардування Хіросіми було актом масового знищення цивільного населення, знищення цілого міста однією бомбою.
Гаррі Трумен, президент Сполучених Штатів, коли його сповістили про це, кричуще нерозсудливо сказав: "Це найбільша подія в історії".
Через три дні після знищення Хіросіми, не знайшовши розриву в хмарах над своєю основною ціллю - містом Кокура, американський бомбардувальник B-29 під назвою "Бокскар" атакував японське місто Нагасакі, застосувавши третю в світі атомну зброю. Ця бомба мала плутонієву серцевину і вибухову силу близько 22 000 тонн тротилу. Вона отримала назву "Товстун". Атака відбулася об 11:02 ранку і призвела до негайної загибелі близько 40 000 людей.
У своїй першій промові перед американською громадськістю про бомбардування Хіросіми, яку він виголосив 9 серпня 1945 року, в день скидання атомної бомби на Нагасакі, Гаррі Трумен повідомив: "Світ відзначить, що перша атомна бомба була скинута на Хіросіму, військову базу. Це сталося тому, що ми хотіли в цій першій атаці уникнути, наскільки це можливо, вбивства цивільного населення".
Хоча в Хіросімі і була військова база, мішенню була не вона, а центр міста. Переважна більшість жертв у Хіросімі були звичайними цивільними особами, включаючи велику кількість жінок і дітей. Трумен продовжив: "Але ця атака була лише попередженням про те, що буде далі". Далі Трумен говорив про "жахливу відповідальність, яка лягла на нас", і "дякував Богові, що вона лягла на нас, а не на наших ворогів". Він молився, щоб Бог "допоміг нам використати її на Його шляху і для Його мети". Це була холодна і пророча молитва.
До кінця 1945 року в Хіросімі загинуло близько 145 000 людей, а в Нагасакі - близько 75 000. Ще десятки тисяч отримали серйозні поранення і продовжували страждати та помирати від спричинених радіацією раку, вроджених вад, тягаря мертвонароджуваності. Багатьом людям було суворо заборонено мати дітей. Смертність серед тих, хто вижив після бомбардувань, продовжувалася протягом багатьох років, головним чином через наслідки радіаційного отруєння та опромінення.
З плином часу тих, хто безпосередньо пережив бомбардування Хіросіми та Нагасакі, стало набагато менше. Хоча їхні власні спогади про травму, завдану їм самим і їхнім містам, можуть залишатися яскравими, їхні історії невідомі великій частині населення світу. Послання тих, хто вижив, було простим, чітким і послідовним: "Ніколи більше!" На Меморіальному кенотафі в парку миру в Хіросімі є такий напис: "Нехай усі душі тут спочивають з миром, бо ми не повторимо зла". "Ми" в цьому написі відноситься до всіх нас і до кожного з нас.
Після бомбардувань Хіросіми і Нагасакі триває боротьба за пам’ять. Історія бомбардувань радикально відрізняється від того, що розповідають в Америці, і від того, як про цю трагедію розповідають ті, хто вижив у Хіросімі та Нагасакі. Американська версія - це історія тріумфу - тріумфу технологій і тріумфу у війні. Вона дивиться на бомбу згори, з точки зору тих, хто її скинув.
Для переважної більшості громадян США створення бомби розглядалося як технологічний подвиг надзвичайних масштабів, що призвів до появи найпотужнішої зброї в історії війни. З цієї точки зору, атомні бомби уможливили повну поразку японської імперської влади і призвели до раптового завершення Другої світової війни.
У свідомості багатьох, якщо не більшості громадян США, атомні бомби врятували життя, можливо, мільйона американських солдатів, а знищення Хіросіми і Нагасакі розглядається як невелика ціна за порятунок стількох життів і закінчення жахливої війни. Такий погляд залишає враження, що бомбардування цих міст атомною зброєю було корисним, плідним і приводом для святкування.
Проблема з таким викладом історії полягає в тому, що необхідність скидання бомб для завершення війни широко оскаржується істориками. Багато американських вчених, зокрема Роберт Ліфтон і Грег Мітчелл, ставлять під сумнів офіційну версію США щодо бомбардувань. Ці критики по-різному вказували на те, що Японія намагалася капітулювати під час скидання бомб, що стратегічний огляд армії США підрахував набагато менші втрати США від вторгнення в Японію, і що існували інші способи закінчити війну без використання атомних бомб над двома японськими містами.
Серед критиків застосування ядерної зброї в Хіросімі та Нагасакі були провідні військові діячі США. Генерал Дуайт Ейзенхауер, Верховний головнокомандувач союзних військ у Європі під час Другої світової війни, а згодом президент США, описав свою реакцію на повідомлення військового міністра Генрі Л. Стімсона про те, що на японські міста будуть скинуті атомні бомби: "Під час викладення ним відповідних фактів мене охопило почуття пригніченості, і я висловив йому свої серйозні побоювання, по-перше, виходячи з мого переконання, що Японія вже переможена і що скидання бомби було абсолютно непотрібним, а по-друге, тому що я вважав, що нашій країні слід уникати шокування світової громадської думки застосуванням зброї, використання якої, як я вважав, вже не є обов’язковим для порятунку життів американців. Я був переконаний, що Японія в той самий момент намагалася капітулювати з мінімальною втратою "обличчя "....."
У післявоєнному інтерв’ю Ейзенхауер сказав журналісту: "...японці були готові здатися, і не було необхідності бити їх цією жахливою річчю".
Генерал Генрі Гарлі Арнольд, командувач ВПС США під час Другої світової війни, писав: "Нам завжди здавалося, що з атомною бомбою чи без неї японці вже були на межі краху".
Начальник штабу Трумена, адмірал Вільям Д. Ліхі, писав: "Я вважаю, що застосування цієї варварської зброї в Хіросімі і Нагасакі не надало жодної суттєвої допомоги у нашій війні проти Японії. Японці вже були розбиті і були готові до капітуляції....Мені здавалося, що, застосувавши її першими, ми прийняли етичний стандарт, притаманний варварам темних віків. Мене не вчили вести війну таким чином, а війни не можна виграти, знищуючи жінок і дітей....".
Незважаючи на ці потужні заяви незгоди з боку воєначальників США часів Другої світової війни, у Сполучених Штатах і серед їхніх союзників все ще існує сильне відчуття того, що бомбардування Хіросіми і Нагасакі були виправдані війною. Недостатньо визнається той факт, що жертвами бомбардувань було переважно цивільне населення, що ті, хто знаходився ближче до епіцентрів вибухів, були спалені, а ті, хто був далі, зазнали радіаційного отруєння, що багато хто загинув нестерпно болісною смертю і що навіть сьогодні, більш ніж через п'ять десятиліть після бомбардувань, ті, хто вижив, продовжують страждати від наслідків радіаційного опромінення.
Бомбардування Хіросіми і Нагасакі залишилися в минулому. Ми не можемо воскресити ці міста. Мешканці цих міст зробили це для себе. Що ми можемо зробити, так це вчитися на їхньому досвіді. Те, чого вони мають навчити, є, можливо, найважливішим уроком для людства: ми стоїмо перед можливістю нашого вимирання як виду, не просто перед реальністю нашої індивідуальної смерті, а перед смертю людства. Ця можливість стала очевидною в Хіросімі.
Великий французький письменник-екзистенціаліст Альбер Камю писав одразу після бомбардування Хіросіми: "Наша технічна цивілізація щойно досягла найбільшого рівня дикості. У більш-менш близькому майбутньому нам доведеться вибирати між колективним самогубством і розумним використанням наших наукових завоювань. Перед жахливими перспективами, що постали перед людством, ми ще чіткіше бачимо, що мир - це єдина битва, яку варто вести. Це вже не молитва, а вимога, яку всі народи повинні звернути до своїх урядів - вимога зробити остаточний вибір між пеклом і розумом".
Покладатися на ядерну зброю для забезпечення безпеки означає поставити майбутнє нашого виду і більшу частину життя під загрозу знищення. Людство стоїть перед вибором: ліквідувати ядерну зброю або продовжувати наражатися на ризик того, що колись вона знищить нас. Якщо ми не визнаємо цей вибір і не будемо діяти відповідно до нього, ми зіткнемося з можливістю глобальної Хіросіми.
Барабани ядерної війни знову б’ють у дзвони. Загальна недовіра і поділ держав зростають. Ядерна тінь, що нависла над холодною війною, знову з’явилася. І деякі країни знову необачно брязкають ядерною зброєю, погрожуючи іншим застосувати ці інструменти знищення, наче міряються силою. До повної ліквідації ядерної зброї держави, що володіють нею, повинні взяти на себе зобов’язання ніколи не застосовувати її, та мусять відповідати за недотримання цих зобов’язань.
Коментарі: 0 | Залишити коментар
Психолог органу пробації пройшов теоретичне та практичне навчання за освітньою програмою «ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЯ/GESTALT THERAPY»
05.08.2024 14:10
Психолог Амур-Нижньодніпровського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області Едуард Абашія у період з 13.05.2024 р. по 21.06.2024 р., успішно пройшов навчання за програмою «ОСНОВИ ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЇ». Після завершення навчального курсу за напрямом психотерапії та успішного складання підсумкового іспиту були видані документи, а саме, сертифікат від Академії психології Поліни Савенко «PSY-ART» та свідоцтво від НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка про проходження курсів підвищення кваліфікації. Навчання проходило у дистанційному режимі у позаробочий час.
Досягнуті результати навчання:
• Знання теоретичних засад та принципів гештальт-терапії
• Вміння застосовувати техніки гештальт-терапії
• Вміння застосовувати методи гештальт-терапії при роботі з психосоматичними розладами
• Набуття навичок супервізії в гештальт-терапії
Гештальт-терапія, розроблена Фріцом Перлзом, Лаурою Перлз і Полом Гудменом у 1940-х роках, є експериментальною та гуманістичною формою психотерапії, яка спочатку була розроблена як альтернатива традиційному психоаналізу. Гештальт-терапевти та їхні клієнти використовують творчі та експериментальні техніки для підвищення усвідомленості, свободи та самоспрямування. Слово «гештальт» походить від німецького слова, що означає форму або фігуру, і означає характер або сутність чогось.
Принципи гештальт-терапії
В основі гештальт-терапії лежить цілісне уявлення про те, що люди нерозривно пов’язані з навколишнім середовищем і перебувають під його впливом, а також про те, що всі люди прагнуть до зростання і рівноваги. Гештальт-терапія схожа на особистісно-орієнтовану психотерапію в цьому сенсі, а також у тому, що гештальт-терапевт використовує емпатію, розуміння та безумовне прийняття клієнта для покращення психотерапевтичного результату.
Згідно з гештальт-терапією, контекст впливає на досвід, і людину не можна повністю зрозуміти без розуміння її контексту. З огляду на це, гештальт-психотерапія визнає, що ніхто не може бути абсолютно об’єктивним, включаючи психотерапевтів, на досвід і перспективи яких також впливає їхній власний контекст, і практикуючі фахівці приймають достовірність і правдивість переживань своїх клієнтів.
Гештальт-терапія також визнає, що примус людини до змін парадоксальним чином призводить до подальшого страждання і фрагментації. Натомість зміни відбуваються через прийняття того, що є. Таким чином, психотерапевтичні сесії зосереджені на тому, щоб допомогти людям навчитися краще усвідомлювати себе, приймати і довіряти своїм почуттям і переживанням, щоб полегшити душевні страждання.
«Тут і зараз»
Гештальт-терапія робить акцент на усвідомленні теперішнього моменту і теперішнього контексту. Завдяки гештальт-терапії люди вчаться відкривати для себе почуття, які могли бути пригнічені або замасковані іншими почуттями, а також приймати і довіряти своїм емоціям. Потреби та емоції, які раніше були пригнічені або невизнані, також можуть вийти на поверхню. Завдяки цьому процесу людина отримує нове відчуття себе, оскільки загальна обізнаність зростає.
Зосередженість на «тут і зараз» не заперечує і не зменшує минулі події чи майбутні можливості; насправді, минуле нерозривно пов'язане з теперішнім досвідом людини. Ідея полягає в тому, щоб уникнути зациклення на минулому або тривожного очікування майбутнього. Досвід минулого може розглядатися під час психотерапевтичних сесій, але терапевт і клієнт зосереджуються на дослідженні того, які фактори викликали певний спогад у цей момент, або як на теперішній момент впливає досвід минулого.
Робота з гештальт-терапевтом
Сеанси гештальт-терапії не мають чітких інструкцій, насправді терапевти заохочуються до творчого підходу, залежно від контексту та особистості кожної людини. Незмінним є акцент на прямому контакті між терапевтом і клієнтом, безпосередньому досвіді та експериментуванні, а також фокус на «що і як» - що робить клієнт і як він це робить - і «тут і зараз».
Разом психотерапевт і людина, яка проходить психотерапію, оцінюють, що відбувається зараз і що потрібно в результаті. Терапевти утримуються від інтерпретації подій, зосереджуючись лише на безпосередніх, в тому числі фізичних реакціях клієнта. Наприклад, звернувши увагу на ледь помітні зміни в поставі, можна повернути людину в теперішнє. Таким чином, гештальт-терапія допомагає людям краще зрозуміти, як пов'язані їхні емоційні та фізичні тіла. Розуміння внутрішнього «Я» є ключем до розуміння дій, реакцій і поведінки. Гештальт-терапія допомагає людям зробити перші кроки до цього усвідомлення, щоб вони могли визнати і прийняти ці патерни.
Техніки гештальт-терапії
Гештальт-терапія практикується у формі вправ та експериментів. Вона може застосовуватися в індивідуальній або груповій формі. Загалом, вправи - це певною мірою усталена практика в гештальт-терапії, призначена для того, щоб викликати дії, емоції або цілі у людини, яка проходить психотерапію. Потім гештальт-терапевт і клієнт (пацієнт) можуть проаналізувати результат вправи, щоб підвищити усвідомленість і допомогти людині зрозуміти «тут і зараз» пережитий досвід.
На відміну від вправ, експерименти виникають протягом усього розвитку психотерапевтичного процесу і психотерапевтичних відносин. Вони є основним компонентом гештальт-терапії і дозволяють людині, яка проходить гештальт-терапію, зрозуміти різні аспекти конфлікту, переживання або проблеми психічного здоров’я.
Техніка порожнього стільця - це квінтесенція гештальт-терапевтичної вправи, яка полягає в тому, що людина, яка проходить психотерапію, сідає навпроти порожнього стільця. Його або її просять уявити, що хтось (наприклад, начальник, чоловік або дружина, родич), він або вона, або частина себе сидить у цьому кріслі. Гештальт-терапевт заохочує діалог між порожнім стільцем і людиною, яка проходить психотерапію, щоб залучити її думки, емоції та поведінку. Іноді ролі міняються, і людина, яка проходить психотерапію, бере на себе метафоричну особу або частину особи, яка сидить у кріслі. Техніка порожнього стільця може бути особливо корисною для того, щоб допомогти людям усвідомити всю ситуацію в цілому і забуті або відключені частини власного «Я».
Ще одна поширена вправа в гештальт-терапії - це вправа на перебільшення. Під час цієї вправи людину, яка проходить психотерапію, просять повторити і перебільшити певний рух або вираз обличчя, наприклад, нахмуритися або дригнути ногою, щоб вона краще усвідомила емоції, пов’язані з цією поведінкою.
Техніка порожнього стільця і вправа на перебільшення - це два з багатьох методів гештальт-терапії, які допомагають людям, що проходять психотерапію, підвищити усвідомлення своїх безпосередніх переживань. За допомогою вправ і спонтанних експериментів гештальт-терапія також дозволяє людям відновити зв’язок з тими частинами себе, які вони можуть мінімізувати, ігнорувати або заперечувати.
Гештальт-терапія може покращити психічний стан як під час тривоги та стресу, так і під час депресії та залежності. Вона також може допомогти людям при інших станах, таких як безсоння. Фахівець з психічного здоров’я може поєднувати гештальт-терапію з іншими видами психотерапії.
Яка теорія лежить в основі гештальт-терапії?
Людське сприйняття ґрунтується на чуттєвому досвіді. Але гештальт-теорія припускає, що сприйняття людини є чимось більшим, ніж сукупність чуттєвого досвіду. Ця теорія стверджує, що люди сприймають світ у формах або структурах.
П’ять основних принципів гештальт-теорії розвивають цю ідею, а саме:
Продовження
Принцип продовження зазначає, що люди організовують те, що бачать, у цілісні об’єкти, а не в окремі частини. Наприклад, людина може подумки з’єднати ряд точок на сторінці лінією, яка утворює плавний шлях між ними.
Фігура-фон
Згідно з принципом «фігура-фон», люди схильні розділяти те, що бачать, на передній і задній план. Фігура або об’єкт може бути переднім планом, а фон - заднім. Ця концепція також припускає, що сприйняття людей може змінюватися залежно від того, що вони сприймають як фігуру, а що - як фон. Двоє людей можуть спостерігати одне й те саме в полі зору, але не погоджуватися з тим, що вони бачать.
Подібність
Принцип подібності стосується людської схильності групувати схожі об’єкти разом. Наприклад, під час перегляду футбольного матчу глядачі групують гравців за їхньою формою.
Закінчення
Цей принцип передбачає, що люди будуть додавати відсутні частини до незавершених фігур. Вони можуть подумки домальовувати лінії до майже повного кола. Або вони можуть подумки дослухати решту улюбленої пісні, почувши лише перші кілька рядків по радіо, або телебаченню.
Близькість
Цей останній принцип стверджує, що люди схильні групувати речі разом, коли вони знаходяться в безпосередній близькості. Іншими словами, люди схильні інтерпретувати речі, які знаходяться поруч, як пов’язані між собою. Згідно з гештальт-теорією, це допомагає людям краще організовувати сенсорну інформацію. Наприклад, літери, розташовані близько одна до одної, утворюють слова, а люди відокремлюють одне слово від іншого за допомогою пробілів.
Що включає в себе гештальт-терапія?
Процес гештальт-терапії дуже індивідуальний. Але типовою метою цієї психотерапії є покращення усвідомлення людиною свого «Я» в цілому. Психотерапевти використовують гештальт-терапію, щоб заохотити людей підвищити самоусвідомлення того, ким вони є в даний момент. Цей підхід може допомогти людям переосмислити обмежуючі переконання і створити нову перспективу.
Гештальт-терапевт може використовувати кілька технік під час сеансу, серед яких:
• рольові історії або переживання
• зосередження на тому, щоб залишатися з почуттями, а не уникати їх
• вправи на інтеграцію розуму і тіла
• прийняття протилежних точок зору, щоб краще зрозуміти кожну з них
Гештальт-терапія фокусується на дослідженні переконань і поведінкових установок, які можуть обмежувати благополуччя людини. Усвідомлення власного «Я» та відчуття присутності в поточному моменті може допомогти людині зруйнувати певні системи переконань і розвинути нові способи бачення світу.
Переконання - це думки та погляди, якими людина керується в житті. Ці переконання можуть бути сформовані різними чинниками протягом усього життя.
Одним із перших чинників формування переконань є сім’я. Батьки за допомогою своїх слів і дій передають свої погляди на світ і правила поведінки, якими керуватися в житті. Наприклад, якщо батьки завжди кажуть, що люди ненадійні і не можна їм довіряти, то дитина буде схильна думати так само.
Також вплив на формування переконань справляє суспільство та соціальне оточення. Усе, що людина бачить і чує навколо себе, більшою чи меншою мірою впливає на її переконання. Наприклад, людина, яка живе в складних умовах і постійно стикається зі злом і насильством, може розвинути переконання, що світ жорстокий і негідний, та людяності не існує, оскільки саме людство нелюдяне.
Нарешті, важливим чинником у формуванні переконань є особистий досвід і навчання. Людина через свій досвід і знання приходить до нових поглядів на світ і нових переконань. Наприклад, людина, яка пережила важкий період у житті й сама впоралася з труднощами, може розвинути переконання, що всі проблеми можна розв’язати й неможливого не буває.
Загалом формування переконань - це складний процес, що залежить від безлічі чинників. Велике значення мають сім’я, суспільство та особистий досвід. Важливо розуміти, що переконання можуть змінюватися впродовж життя, і наше завдання - навчитися відкрито і гнучко ставитися до думки інших і своїх власних переконань.
Як змінювати свої переконання?
Переконання - це те, у що ми віримо без доказів та об’єктивних фактів. Вони визначають наш спосіб мислення, нашу життєву позицію та реакцію на події. Водночас, деякі переконання можуть перешкоджати нашому розвитку та благополуччю. Якщо ми хочемо змінити своє життя на краще, ми повинні осмислити свої переконання і, якщо це необхідно, змінити їх.
Перший крок - це усвідомлення того, що ми взагалі маємо певні переконання. Будь-яке переконання, навіть найнезначніше, впливає на нашу поведінку. Вивчивши свої дії, можна зрозуміти, які переконання керують нашим життям і як вони впливають на нього.
Другий крок - це перевірка своїх переконань на достовірність. Багато переконань, які ми маємо, можуть бути засновані на стереотипах, забобонах і невірних доказах. Щоб змінити свої переконання, потрібно спершу дізнатися, які з них є істинними та справедливими, а які - ні. Для цього можна провести дослідження, звернутися до експертів, проаналізувати свої життєві та робочі ситуації.
Третій крок - це усвідомлення того, що ми можемо змінити свої переконання. Багато людей можуть бути переконані, що їхня думка має набагато більшу вагу, ніж думка інших. Але якщо ми будемо відкриті для дискусій, то зможемо набути нових знань і розуміння, що допоможе змінити наші переконання.
Четвертий крок - це переоцінка своїх переконань. Якщо ми розуміємо, що деякі переконання заважають нам жити, ми можемо змінити їх. Якщо ми не можемо змінити своє переконання, то ми можемо переоцінити його: усвідомити, що дане переконання не має такого великого значення, або що воно може призвести не до того результату, який ми очікуємо.
П’ятий крок - це впровадження нових переконань у своє життя. Після того, як ми усвідомили свої переконання і змінили їх або переоцінили, ми можемо почати впроваджувати нові. Для цього нам потрібно бути відкритими для нових знань і вміти аналізувати докази та аргументи, які ми чуємо.
Насамкінець, зміна переконань - це процес, який потребує часу, зусиль і наполегливості. Але якщо ми проводитимемо регулярний аналіз своїх переконань і будемо відкриті для змін, то ми зможемо подолати будь-які перешкоди та досягти необхідного результату.
Підсумок
Гештальт-терапія заохочує людей зосередитися на наявних перешкодах, беручи до уваги все своє «Я». Психотерапевт може допомогти людині проаналізувати свою перспективу, щоб виявити шкідливі шаблони мислення або самообмежувальні переконання. Гештальт-терапія фокусується на створенні нових форм сприйняття. Люди, які живуть з ментальними розладами, можуть отримати користь від гештальт-терапії, - зазначив психолог Едуард Абашія.
Коментарі: 0 | Залишити коментар
Усі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника.
Про проект :: Реклама на сайті
