Чотирнадцятилітнім юнаком радо сприйняв більшовицький переворот у жовтні 1917 року, а в шістнадцять років став бійцем частин особливого призначення (ЧОП) для боротьби з ворогами більшовицької влади. Пізніше працював у колегії Політосвіти ЦК КСМУ.
Перший вірш юного поета, який виступив під псевдонімом Голодний, був надрукований у 1920 році в журналі «Юний комуніст». Його вірші також друкували катеринославські та харківські газети і журнали: «К труду!», «Молот», «Зори грядущего», «Молодой рабочий», «Наша неделя», «Рабочая Украина», «Грядущая смена», «Молодая кузница». Пізніше він переїхав до Харкова, де 1922 року вийшла його книжка віршів «Сваи».
Наступний період життя і творчості М. Голодного, з 1923 року, пов’язаний із Москвою, де поет швидко став відомим і популярним. Він учився на рабфаці, у Вищому літературнохудожньому інституті ім. В.Я. Брюсова, продовжував освіту в Московському університеті.
У 30-ті роки він працював у редакції журналу «Смена» завідувачем відділу поезії. Книг у М. Голодного було не багато. В Москві вийшли друком збірники: «Земное» (1924, 1926), «Дороги» (1925), «Стихи и песни» (1930), «Избранные стихи» (1934), «Слово пристрастных» (1934, 1936). Центральне місце в творчості поета посідає тема Громадянської війни. Його поеми, пісні, балади «Верка Вольная», «Судья ревтрибунала», «Песня чапаевца», «Песня о Щорсе», «Партизан Железняк» набули популярності, на них були написані пісні, які швидко розійшлися по країні та послужили створенню своєрідного історичного мифу про романтику 1920–1930-х років.
У часи війни поет входив до літературного об’єднання «Молода гвардія». У 1942 році випустив книгу «Пісні й балади Вітчизняної війни» та «Вірші про Україну», в яких виразно зобразив страшні картини окупації. Також перекладав російською мовою польских, українських, білоруських поетів, зокрема низку ряд творів Т. Шевченка, М. Рильського, А. Міцкевича.
1949 року поет загинув, за невияснених обставин його збив автомобіль. Похований у Москві на Новодівочому цвинтарі.