Ширшов Петр Петрович

Петро Ширшов народився на околиці Катеринослава — Чечелівці, в робітничій родині. Тут минули дитинство та юнацькі роки. Вже змалку він виявив прихильність до природничих наук, збирав гербарії, здійснював екскурсії до Самарського лісу, вивчав багату рослинність цієї степової оази. У 1921 р. Петро вступив на біологічний факультет Катеринославського інституту народної освіти. Майже відразу юнак розпочав активну наукову діяльність під керівництвом відомого спеціаліста з гідробіології професора Д.О. Свиренка. Предметом його досліджень стало вивчення рослинного світу українських річок. Кандидатська дисертація П.П. Ширшова мала назву «Водорості річок України».

У 1923 р. професор Д.О. Свиренко був призначений керівником Одеського Ботанічного саду, до Одеси. До свого вчителя виїхав і П.П. Ширшов, і з 1926 по 1929 рр. був його аспірантом. У 25 років випускника Дніпропетровського ІНО Ширшова запросили на роботу науковим співробітником Одеського ботанічного саду.

Через три роки він уже працював у Всесоюзному арктичному інституті в Ленінграді, зацікавився проблемами водоростей північних морів, здійснив наукові експедиції на Кольський півострів і Нову Землю з метою вивчення мікрофлори Заполяр’я, провадив подібні роботи в морі Лаптєвих, Карському й Чукотському морях.

У 1932 р. П.П. Ширшов брав участь в історичному плаванні криголаму «Сибіряков», котрий вперше в історії пройшов увесь Північний морський шлях.

Важливою віхою в житті та науковій діяльності вченого стала участь у «челюскінській льодовій епопеї». 1933 року Петра Петровича запросили взяти участь в експедиції на пароплаві «Челюскін», очолюваній вченим-полярником Отто Юлійовичем Шмідтом. В Беринговій протоці «Челюскін» потрапив у міцний льодовий полон. Дрейфуючі крижини винесли пароплав у Чукотське море, де у лютому 1934 р. він затонув. 104 учасника експедиції висадилися на кригу. Їм вдалося не тільки врятуватися, але й протягом двох місяців провести наукові дослідження. За цей час П.П. Ширшов провів велику роботу з дослідження рослинного планктону полярних морів та океанографічного режиму Північного Льодовитого океану. Ці дослідження згодом широко застосовувалися в арктичному судоводінні та при складанні перших льодових прогнозів.

Найбільше визнання як вчений-полярник і людина виняткової енергії та мужності П.П. Ширшов отримав під час папанінської експедиції. Протягом 1937–1938 рр. працювала перша науково-дослідна станція «Північний полюс». Керівником її був відомий радянський полярник Іван Дмитрович Папанін. Станція дрейфувала у полярних льодах, за 274 дні подолавши відстань більш ніж у дві тисячі кілометрів й зібравши винятково цінні матеріали про природу Арктики.

П. Ширшов за допомогою товаришів проводив океанографічні роботи, долаючи неймовірні труднощі. Під час цієї експедиції він сполучав працю гідробіолога з обов’язками лікаря, попередньо здобувши спеціальну терапевтичну та хірургічну практику в одній з ленінградських клінік.

Робота станції «Північний полюс» стала важливою віхою полярних досліджень. П.П. Ширшов уперше вивчив структуру товщі океанічних вод у районі полюсу, відкрив наявність відносно теплого прошарку води, що надходить з Атлантичного океану; встановив залежність дрейфу криги від постійних течій та вітрів, визначив швидкість і напрямок течій, виміряв глибину Північного Льодовитого океану на полюсі та на шляху дрейфу. 6 червня 1937 р. він уперше виміряв глибину океану — 4290 метрів. Одним з найважливіших відкриттів П.П. Ширшова стало те, що льодовий покрив Північного Льодовитого океану не перешкоджає розповсюдженню під ним світла, отже, й розвитку життя.

За роботу на дрейфуючій станції «Північний полюс» П.П. Ширшов (та інші папанінці) Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 березня 1938 р. отримав найвище державне звання — Герой Радянського Союзу. Першим із уродженців Дніпропетровщини. За наукові дослідження, проведені під час дрейфу станції йому присудили ступінь доктора географічних наук.

Ще під час перебування на крижині Петра Петровича заочно обрали депутатом Верховної Ради СРСР від Кіровського району Дніпропетровська. Згодом він став депутатом Верховної Ради СРСР і другого скликання. Не раз він бував у рідному місті, як депутат Верховної Ради неодноразово зустрічався з виборцями.

У 1939–1942 рр. Ширшов працював заступником начальника Головного північного морського шляху («Главсевморпуть»). На цій посаді керував евакуацією Мурманського судоремонтного заводу, виводив криголами «Ленін» і «Сталін» з Кольської затоки, рятував судна на острові Діксон від німецьких підводних човнів. На 1942–1948 рр. його призначили народним комісаром, а згодом міністром морського флоту СРСР. З 1948 р. П.П. Ширшов працював в апараті Ради Міністрів СРСР. За все життя він був нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Червоної Зірки та медаллю «Золота Зірка».

У 1939 р. вченого обрали дійсним членом Академії наук СРСР. 1941 р. за його ініціативи була утворена спеціальна лабораторія океанології АН СРСР, перетворена 1945 року на самостійний інститут в системі Академії наук, незмінним директором якого він залишався до кінця життя. У 1946–1950 рр. П.П. Ширшов був головою Тихоокеанського наукового комітету.

Займаючи різні державні посади, П.П. Ширшов продовжував океанографічні дослідження. За його ініціативою теплохід «Витязь» був переобладнаний в експедиційне судно спеціального призначення. Судно стало «плавучим інститутом» для комплексного дослідження морів і океанів, зокрема, Тихого та Індійського.

Помер П.П. Ширшов 1953 року від тяжкої хвороби. Його діяльність стала визначною віхою в історії полярних та океанологічних досліджень, він прислужився до створення школи океанології та транспортного флоту. Ім’ям П.П. Ширшова названі, крім вулиці в Дніпропетровську, бухта на Землі Франца-Йосифа, підводний хребет у Беринговому морі, теплохід, і головне його дітище — Інститут океанології Академії Наук.