Вучетич Євген Викторович

Євген Вучетич – найвидатніший скульптор-монументаліст радянської доби, майстер історичного та символічного жанру. Його твори репрезентують радянську епоху, її мислення, символи, систему цінностей. Головною темою творчості скульптора стала перемога у війні.

Євген Вучетич народився 28 грудня 1908 р. у Катеринославі в будинку на розі вулиць Козачої (Комсомольської) та Казанської (К. Лібкнехта), до нашого часу не зберігся. На його місці зараз встановлено меморіальну дошку, з зображеням портрета майстра та його найвідомішої скульптури – воїн із дівчинкою в берлінському Трептов-парку.

Художні здібності Є.В. Вучетича виявилися з дитинства. У 1926 р. він вступив до Ростовської художньої школи, яку закінчив у 1931 р. Вищу освіту отримав у 1931–1933 рр. в Академії мистецтв СРСР у Ленінграді.

Вже у перших роботах, виконаних у 1930-х рр., Є. Вучетич виявив талант скульптора-портретиста. Найбільш значущі – «Портрет Піддубного» (1933), бронзова композиція «Партизанка» (1937), портрет Героя Радянського Союзу В.С. Гризодубової (1940).

З перших же днів Великої Вітчизняної війни скульптор пішов на фронт добровольцем, рядовим солдатом-кулеметником і дослужився до підполковника. Під час війни, у 1943 р. вступив до лав комуністичної партії.

З 1943 й до 1960 р. Є. Вучетич працював військовим художником Московської Студії імені Б. Грекова. Тут він повністю сформувався як скульптор, став загальновизнаним майстром військово-монументального жанру.

Одним із перших значимих скульптурних творів Є. Вучетича став пам’ятник генералу М. Ватутіну, встановлений на його могилі 1948 р. у Києві в Маріїнському парку поблизу будівлі Верховної Ради.

У 1946 р. Вучетич розпочав роботу над одним із двох своїх головних монументальних творів – меморіалом у Берліні. В східній зоні окупації, в мальовничому Трептов-парку постав величний ансамбль-меморіал солдатам Червоної Армії, котрі полягли в боях за Берлін. Цю роботу Вучетич виконував з 1946 по 1949 рр. спільно з архітектором Я.Б. Бєлопольським. Для Євгена Вучетича «Воїн-визволитель» став головною візитною карткою митця та його творчості. Другою візитною карткою стала пізніше «Батьківщина-мати» у Волгограді.

У 1955 р., Вучетич створив монумент на каналі Волго-Дон під назвою «З’єднання фронтів», присвячений важливому моменту війни. У 1957 р. скульптор створив алегоричну статую «Перекуймо мечі на орала», яка була встановлена двічі – в Третьяковській галереї в Москві та поблизу будівлі ООН в Нью-Йорку. Статуя символізує відхід від принципу війни як інструменту вирішення світових конфліктів.

У 1963–1967 рр. Вучетич був натхненником та головним керівником проекту створення меморіального ансамблю героям Сталінградської битви 1942–1943 рр. на Мамаєвому кургані у Волгограді. Співавтором Вучетича знову був архітектор Я.Б. Бєлопольський. За цю роботу автори в 1970 р. удостоєні Ленінської премії. Скульптура Батьківщини-матері, найбільша в стіті, встановлена на вершині Мамаєвого кургану, зображує жінку з величезним мечем у руках, звернену з закликом захистити землю від загарбників. Статуя є авторським перевтіленням давньогрецького образу Ніки – богині перемоги.

Перед смертю, у 1972 р. Є.В. Вучетич розпочав роботу над іншим меморіальним комплексом – музеєм історії Великої Вітчизняної війни на дніпрових схилах у Києві. Він встиг створити попередній концептуальний проект комплексу, наступну роботу проводив колектив скульпторів та архітекторів під керівництвом Євгена Бородая.

Меморіал «Батьківщина-мати» у Києві відкрили в 1981 р. Цей комплекс значною мірою відобразив кризу стилю соціалістичного реалізму та радянського мистецтва в цілому. Первісний образ, накреслений Вучетичем, був трансформований, позбавлений реалізму та драматизму, перетворений на пропагандистський засіб. Жінка, котра ніби виростає із землі, в одній руці тримає меч, в іншій – щит із зображенням герба СРСР. На відміну від статуї на Мамаєвому кургані, 90-метрова київська статуя статична, позбавлена внутрішньої динаміки, програє статуї на Мамаєвому кургані. До того ж вона порушила традиційне середовище, виявивившись вищою за традиційну домінанту – Лаврську дзвіницю.

Скульптор Євген Вучетич за свою творчість був сповна винагороджений державою та суспільством. П’ять років поспіль – з 1946 по 1950 рр.– щороку отримував Сталінські премії. У 1959 р. отримав звання народного художника СРСР. Ще у 1953 р. обраний академіком Академії мистецтв СРСР, а в 1970 р. став її віце-президентом. У 1967 р. він отримав звання Героя Соціалістичної Праці.

Помер Євген Вучетич 12 квітня 1974 р. у Москві від розриву серця. Поховали його на Новодівичому кладовищі, серед інших російських та радянських знаменитостей.

Євгенові Вучетичу вдалося з великою емоційною силою відтворити найважливіші події та постаті війни. Створені ним образи стали героїчними символами, що міцно увійшли в культурний простір. Саме Вучетич став тим майстром, який скульптурними засобами адекватно передав та закріпив у масовій свідомості мільйонів громадян символи Перемоги у Великій Вітчизняній війні.