Карплюк Микола Андрійович

Микола Андрійович Карплюк народився 11 серпня 1923 року у с. Пищеві на Житомирщині. В сімнадцять років, після закінчення середньої школи, добровольцем пішов на фронт. Воював у складі 181-ї дивізії 1-го Українського фронту, брав участь у звільненні Волині, польських міст Любліна, Сандомира, Ченстохова. Бронебійник, винищувач ворожих танків, він завжди був на передовій у самому пеклі. Нагороджений бойовими медалями.

Після закінчення війни працював у районних газетах на Івано-Франківщині та Рівненщині, директором і художнім керівником Ковельського Будинку культури, вчителем.

Згодом переїхав до Дніпропетровська, закінчив університет. Працював редактором Дніпропетровського обласного книговидавництва, головним редактором Дніпропетровської студії телебачення. 1960 р. закінчив Вищі літературні курси при Літінституті ім. О.М. Горького у Москві.

1957 року в журналі «Жовтень» була надрукована його перша повість «Осінні ночі» про боротьбу партизанів Волині проти гітлеровських окупантів. Майже одразу ж повість була передрукована однією з українських газет Буенос Айреса в Аргентині і цього ж, 1957 року вийшла у Дніпропетровську окремим виданням. Того ж року вийшов окремою книжкою нарис «В Терновій балці» (1957, Дніпропетровськ). Наступного року Миколу Карплюка прийнято до Спілки письменників.

Далі була повість «Ганка» (1974, Дніпропетровськ), головною героїнею якої стала дружина автора, романи «День мій – вік» (1979, Київ), «Гіркий мед» (1986, Дніпропетровськ). Та, певно, найбільше болю душі вклав письменник у роман «Сніги» (1990, Дніпропетровськ). Написано його було 1967 року і тільки через 23 (!) роки книга побачила світ. Чесний, правдивий твір про сільських трудівників не втратив актуальності й нині.