Єфремов Петро Олександрович

Український критик, літературознавець, педагог, згодом — професор Дніпропетровського ІНО (Інститут народної освіти). Активіст Катеринославської «Просвіти».

25 лютого 1914 р. (за ст. стилем) був учасником ювілейного Шевченківського вечора в Англійському клубі, проведеного з ініціативи місцевої «Просвіти». Залишив докладний репортаж про відзначення цього ювілею «Сила стихії» в трьох номерах київської «Ради» (1914).

По закінченні Київського університету одержав у грудні 1915 р. посаду учителя в приватній гімназії Івана Вертоградова в Катеринославі, але антипедагогічність цієї школи примусила зректися посади, і першу половину 1916 р. він прожив в місті Рокитне на Київщині у сестри (батьки на той час померли), працюючи над дипломною роботою про драматурга О. Островського.

3 серпня 1916 р. Єфремов одержав посаду учителя в приватній гімназії Добровольського в Катеринославі. Слабе здоров'я (слабкі груди і хвороба горла) примусило його перейти працювати в канцелярію податного інспектора 3-го району м. Катеринослава. Лютнева революція 1917 р. особливо вразила його тим, що розірвала пута політичної й національної неволі, яка так себе дала знати за час війни. Сподівався, що й самій війні буде кінець.

На загальних зборах Українського учительського товариства в Катеринославі (УУТК) 29 березня 1917 р. разом з Я. Якушею обраний на учительський з'їзд у Києві і від УУТК — на загальноукраїнський конгрес. На загальних зборах товариства «Просвіта» 23 квітня 1917 р. обраний кандидатом у члени ради товариства. Читав лекції з українського письменства на короткотермінових курсах українознавства для охочих (травень 1917).

Друкувався в українських виданнях — журналах «Січ» (ряд статей), «Книгарь», «Споживач», альманасі «Вир революції», газетах «Український пролєтар», Звезда», журналі «Зоря», «Плуг», «Життя і революція», «Записках історично-філологічного відділу», «Наукових записках Дніпропетровського Наукового Товариства» — органі Дніпропетровського ІНО, «Віснику товариства «Просвіта» у Катеринославі» (дві статті), «Народному житті», «Республіканці» тощо. Працював над темами з нового і сучасного українського письменництва. Брав участь в літературному житті і редакторській роботі, наприклад, у журналах «Споживач» у 1920 і «Зоря» у 1926— 1927 рр. У статті «Час наступав» (1917) привітав незалежність України, але й передбачив складність у розбудові її державності: «Велике, навіки славне діло утворення вільної України вимагає великого завзяття, щоб перемогти ворожість та недовіру до нас численних і впливових людей «вчорашнього дня»! Велика ж і честь тим, що не одцураються його, велика і дяка од рідного краю!»

Від серпня 1917 р. працював у першій українській гімназії (викладав українську мову і літературу) та в жіночій єврейській гімназії Іоффе (російську літературу); далі (з 1918) викладав історію української мови й літератури в учительському інституті, а разом з тим, лишаючись викладачем в українській гімназії, з 1920 р., вже за радянських часів, викладав ті ж предмети в соціально-економічному технікумі (утворено з старших класів української гімназії), в залізничному технікумі, в українській педагогічній семінарії (потім педагогічних курсах), на ЗЗ-х військових піхотних курсах. У 1921 р. почав читати лекції з історії української літератури та історії діалектології української мови в Катеринославському інституті народної освіти, з 1924 р. працював в окружній партшколі (спочатку денній, а далі вечоровій). «Наукова робота велась мною за дорученням місцевої науково-дослідної кафедри українознавства, науковим співробітником рахуюся з 1921 р. Був ученим секретарем місцевого Наукового Товариства до 1929 р.». (3 протоколу допиту Єфремова). Як наставник творчої молоді, підтримував молодих українських письменників В. Підмогильного, В. Поліщука, В. Чапленка. У 1920 р. Єфремов був головою правління кооперативного товариства «Українське видавництво в Січеславі».

Арештований 9 вересня 1929 р. в результаті сфабрикованого процесу над так званою «Спілкою Визволення України». Вважався «організатором націоналізму» на Дніпропетровщині.

Згідно зі ст. 54-11 та 54-2 КК УРСР засуджений до 5 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 2 роки. Реабілітований у 1989 р. В архіві СБУ зберігається 237 томів слідчих справ, які були заведені на членів СВУ та СУМ, у чотирьох з них — справа № 215471, присвячена Єфремову.