Гуськов Володимир Олександрович

Народився В. О. Гуськов 18 (31 — за н. ст.) липня 1869 р. у м. Севастополі у родині заможного нотаріуса, почесного громадянина (тоді це була соціальна категорія населення). Після закінчення місцевого реального училища вступив до Московського Вищого технічного училища, але після 4-го курсу перевівся, здавши відповідні екзамени, на 2-й курс Петербурзького гірничого інституту, який закінчив у 1895 р. У цей час він вже одружився з дочкою столичного купця Прокопія Виноградова Марією. У цьому шлюбі народилося двоє дітей — дочка та син. Після нетривалої обов’язкової військової служби молодий гірничий інженер Володимир Гуськов отримав призначення на роботу в Донбас, де працював на рудниках. У 1902 р. не без рекомендації професора О. М. Терпигорєва, який керував студентською практикою на рудниках, В. О. Гуськов став асистентом на кафедрі гірничого мистецтва Катеринославського Вищого гірничого училища.

Від самого початку своєї тривалої роботи в КВГУ (КГІ, ДГІ) Володимир Олександрович захопився проблемою механічного збагачення руд і кам’яного вугілля, облаштував кабінет механічного збагачення вугілля, згодом (у 1909 р.) захистив дисертацію на ступінь ад’юнкта і став екстраординарним професором кафедри гірничого мистецтва і механічного збагачення. Зміна назви кафедри свідчить про перетворення цього напрямку в навчальному процесі та в науці на один із провідних.

Як і більшість професорів того часу В. О. Гуськов вільно володів французькою, англійською та німецькою мовами, що давало можливість друкувати наукові праці в іноземних часописах, користуватися іноземною літературою, листуватися з вченими різних країн, брати участь у міжнародних конференціях. В. О. Гуськов, крім інших, читав студентам навчальний курс технічного перекладу з французької. У 1903 р. він був відряджений на 3 місяці до Німеччини, Бельгії та Франції „для вивчення сучасної постановки гірничої справи на копальнях та рудниках і для ознайомлення з устаткуванням шахт електричними установками”. Через чотири роки він був у цих же країнах вже вдруге протягом 2-х літніх місяців з метою „ознайомлення з постановкою справи механічного збагачення в зарубіжних гірничих школах”. Ефективність таких відряджень тоді визначалася досить просто — звіт про зарубіжне відрядження та відгук одного із вчених про його результати друкувалися в „Известиях Екатеринославского Высшего Горного Училища”, а в навчальний процес одразу ж впроваджувалися нові спецкурси та методи дослідження. Це дозволяло навчальному закладу готувати інженерів на сучасному рівні, з урахуванням новітніх технічних досягнень. На знаменитій Брюссельській виставці у 1910 р. В. О. Гуськов брав участь у складі досить значної групи вчених КВГУ.

У 1917 р., за Тимчасового уряду, В. О. Гуськов був обраний Губернським уповноваженим з розподілу палива і, що досить цікаво, виконував ці обов’язки за всіх численних урядів аж до закриття установи у 1920 р. Але вже наступного року він був призначений завідувачем відділом Наркомзовнішторгу Катеринославської Ради Народних Комісарів. Цей відділ вивчав родовища корисних копалин губернії. Гірнича Рада України призначила В. О. Гуськова Головою комісії з обстеження механічного устаткування рудників Кривого Рогу. Коли після кількох років вимушеної бездіяльності у 1920 р. Катеринославський гірничий інститут відновив свою роботу з підготовки спеціалістів гірничого і заводського профілю, він був призначений деканом гірничо-геологічного факультету.

У 20-х роках В. О. Гуськов активно займався питанням збагачення графітів і свинцево-цинкових руд. Наслідком чого стала промислова розробка свинцево-цинкових руд у Донбасі. У 1926 р. відбувся і перший випуск інженерів за спеціальністю „технолог-збагачувач”. Наступного року при ДГІ завдяки В. О. Гуськову виникла лабораторія збагачення корисних копалин, котра незабаром перетворилася на Науково-дослідну станцію Всеукраїнського філіалу Інституту „Механобрчормет””, головним завданням якої було вивчення збагачуваності кам’яного вугілля і руд чорних металів. З часом змінювалося підпорядкування цієї станції, а В. О. Гуськов залишався її чільником.

У 1929 р. в ДГІ виникла окрема кафедра збагачення корисних копалин, якою до 1946 р. завідував професор В. О. Гуськов. Він же входив до складу Науково-технічної Ради кам’яновугільної промисловості СРСР. Всім цим посадовим призначенням не зміг перешкодити навіть той факт, що його син Микола був мобілізований білогвардійцями А. Денікіна до армії, опинився в еміграції, закінчив геологічне відділення Сорбонни і працював за спеціальністю в Марокко. Правда, професорові доводилося писати пояснення з цього приводу і запевняти, що він припинив із сином усіляке листування. Та відрядження за кордон, незважаючи на рекомендацію Головнауки УРСР, оргвідділ НКВС не дозволяв.

У 1934 р. Дніпропетровський гірничий інститут відзначив 65-річний ювілей професора В. О. Гуськова, який, як говориться у „Довідці” ювілейної комісії, „будучи за стажем і віком найстаршим вченим в галузі збагачення корисних копалин, по праву може вважатися основоположником цієї спеціальності в нашому Союзі”. У 1935 р. в СРСР відбулася переатестація науково-педагогічних кадрів. В. О. Гуськов її успішно пройшов, отримавши затвердження у вченому ступені доктора технічних наук та вченому званні професора. Незабаром Вчена рада ДГІ порушила клопотання про присвоєння В. О. Гуськову звання „Заслуженого діяча науки і техніки” за видатні заслуги „в створенні кадрів наукових працівників-збагачувальників, яких не було до революції”, за активну участь у громадському житті, за те, що був „відмінником як кращий професор”. Але цього звання він не отримав, бо ректор П. І. Герасимов, який разом з секретарем парткому та головою профспілки підписав клопотання Вченої ради, був репресований. Оскільки він як викладач працював на кафедрі В. О. Гуськова, завідувач мусив нести відповідальність за „сприяння ворогу народу”, якого він „пригрів” на кафедрі. Правда, донос „доброзичливця” не мав відчутних наслідків для Гуськова, авторитет і заслуги якого були безперечними.

У роки німецької окупації Дніпропетровська (1941–1943) 72-річний професор не мав змоги евакуюватися і разом із багатьма іншими професорами і доцентами, які за різних обставин залишилися в окупації, працював у створеному на базі 4-х технічних вузів Політехнічному інституті, забезпечуючи сім’ю засобами для існування. Зауважимо, що ніхто із тих, хто працював у Політехнічному інституті, після вигнання окупантів не був репресований, хоча їм доводилося писати пояснювальні записки та обов’язково цей факт зазначати в „Анкетах” і „Характеристиках”.

В. О. Гуськов до 1946 р. продовжував працювати завідувачем кафедри, а потім ще три роки до свого переходу на пенсію — професором кафедри.

Помер В. О. Гуськов у 1951 р. А створена ним кафедра продовжує підготовку спеціалістів-збагачувальників, розвиваючи наукові дослідження та вдосконалюючи технології збагачення корисних копалин.