Грдина Ярослав Іванович

1970 року у московському видавництві «Наука» вийшла книга вчених Т.Ф. Путяти і Б.Н. Фрадіна «Ярослав Иванович Грдина, 1871–1931», а між ректоратом Дніпропетровського гірничого інституту та Інститутом кібернетики АН УРСР розгорнулося листування з приводу відзначення 100-літнього ювілею Я.І. Грдини спільно з вченими Чехословаччини. Чехи хотіли віддати данину пам’яті своєму знаменитому співвітчизнику, який прославив науку нашої країни. А інститут кібернетики АН УРСР не міг організувати спільного ювілейного наукового зібрання на початку 1971 р., бо план заходів на 1971 р. вже складений, отже змінити його не можна. А чеських вчених до Дніпропетровська як закритого для іноземців міста запросити не можна було…

У фондах народного музею НГУ ім. О.М. Поля, крім згаданого листування, знаходимо і такий документ:
«Довідка Дана Дніпропетровським Гірничим Інститутом для подання до Окрвідділу праці тов. Грдіні Я.І. в тому, що він є професором цього інституту з 1901 р. по сей час по катедрі прикладної механіки. Разом з тим він був за інспектора в колишній Катеринославській Вищій Гірничій школі (тепер інститут) з 1910 по 1912 рр., за декана з 1912 по 1917 рр., та за ректора з 1920 до 21 року. По сполученню був професором колишнього Катеринославського Політехнічного Інституту з 1917 по 1921 рр. та є професором ДІНО з 1919 р. та Дніпропетровського Індустріального Робітничого Вечірнього технікуму. XI.1928 р. ректор /Шуб/.

В університеті (ІНО) за сумісництвом він працював з 1919 по 1931 рр. і очолював там кафедру теоретичної механіки. Після відокремлення з ДГІ у 1930 р. Металургійного інституту за сумісництвом працював ще й на кафедрі основ машинобудування нового навчального закладу.

Вже названі у довідці посади Я.І. Грдини змушують зацікавитися цією людиною. Додамо до цього ще короткий витяг зі спогадів студента Катеринославського гірничого інституту, а потім професора ДДУ О.Л. Бельгарда, написаних у 1980 р.:
«Ярослав Иванович Грдина излагал близкий к предыдущему курс «Детали машин». Нередко этот ученый, отталкиваясь от идей Леонардо-да-Винчи, стремился показать определенное совершенство движения человека и животных и тем самым почти полвека тому назад предвосхитил некоторые идеи и принципы очень популярной ныне науки — бионики.
В недавно вышедшей монографии «История биологии XIX века» среди исследователей, пытавшихся сравнить скелет позвоночника с системой рычажных механизмов, упоминается и Грдина. За широту эрудиции Ярослава Ивановича студенты любовно называли Ярославом Мудрым».

Ярослав Іванович (Янович) Грдина народився 2 лютого 1871 р. в чеському місті Пльзені у родині робітника пивоварні, котрий мав добрі музичні здібності, що й привело його згодом до м. Вільно. Там він, прийнявши російське підданство і православну віру, став капельмейстером військового державного оркестру. А Ярослав по закінченні Вільненської гімназії у 1889 р. вступив до Петербурзького технологічного інституту на механічне відділення. Отримавши диплом інженера-технолога, Я.І. Грдина за направлення Міністерства шляхів сполучення приїхав на роботу до м. Ковно (1895 р.).

Кінець XIX — початок XX ст. — це період стрімкого піднесення досягнень у всіх галузях науки і техніки, технології виробництва. Здібний молодий інженер-технолог прагнув бути обізнаним з новітніми відкриттями і відчував потяг до знань. Це й було мотивом його першого зарубіжного відрядження (документи не вказують, до якої країни). Після повернення, з 1897 р. Я.І. Грдина став викладачем Іваново-Вознесенського механіко-технічного училища.

У 1899 р. в Катеринославі виникло Вище Гірниче Училище, кадри викладачів якого формувалися головним чином з випускників санкт-петербурзьких і московських вищих закладів. Ярослав Іванович висловив своє бажання стати викладачем КВГУ. Міністерство народної освіти відрядило його до Німеччини для підготовки до професорського звання.

Після річного зарубіжного стажування Я.І. Грдина, інженер-технолог, статський радник, 25 серпня 1900 р. був зарахований викладачем КВГУ. Весною 1901 р. в Петербурзькому гірничому інституті він захистив магістерську дисертацію на тему: «Стійкість руху машини, керованої відцентровим регулятором» (під такою ж назвою у 1900 р. в журналі «Вестник Общества Технологов» була опублікована його стаття). Захист дисертації та публічна лекція в ПГІ стали підставою для надання йому 13 травня 1901 р. посади екстраординарного професора кафедри прикладної механіки КВГУ, а з 15 червня 1902 р. — ординарного професора.

Його адміністративні посади вже названі вище, їх він ніколи не прагнув обіймати, все визначили обставини. Так, у Звіті КВГУ за 1906 р. знаходимо повідомлення, що професори Грдина і Лаврський відмовилися балотуватися на Раді Училища в члени Господарського Комітету, який керував фінансовою діяльністю навчального закладу. А коли до нього в ректорський кабінет «вселився» політкомісар, студент-більшовик М.П. Норкін для нагляду за роботою «старорежимного» ректора, він не злякався виявити своє ставлення до цього і тому незабаром був замінений більш лояльним до нової влади М.Й. Лебедєвим. Та відтоді за Я.І. Грдиною закріпився ярлик «ярого монархіста», що давалося взнаки в оцінці його діяльності й через десятиліття.

Головним же сенсом життя професора Я.І. Грдини стала педагогічна і наукова робота. Свої наукові розробки він не тільки публікував, але й використовував у лекціях. Недарма ж «Енциклопедія Українознавства» (Наукове товариство ім. Т. Шевченка, Париж) ще у 50-і роки минулого століття в короткій статті про Я.І. Грдину зазначила:
«…Грдина утворив зовсім новий відділ теоретичної механіки — механіку живих організмів та здобув нову систему уґрунтуватися й викладу теоретичної механіки» (т. 2, с. 426).

У кількісному вимірі публікацій Я.І. Грдини не так вже й багато — близько трьох десятків. Але й значимість для науки дуже велика. Перша його стаття була опублікована у 1898 р. — «Рух регуляторів прямої дії та його стійкість». Протягом 1902–1905 рр. окремими книгами були опубліковані його навчальні курси з прикладної математики: «Парові котли» (1902), «Газові двигуни» (1903), «Деталі машин» (1905, 1914), «Новий виклад основних принципів теоретичної механіки» (1905). Нехай не дивують читача досить різні назви навчальних курсів. Адже професор Я.І. Грдина викладав такі дисципліни: деталі машин, термодинаміка, гідравліка, двигуни внутрішнього згорання, парові машини, парові турбіни, газогенератори, теоретична механіка.

У 1911 р. у науковому виданні «Известия Екатеринославского Высшего Горного Училища» з‘явилася його перша праця нового дослідницького напряму — «Динаміка живих організмів». Хоча спочатку на цю тему він зробив доповідь у «Товаристві Сприяння успіхам науки і техніки». Вчення про динаміку живих організмів розвинуте ним також у працях «До динаміки живих організмів», «Примітки до динаміки живих організмів», «Доповнення до динаміки живих організмів». У ті часи його праці про динаміку живих організмів приймалося як щось цікаве, але ніби далеке від практики життя. Значне їх виявилося через кілька десятиліть, коли виникла кібернетика як наука та її різновид — біокібернетика.

Я.І. Грдина був людиною дуже ерудованою, знав німецьку та французьку мови. Хоча лекції читав російською мовою, але літературу міг читати і українською (у всякому разі, та зазначено у написаній ним власноруч «анкеті» викладача).

2 червня 1931 р. на 61-му році життя Ярослав Іванович Грдина помер і був похований на Севастопольському цвинтарі, але могила до наших днів не збереглася.

Ганна Швидько