Корецький Володимир Михайлович

Дніпропетровська земля, як відомо, дала Україні чимало визначних особистостей і талановитих науковців. Одним із них є знаний фахівець у галузі міжнародного права і загальної історії держави та права, академік Академії наук України Володимир Корецький, з ім’ям якого пов’язана не одна сторінка історії розвитку теорії та практики української юриспруденції у XX столітті. Він був насправді благородною, інтелігентною людиною, зберігши кращі риси вітчизняної інтелігенції XIX ст. Як і багатьом передовим людям цього щедрого на таланти і гуманістичні погляди сторіччя, йому були властиві широта і глибина поглядів на оточуючий світ, прагнення зробити життя людей моральним і корисним для суспільства.

Народився В.М. Корецький 18 лютого 1890 р. у м. Катеринославі (нині Дніпропетровськ) в сім’ї службовця. Середню освіту він здобув у місцевій гімназії, яку закінчив у 1910 р. із золотою медаллю, і в цьому ж році вступив на юридичний факультет Моковського університету. В Москві, однак, вчитися йому довго не дове-лося, народився син Юрій, майбутній український поет і перекладач зарубіжної літератури українською мовою. Матеріальне становище, що ускладнилося, змусило Володимира Михайловича у 1911 р. разом із сім’єю переїхати до Харкова, де меш-кали його батьки і брати. Він став вчитися на юридичному факультеті Харківського університету, який славився науковими традиціями правової думки, закладеними когортою блискучих професорів права дореволюційного періоду. Саме там зав’язалася міцна дружба між В. Корецьким і його науковим наставником, відомим на той час фахівцем у царині цивільного і торговельного права, професором, а з 1925 р. академіком АН УРСР, Володимиром Гордоном, який, окрім В. Корецького, виховав цілу плеяду знаних українських юристів-науковців — М. Гордона, Ф. Д’якова, М. Гродзинського, С. Ландкофа та інших.

Після закінчення у 1916 р. у 26-річному віці юридичного факультету, В. Корецького було залишено при кафедрі цивільного права і судочинства для продовження наукової роботи та підготовки до здобуття професорського звання. У 1919 р. він, склавши магістерський екзамен з історії та догми римського права, розпочав свою викладацьку діяльність у Харківському народному університеті, а ще за рік став професором права, розробляючи, зокрема, проблеми цивільної і цивільно-процесуальної юриспруденції.

Надалі В.М. Корецький активно включився у процес відтворення юридичної науки в Україні. У 1920 р. в Харківському інституті народного господарства був створений правовий факультет. У його організації безпосередню участь взяв В.М. Корецький, який став проректором інституту, а потім заступником декана правового факультету. З того часу вчений упродовж майже двох десятиліть працює на юридичному факультеті Харківського інституту народного господарства (ХІНО), перетвореного згодом на Харківський інститут радянського будівництва і права, а ще пізніше – на Харківський юридичний інститут (нині — Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого). Науково-викладацьку діяльність В.М. Корецький поєднував із роботою завідувача правового підвідділу Наркомінсправ УРСР (1921–1922), завідувача юридичного відділу Українського банку (1924–1930), завідувача юридичного відділу Укоопспілки (1922–1924), старшого юрисконсульта Держарбітражу при РНК УРСР (1930–1935).

У 1939 р. В.М. Корецький захистив докторську дисертацію за темою «Найважливіші проблеми міжнародного приватного права в англо-американській судовій практиці по справах, що торкаються інтересів СРСР» і в цьому ж році ВАК Всесоюзного комітету у справах Вищої школи РНК СРСР затвердив його у вченому званні професора.

У важку добу Великої Вітчизняної війни В. Корецький спочатку викладав право у Ташкентському юридичному інституті, а у 1944–1949 рр., повернувшись до Харкова, завідував кафедрою історії права, а потім – кафедрою міжнародного права у рідному йому юридичному інституті. На червневій (1948 р.) сесії Академії наук УРСР його було обрано академіком зі спеціальності міжнародне право. Безперечно, численні збройні конфлікти напередодні Другої світової війни, порушення міждержавних угод, ліквідація Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин, а особливо лихоліття Великої Вітчизняної серйозно вплинули на сферу наукових інтересів В. Корецького, який головну свою увагу почав зосереджувати на важливих, актуальних і маловивчених проблемах міжнародного права та історії права.

Свої наукові дослідження у повоєнну добу В. Корецький в основному проводив, працюючи у створеній 6 травня 1949 р. у складі Відділу суспільних наук АН УРСР самостійній науково-дослідній установі — Секторі держави і права. Зокрема, в галузі міжнародного права в секторі розроблялися важливі теоретичні і практичні питання, які мали значення насамперед для міжнародно-правової діяльності радянської України, а також вивчалися окремі актуальні проблеми державно-правового будівництва сусідніх з УРСР зарубіжних країн, що входили до сфери впливу Радянського Союзу.

Дещо пізніше, з метою розширення досліджень з юридичних наук та удосконалення структури Сектора держави і права у його складі було створено п’ять наукових відділів, один з яких — проблем міжнародно-правової діяльності УРСР та порівняльного державознавства – очолив безпосередньо академік В. Корецький. З-під його пера у цей час вийшла низка наукових праць, серед яких варті уваги монографічні дослідження «Проблеми приватного міжнародного права в договорах, укладених радянськими республіками з іноземними державами», «Принцип відкритих дверей», «Міжнародне радіоправо», «Нариси англо-американської доктрини і практики міжнародного приватного права», «Створення воєнних баз США на чужих територіях», «Загальні принципи права в міжнародному праві», «Декларації прав і обов’язків держав», наукова біографія Монтеск’є та інші. За наукової підтримки і сприяння Корецького були опубліковані монографії Н.М. Ульянової «Міжнародні демократичні організації» (1956 р.), праць М.К. Михайлівського про несамоврядні території (1956 р.) і про значення європейської безпеки для загального миру (1957 р.), а також опубліковано збірник документів «Українська РСР в міжнародних відносинах» (1959 р.), у якому вміщено міжнародні договори, конвенції, угоди, укладені з участю України, або до яких вона приєдналася. До речі, у 1960–1970-х роках побачили світ ще два таких збірники.

Водночас під керівництвом В. Корецького була розпочата науково-дослідна робота Секторуа держави і права АН УРСР стосовно різноманітних проблем історії держави і права України. Серед них — встановлення радянської влади в Західній Україні в 1939 р. та возз’єднання її з Українською РСР, розвиток судової влади та судових органів в УРСР у період громадянської війни й іноземної воєнної інтервенції, історія Конституції УРСР тощо. Результати проведених досліджень у галузі історії держави і права УРСР були опубліковані в наукових записках «Питання історії держави і права Української РСР, перші два випуски яких побачили світ у 1952 та 1953 роках. Свою лепту в цю роботу вніс і В. Корецький, який у 1957 р. опублікував «Нариси з історії держави і права Української РСР», а у 1961 р. «Історію держави і права Української РСР (1917–1960). Під його безпосереднім керівництвом було організовано і проведено перші наукові конференції, присвячені методологічним проблемам радянської правової науки (1964 р.) та формам і методам конкретних соціологічних досліджень у правовій науці (1965 р.). Загалом, під керівництвом академіка В. Корецького Сектор держави і права до кінця 1960-х рр. підготував і видав 142 наукові праці, обсягом понад 1000 друкованих аркушів, в тому числі 42 монографії.

Упродовж усього свого наукового життя академік В. Корецький значну увагу приділяв вивченню і публікації пам’яток феодального права. Серед них такі, як «Суд і судовий процес у Франкській державі» (1944), «Імунітет у Франкській державі» (1944), «Суд фемів» (1944), «Військовий устрій Франкської держави» (1947), «Англо-Саксонські правди» (1947), «Лекції з історії держави і права» (1947), «До історії Священної Римської імперії. 1200–1806» (1970) (опублікована у 1970 р. чеською і французькою мовами). За його редакцією видана «Хрестоматія пам’яток феодальної держави і права країн Європи» (1961 р.). Він є укладачем ряду її розділів, автором вступних нарисів до них і перекладачем з латинської мови «Золотої булли». За редакцією В.М. Корецького видані також «Дигести Юстиніана» у перекладі та з примітками І.С. Перетерського.

Незадовго до своєї смерті В. Корецький, який на той час вже був удостоєний високого звання Героя Соціалістичної Праці, виступив відповідальним редактором першої публікації російською мовою повного тексту «Саксонського зерцала» – видатної пам’ятки історії права, суспільно-політичної та юридичної думки Німеччини ХІІІ ст. — часу розквіту класичної феодальної культури у цій країні. Це видання побачило світ вже після смерті вченого. Широко відомими серед вітчизняних та зарубіжних вчених є його дослідження Проекту чеського короля Іржи Подєбрада про організацію миру і безпеки 1464 р., що посідає гідне місце в історії ідей про співробітництво народів.

Діапазон наукових інтересів В.М. Корецького дійсно універсальний. Його праці присвячені найактуальнішим проблемам цивільного права, міжнародного господарського права, міжнародного приватного права, міжнародного публічного права. Велику увагу він виявляв до всесвітньої історії держави і права, що також була предметом його спеціальних досліджень. Він глибоко усвідомлював всебічне значення для науки історичного методу, і, віддаючи серед юридичних наук перевагу історії права, вважав себе, перш за все, фахівцем у цій галузі. У центрі його наукових пошуків були й проблеми співвідношення суверенітету СРСР і суверенітету союзних республік, особливо України в плані її міжнародної правосуб’єктності. У своїх дослідженнях В.М. Корецький широко застосовував також і порівняльний метод, який великою мірою сприяє виявленню закономірностей розвитку права в різні історичні часи. Все своє життя він був палким прихильником порівняльного правознавства і доклав великих зусиль для його розвитку в Україні.

Ім’я В.М. Корецького широко відоме й науковій громадськості багатьох країн. Він був обраний почесним членом Індійського товариства міжнародного права (1960), членом-кореспондентом (1965), дійсним (1977), а потім почесним (1983) членом Інституту міжнародного права в Женеві, академіком Мексиканської академії міжнародного права (1968), членом-кореспондентом Аргентинської асоціації міжнародного права (1971).

Окремо відзначимо масштабну діяльність Володимира Михайловича як юриста-міжнародника. В.М. Корецький у складі делегацій МЗС СРСР та МЗС УРСР брав активну участь у міжнародних конференціях і діяльності низки органів ООН. Першим кроком на цьому шляху стала його робота у підготовчих сесіях заступників міністрів закордонних справ до Паризької мирної конференції і у самій Конференції безпосередньо, скликаній у 1946 р. для укладання мирних договорів держав антигітлерівської коаліції з колишніми союзниками фашистської Німеччини в Європі. Був членом делегації України на І, II і IV сесіях Генеральної Асамблеї ООН (відповідно в 1946, 1947 і 1949 рр.), радником представника СРСР в Раді Безпеки ООН (1946 р.). Він був першим вітчизняним вченим, який увійшов до складу Комітету ООН з прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації (Нью-Йорк, 1947 р.), перетвореного в Комісію міжнародного права. В.М. Корецький став також членом і першим заступником голови Комісії з прав людини ООН (1947–1949), до функцій якої у цей період належала розробка проекту Загальної декларації прав людини. Він входив до складу редакційного комітету цієї комісії, очолюваного Елеонорою Рузвельт – дочкою президента США Ф.Д. Рузвельта, який доклав величезних зусиль для розгрому фашизму під час Другої світової війни. Цей комітет підготував згаданий проект, який практично без змін 10 грудня 1948 р. був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН, і став видатною віхою в історії людства. В.М. Корецький був радником делегації України на міжнародній конференції з підготовки Конвенції про ліквідацію рабства і работоргівлі (Женева, 1956). Він брав також участь у роботі делегації України на Конференції ЮНЕСКО з питань мирного співіснування держав (Мюнхен, 1957), очолював делегацію України на сесіях Конференції ООН з морського права (Нью-Йорк, 1958 і Женева, 1960), в числі перших від групи вітчизняних вчених став членом Постійної палати Третейського суду в Гаазі (1957–1969), а також членом польсько-норвезької постійної узгоджувальної комісії (1959–1960).

Вінцем діяльності В.М. Корецького як визнаного вченого стало обрання його на XV сесії Генеральною Асамблеєю ООН і Радою Безпеки ООН членом Міжнародного суду ООН в Гаазі терміном на 9 років (1960–1970). Глибина й об’єктивність суджень з найскладніших питань міжнародного права, різноманітність і багатство знань, живий розум та інтелігентність зробили його особливо шанованим серед колег-суддів, які обрали нашого земляка віце-президентом Суду (1968–1970).

Володимир Михайлович Корецький належав до першого покоління радянських вчених-юристів, котрі отримавши освіту ще в дожовтневий період морально пов’язали себе зі своїм народом у часи найтяжчих випробувань, викликаних революціями та війнами XX століття. Він був справжнім дослідником, людиною великої ерудиції та високої культури. Все своє життя В.М. Корецький удосконалював свої знання, блискуче знав латину, а також володів багатьма європейськими мовами. На його працях навчалося не одне покоління вітчизняних учених.

Принциповість, працелюбність, глибока людяність і доброта академіка В.М. Корецького викликали велику повагу і любов до нього колег, друзів, учнів. Практично до кінця своїх днів він продовжував активно працювати, цікавитись різноманітними питаннями правничої науки радянської України і зарубіжних країн, стежив за змінами, які відбувалися в суспільно-політичному житті СРСР. 25 липня 1984 р. Володимира Михайловича не стало. До сторіччя від дня народження В.М. Корецького побачили світ його вибрані твори у 2-х томах, а 15 лютого 1990 р. Рада Міністрів УРСР своєю постановою присвоїла Інституту держави і права АН України ім’я В.М. Корецького.

Незважаючи на те, що майже все його активне життя минуло за радянських часів і несло на собі їх відбиток, внесок В. Корецького у розвиток української теорії та історії права важко переоцінити. Свідчення тому — плідна діяльність його учнів і послідовників, які в умовах незалежної України продовжують справу розвитку вітчизняної юридичної науки.