1919 року, будучи учнем Маріупольської вчительської гімназії, юнак потрапив разом зі своїми однокурсниками під примусову денікінську мобілізацію. Незабаром йому вдалося втекти з армії білих і він перейшов на бік Червоної Армії. Але пізніше, 1924 року, саме через ці обставини він був виключений з інституту, згодом відновився.
1927 року він закінчив Дніпропетровський інститут народної освіти (тепер ДНУ). Працював учителем, журналістом у газетах «Зірка», «Майбутня зміна» (Дніпропетровськ), «Кіно», «Селянська газета», «Літературна газета» (Київ), літконсультантом Кабінету молодого автора при редакції газети «Пролетарська правда».
Перші вірші поет опублікував у дніпропетровських газетах і журналі «Зоря». 1930 року вийшли його поетичні збірки «Вежі» та «Змагання», наступні «Тепловій» і «Багряний листопад» побачили світ на початку 40-х років. Михайло Дубовик належав до літературної організації «Плуг».
25 червня 1941 року Михайла Дубовика зарештували і висунули звинувачення в приналежності до контрреволюційної організації та в розповсюдженні ним документів фашистсько-терористичного характеру на адреси письменників України, наклепах на радянську літературу. Крім того його звинувачували що в 1917 році він був активним учасником «Просвіти», за завданням якої займався розповсюдженням контрреволюційної націоналістичної літератури. Незважаючи на те, що поет категорично відкинув усі звинувачення, його засудили до смертної кари. 7 липня 1941 року він був розстріляний.
За клопотанням правління Спілки письменників України справу Михайла Дубовика було переглянуто. 28 вересня 1955 року постановою судової колегії в кримінальних справах Верховного суду СРСР він був реабілітований посмертно.