Голуб Вікторія

Народилася 25 жовтня 1996 року у с.Райполе Межівського району.
Учениця 9 класу Райполівської ЗСШ.
Захоплення та уподобання: декламування, літературна творчість (проза), бісероплетіння, участь в олімпіадах з мови та літератури.
Пробує писати з 6 класу, приймала участь у районному конкурсі «Собори наших душ».

Гусеня

Надворі зима. Чудовий сонячний день. На небі ні хмаринки. Сніг йшов всю ніч, накрив землю,будинки,машини білим пухким простирадлом. Дерева стоять у важких білих шапках, і зрідка з верхівок зривається вниз сніговий пил. На снігу, як на білому аркуші, чітко виписані ієрогліфи пташиних слідів. Горобці біля поки-що пустуючого будинку б'ються через скоринки хліба, їм не легко відшукати їжу під білою ковдрою. Поміж дерев хлопці намагаються зліпити сніговита, але у них нічого не виходить. Справа в тому, що на вулиці мороз, і сніг у такі дні стає сипучим.

На гірці - веселе гуляння. Чути верески і крики, котяться вниз різнокольорові санчата з малечею. Старий дід Іван Петрович намагається розчистити доріжку від снігу. Кожен з цих людей займається своїми справами і радіє життю. І саме 5ьогодні молода сім'я Петренків переїжджає до нового будинку, біля якого ще досі бавляться горобці. Як вони чекали цієї миті. Миті, коли в них буде власний будинок у якому будуть виховувати свою трирічну донечку Віку. І ось сім'я вже на порозі. Відімкнувши двері, гордо і урочисто ввійшли вони у коридор. Коли розтопив піч, Володимир роздягнув донечку. Скинув з неї вологу шапку і шубку, поклав її у ліжечко біля грубки, щоб зігрілася. Дарина вже розкладала речі на місця. Віка так дивилася на цю кімнату, неначе вже там була. Володимир вже колов дрова на вулиці й носив їх у будинок на припічок щоб висохли вц снігу. І ось нарешті всі закінчили свою роботу, посідали на дивані й слухали як тріщали дрова в печі. Цей звук такий рідний, такий приємний. їм так подобалося сидіти в темному будинку в кріслах і дивитися як мигає теплими тонами під тріщання кімната. Родина була щаслива.

Незабаром настала весна. Як і завжди, Володимир був на роботі, Дарина поралася по господарству, а маленька Віка бігала на подвір'ї, але не вибігала з двору, бо батьки заборонили. Але раптом маленька почула ще не знайомі їй звуки. Як і всім дітям, їй хотілося глянути, що то таке. Хутко вибігши за ворота, вона побачила у сусідки баби Галі гусенят у загородці. Віка підбігла, щоб подивитися. Взявши одне крихітне гусеня у руки, вона притисла його міцно-міцно до себе і заплющила очі. Маленька відчула, як у цього гусеняти б'ється серце і зрозуміла, що воно живе, й не треба його кривдити. Обійнявши ще міцніше, вона понесла його додому. Знайшла якусь маленьку коробочку, посадила в неї те гусеня. Поставила йому води, кинула спори ришу, й пішла бавитися далі. Згодом мама Дарина почула дивний звук. Вийшла і стала шукати звідки лине той звук, і скоро наткнулася на коробку з тим гусеням. Не розуміючи, чому воно тут і звідки це гусеня взялося, жінка попрямувала до доньки. Дитина сиділа і гралася з ляльками. Коли Дарина підійшла до маленької, вона спитала в неї:

- Доню, сонечко, а звідки у нас те маленьке гусенятко в коробці?

Віка сиділа мовчки, понуро опустивши голову.

- Доню, його треба повернути. Де ти його взяла?

- Це баби Галі. А чого в неї багато а у нас жодного? Нам теж треба!

Дарина лише глянула на донечку й ледь не заплакала, бота ще така маленька а вже турбується про сім'ю.

Вона так була схожа на свою покійну бабусю. В неї був такий же характер. Віка, як і бабуся, ніколи не могла всидіти на місці. Бабуся померла коли Вікиному татові було всього 16. Віка зовсім не знала своєї бабусі але могла годинами стояти й дивитися на її портрет,який завжди стояв на тумбочці. Взявши Віку за одну руку, а гусеня в другу/ мама попрямувала до сусідки, щоб поросити вибачення. Між Дариною і бабою Галею виникла сварка:

- В тюрму її треба, за грати. Ось подивитися на неї. В колонію її,- грізно кричала баба, що славилася крутим норовом.

- В яку тюрму? Ви що таке кажете? їй же лише три рочки. Вона хотіла лише погратися.

А бабусі, що сиділи поряд з бабою Галею, теж щось кричали про тюрму, але Дарина вже їх не слухала. Вона віддала гусеня в руки бабі й попрямувала з Вікою додому. Мати доньку не сварила, але поговорила з нею як з дорослою людиною.

Цю історію вони пам'ятають і досі...