Пустовойтенко Валерій Павлович

Валерій Павлович Пустовойтенко народився 23 лютого 1947 року в селі Адамівка Березанського району Миколаївської області. По закінченні восьмирічної школи у 1961 році вступив до Одеського ремісничого училища № 9. Трудова біографія Валерія починалася на Одеському заводі ім. Жовтневої революції: він працював токарем цеху механізації і автоматизації.

Після служби в лавах Радянської Армії (1966-1968 рр.) Валерій повернувся на свій завод, а півроку потому керівник групи студентів-практикантів із Одеського політеха, примітивши здібного хлопця, запросив його до себе в інститут. Так із липня 1969 року Валерій став працювати старшим механіком науково-дослідної частини кафедри металорізальних верстатів і паралельно вчитись на вечірньому відділенні Одеського політехнічного інституту. Тут він і зустрів свою майбутню дружину Ольгу. У 1971 році молоде подружжя переїхало до Дніпропетровська.

У м. Дніпропетровську Валерій Пустовойтенко працював спочатку учбовим майстром виробничого навчання Дніпропетровського машинобудівного технікуму, а потім – учбовим майстром кафедри технології металів Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. В цьому ж інституті він здобув фах інженера-механіка, і по його закінченні у 1975 році продовжив свою трудову діяльність у тресті „Дніпробудмеханізація”, але від науки осторонь не залишився. Незабаром він успішно захистив кандидатську дисертацію. Зараз Валерій Павлович – доктор технічних наук.

У тресті „Дніпробудмеханізація” Валерій Пустовойтенко пройшов шлях від майстра до головного інженера. А у 1984 році його призначили керівником цієї організації. У 1970–1980-ті роки трест „Дніпробудмеханізація” був потужним підприємством, на якому працювало 6700 співробітників. Цей трест брав участь у спорудженні більшості виробничих гігантів Дніпропетровщини, серед яких Нікопольський завод феросплавів та Нікопольський південнотрубний завод.

У 1986 році Валерія Пустовойтенка обрали головою Бабушкінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська. У 1987 році він став заступником голови виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів та очолив Дніпропетровський міськвиконком. Протягом 1989–1993 років В. Пустовойтенко обіймає посаду міського голови м. Дніпропетровська. Він розгортає будівництво у місті нового житла, налагоджує виробництво, закупівлю і роботу міського транспорту та розпочинає спорудження дніпропетровського метрополітену. Крім того, мер Пустовойтенко забезпечує житлом кілька сот сімей колишніх військових.

У 1990 році Валерія Пустовойтенка обрали народним депутатом України. Він входить до складу Комісії з питань будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства. У квітні 1993 року за запрошенням тодішнього Прем'єр-міністра України Л. Кучми Валерій Пустовойтенко обіймає посаду Міністра Кабінету Міністрів України. З вересня 1993 року до липня 1994 року він — віце-президент Української державної будівельної корпорації та заступник голови правління банку кредитно-фінансової спілки „Експобанк”. У липні 1994 року В. Пустовойтенка вдруге призначають Міністром Кабінету Міністрів.

У той же час Пустовойтенко багато уваги приділяє розвитку місцевого самоврядування. У 1993 році він сприяє створенню Асоціації міст України і стає її першим головою. Того ж року він розробляє проект урядового декрету про місцеві податки і збори. А у 1995 році, будучи Міністром Кабінету Міністрів, розпочинає реалізацію урядових програм із запровадження лічильників води та газу в оселях та використання вітчизняних електронно-касових апаратів у торгівлі.

З липня 1997 року Валерій Пустовойтенко очолює український уряд. Одним із перших його кроків на цій посаді стало створення Інституту економічного прогнозування при Кабінеті Міністрів України, метою якого була розробка стратегічних планів розвитку української економіки. При відбудові економіки держави прем’єр Пустовойтенко зробив акцент на відродженні трьох провідних галузей: енергетики, транспорту та агропромислового комплексу.
За урядування Валерія Пустовойтенка у 1998 році на Донбасі було створено 16 спеціальних економічних зон (СЕЗів), що дало змогу залучити на розвиток цього регіону понад $1 млрд. інвестицій. У зв’язку з цим зріс видобуток вугілля в Україні, припинилися шахтарські страйки і розпочалося будівництво нових шахт. Так, у вересні 1998 року було відкрито шахту „Ніканор-Нова” на Луганщині, а згодом – шахту „Самсонівська Західна”.
У той же час стрімко розвивалося українське агропромислове машинобудування. У 1998-1999 роках ця галузь виробляла близько 60 нових видів агротехніки. Як наслідок, для посівної кампанії 1999 року на українських машинобудівних підприємствах було закуплено 3000 одиниць сільськогосподарської техніки. І ця цифра постійно зростала. Завдяки цьому, у 1999 році обсяг промислового виробництва у харчовій промисловості складав 108,4%, а український ринок на 94% був наповнений продукцією вітчизняної харчової промисловості.
Також за час свого прем’єрства Пустовойтенко відновив галузь вітчизняного кораблебудування (за його підтримки у 1998 році на воду було спущено 17 українських кораблів). Тоді ж був реконструйований олімпійський стадіон і розпочата відбудова Успенського та Михайлівського соборів у Києві, були виділені кошти на реконструкцію старовинного міста-музею Кам’янця-Подільського і відкрита лінія швидкісного трамваю у Кривому Розі.
Валерію Пустовойтенку довелося працювати на різних напрямках державотворення. З липня 1997 по лютий 2000 він є членом Вищої економічної Ради при Президентові України, членом Ради національної безпеки і оборони України, головою Міжвідомчої ради координації діяльності з підготовки і проведення щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку в Україні, головою Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України, головою Міжвідомчої комісії з питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України та очолює Раду голів урядів країн СНД.
Крім того, Валерій Пустовойтенко опікується розвитком місцевого самоврядування, перебуваючи на посаді президента Академії муніципального управління (з травня 1999 року дотепер).
З липня 1996 по серпень 2000 року Валерій Пустовойтенко очолював Федерацію футболу України. Але і по нині він опікується роботою благодійної структури – Фондом сприяння розвитку футболу, що займається відродженням цього виду спорту в Україні.
У грудні 1999 року парламент не підтримав повторного призначення Валерія Пустовойтенка прем’єр-міністром, і Уряд пішов у відставку. Пустовойтенко займав прем’єрське крісло два з половиною роки, і пишається тими успіхами, яких досягла за цей період українська економіка. Він і далі не залишається осторонь економічних проблем. Зокрема, у 2001 році бере участь у створенні Доктрини довготермінового економічного розвитку України на 20 років.

З травня 1999 року Валерій Пустовойтенко очолює Народно-демократичну партію і активно займається її розбудовою та зміцненням. На початку 2000 року НДП нараховувала 54 тис. членів, а за даними на жовтень 2003 року членами партії є понад 260 тис. чоловік. У квітні 1999 року В. Пустовойтенко виступив ініціатором та очолив організаційну роботу зі створення Всеукраїнського об'єднання демократичних сил „Злагода”, ставши згодом його співголовою.
З грудня 2000 по червень 2001 року Валерій Пустовойтенко є Радником Президента України та секретарем Політичної ради при Президентові України.
З червня 2001 до квітня 2002 року В. Пустовойтенко обіймає посаду Міністра транспорту України. Завдяки його зусиллям було прийнято державну комплексну програму розвитку авіаційної галузі до 2010 року і Державну програму розвитку морських портів України. У 2001 році Україна отримала членство у Європейській організації з безпеки аеронавігації (Євроконтроль), а також статус кандидата до Об’єднаних авіаційних влад Європи.
У 2002 році НДП вдало пройшла парламентські вибори у складі виборчого блоку “За Єдину Україну”, створила власну фракцію у Верховній Раді. У липні 2002 року Валерій Пустовойтенко виступив на ПолітРаді НДП з ініціативою проведення політичної реформи з метою перехода від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської моделі влади. НДП підготувала свій варіант законопроекту щодо внесення змін у Конституцію, який був використаний у роботі парламентстької комісії. У травні 2003 року за ініціативи Валерія Пустовойтенка та відповідно до рішень керівних органів партії відбувся Всеукраїнський форум народної демократії.

Після обрання народним депутатом, у квітні 2002 року Валерій Пустовойтенко залишає посаду Міністра транспорту України, аби присвятити себе законотворенню. Проте, він отримує можливість і далі використовувати набутий у транспортній галузі досвід, очоливши (у травні 2002 року) парламентський Комітет з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв’язку. За час роботи III парламентської сесії (з лютого по липень 2003 року) цей Комітет підготував близько 30 законопроектів. Сам же Валерій Пустовойтенко протягом цього часу вніс на розгляд до Верховної Ради України 49 проектів законодавчих актів.

Визначаючи свій нинішній статус, Пустовойтенко каже: „Я — політик, котрий займається економікою”. І, слід визнати, він досяг значних успіхів в обох справах. Валерій Пустовойтенко удостоєний низки державних нагород. Зокрема, у 1995 році йому присвоєно почесне звання „Заслужений будівельник України”. У 1996 році він здобув Почесну відзнаку Президента України, а у 1999 та 2002 роках був нагороджений „Орденом князя Ярослава Мудрого” IV та V ступенів. До числа його нагород належать також медалі „Ветеран праці” та „10 років незалежності України”, а також Грамота Верховної Ради України.

Валерій Пустовойтенко одружений, має двох синів Сергія і В’ячеслава та онука Данила.