Майстриня з Дніпра зробила приголомшливу лялькову композицію для міжнародної виставки

Кожен твір Юлії Пелюх – це своя особлива історія з безліччю смислів.

Про творчість цієї дивовижної майстрині з виготовлення авторських ляльок Міський сайт розповідав неодноразово.

Юлія Пелюх вже давно робить не просто красиві ляльки, а створює дивовижні історії, передані в пластиці та декоративних елементах.

Для чергової Міжнародної виставки авторських ляльок вона створила фантастичну за красою композицію «Очікування» та розповіла про неї:

«Нарешті…перші фінальні робочі фото останнього етапу...тут завжди відчуття спустошення, бо ти відав їй все, що міг…тепер - «видих»…

Іноді найважче - бути в двох місцях одночасно й водночас усвідомлювати, що ти не належиш жодному з них.

Ця лялька народжувалася саме в такому стані - між світами, між «вчора» і «завтра», в нескінченному очікуванні, яке виснажує найбільше.

Тут - гіпотетичний простір безпеки. Але жінка в ньому змушена чекати. На ширмі - запилений чоловічий піджак і капелюх, які вже давно ніхто не вдягав.

Біля ніг - відкрита валіза, у який хаотично накидані особисті речі. І ти не знаєш: чи потрібно щось брати з собою, чи варто рухатися налегко… чи, можливо, не рухатися зовсім, а залишитися тут, у режимі очікування.

Цей стан невизначеності - нестерпно складний. Але він і народжує історії.

Її історія - це історія стосунків... Чоловік, який не може повернутися, і жінка, яка приречена чекати. Роки минають, речі покриваються пилом, але в її серці зберігається той самий рух - очікування. Серце стискається від кожного дзвінка, або повідомлення…Це не про вірність, це про внутрішній простір, де час завмирає, а любов перетворюється на тінь і світло водночас…

Для мене ця робота — одна з найбільш особистих…

Вона створена для виставки в Празі, для стенду NIADA, і, можливо, саме тому я написала для неї вірші власноруч.

Робоча назва - «Очікування».

Не знаю, чи це фінальні світлини. Можливо, ще щось зміню, адже мені рідко вдається бути цілком задоволеною. Та все одно вона вже говорить сама за себе.

І її голос - про кожного з нас, хто колись зависав у тиші між рішеннями, у тендітній паузі між минулим і майбутнім…вимушено поневолений обставинами, обовʼязками та тим, що ти справді не обирав… 

«Тримаюсь я за дні, неначе за перон,

де зупинилась мить, лишивши все позаду.

Відчинена валіза чекає свій вагон,

Безмежне невідоме, з тим окликом: «Що завтра?».

Моє життя завмерло у тіні,

немов між подихом і словом.

Я не лечу, не йду, не знаю у пітьмі

Щоб не згубити взагалі дороги,

Чекаю вістки - тихо, невідомо,

як дзвін у серці, що не замовка.

І кожен день стає мені бездомним,

і кожна ніч - холодна й гірка.

Чи є твій крок у темряві дороги,

чи, може, це лише моя печаль?..

Стою й молюсь - без свідків і підмоги,

щоб не розбити сподівань кришталь».

Фото Юлії Пелюх.